ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2006 р. | № 4/1218-5/2 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Зорепад” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2006р. та рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2005р.
у справі №4/1218-5/2 господарського суду Львівської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Торгівельно-виробнича компанія “Львівхолод”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Зорепад”
про стягнення 13 170,63
за участю представників:
ТОВ “Торгівельно-виробнича компанія “Львівхолод” –не з’явилися
ТОВ “Зорепад” – не з’явилися
в с т а н о в и л а :
Товариство з обмеженою відповідальністю “Торгівельно-виробнича компанія “Львівхолод” звернулося до господарського суду Львівської області з позовом та просить стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю “Зорепад” 13 170,63грн., у т.ч. 10 946,45грн. основної заборгованості, 224,04грн. в рахунок трьох процентів річних, 885,09грн .пені, 1115,05грн. збитків від інфляції.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на не виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань відповідно до умов договору №46 від 09.03.2004р. щодо оплати відпущеного відповідачу товару у квітні-липні 2004р. (а.с.2-4).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивачем відповідно до поданої ним 21.06.2006р. заяви уточнено заявлені вимоги. Відповідно до поданої ним заяви, позивач просить стягнути 12 446,89грн., у т.ч. 10 146,45грн. основної заборгованості, 187,81грн. в рахунок трьох відсотків річних, 769,10грн. пені, 1 014,06грн. збитків від інфляції (т.1 а.с.75-76).
Відповідач у справі – ТОВ “Зорепад” у відзиві на позов заявлені вимоги спростовує, вказуючи на те, що не має заборгованості перед позивачем за відпущений згідно вказаного договору та накладних товар, за який повністю проведена оплата у квітні-серпні 2004р. (а.с.42).
У подальшому, ТОВ “Торгівельно-виробнича компанія “Львівхолод” збільшило заявлені ним вимоги в частині трьох відсотків річних та збитків від інфляції. Відповідно до поданої 14.12.2005р. заяви, позивач просить стягнути з відповідача 489,83грн. збитків від інфляції та 205,92грн пені (т.2 а.с.87).
Рішенням господарського суду Львівської області від 14.12.2005р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 10 146,45грн. основної заборгованості, 769,10грн. пені, 393,73грн. в рахунок трьох відсотків річних, 1 503,89грн. збитків від інфляції; в іншій частині позову провадження у справі припинено (т.2 а.с.105-108).
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взятих на себе зобов’язань в установлений договором строк щодо оплати відпущеного йому позивачем товару, факт отримання якого не заперечує.
Провадження у справі в іншій частині позову припинено за відсутністю предмета спору на підставі п.11 ст.80 ГПК України.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2006р. рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2005р. залишено без змін (т.4 а.с.56-59).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ “Зорепад” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення.
Вимоги касаційної скарги обґрунтовані порушенням норм процесуального права в частині повного та об’єктивного дослідження всіх матеріалів справи, а також не застосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних відносин.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 09.03.2004р. між сторонами у справі –ТОВ “Торгівельно-виробнича компанія “Львівхолод” в особі директора філії №1 та ТОВ “Зорепад” укладено договір №46, за умовами якого позивач взяв на себе зобов’язання відпустити підібрані покупцем продукти харчування та господарські товари в кількості, асортименті та за цінами і на суму, що зазначені у товаро-транспортних накладних, а відповідач – прийняти і оплатити їх вартість в порядку та у строки, передбачені договором. Строк дії договору визначено п.7.1 договору.
Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.
Так, згідно ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Спір у даній справі виник у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань за вищевказаним договором щодо оплати відпущеного товару.
Під час вирішення спору у даній справі, судами встановлено, що відповідачу згідно накладних №39711 від 14.04.04р., №40440 від 29.04.04р., №40516 від 30.04.04р., №39162 від 07.05.04р., №40821 від 07.05.04р., №43066 від 17.06.04р., №40759 від 17.06.04р., №40912 від 22.06.04р., №43267 від 22.06.04р., №695 від 12.07.04р., №696 від 12.07.04р. відпущено товар на загальну суму 10 266,21грн; при цьому, заборгованість відповідача за відпущений товар складає10 146,45грн.
Відповідачем, в порушення вимог ст.33 ГПК України, не доведено, що зазначений товар відпущений йому на іншій підставі ніж у зв’язку з вищевказаним договором, тому його доводи обґрунтовано відхилені судами першої та апеляційної інстанцій.
Встановлюючи факт наявності заборгованості відповідача за відпущений згідно вказаного договору та на підставі вищезазначених накладних товар, суди обґрунтовано не взяли до уваги надані відповідачем в підтвердження відсутності заборгованості платіжні доручення, які свідчать про оплату товару, відпущеного згідно з іншими накладними.
Так, відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. При цьому, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі; в необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Вимоги, що пред’являються до доказів визначені ст.34 ГПК України. Згідно вказаної норми, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22.
Нормами зазначеної Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів, у т.ч. платіжних доручень.
Так, відповідно до п.2.1 Інструкції, розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції та відповідних її глав. При цьому, згідно п.2.3 Інструкції, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.
Зокрема, згідно п.3.1 Інструкції, платіжне доручення, одним із реквізитів якого є графа “призначення платежу”, оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до неї.
В силу п.3.8 доручення, реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. При цьому, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "призначення платежу".
Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.
Доказів зміни призначення платежу в установленому Інструкцією порядку відповідачем не надано.
Отже, відповідачем не надано доказів оплати переданого йому товару, за виключення переданого згідно накладної №38883 від 29.04.2004р., вимоги щодо оплати товару по якій виключені із складу позовних вимог згідно заяви позивача від 21.06.2005р. (т.1 а.с.75-76).
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами договору, встановлено, що форма оплати за договором –попередня, однак, за погодженням сторін оплата може здійснюватись протягом 7 банківських днів з дня отримання товару (пп.4.1,4.2 договору).
Враховуючи, що відповідач не виконав в установлений договором строк взяті на себе зобов’язання з оплати товару, суди дійшли правильного висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення з нього основної заборгованості у сумі 10146,45грн.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов’язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку щодо обґрунтованості заявлених у цій частині вимог. Разом з тим, судом першої інстанції невірно обраховано розмір процентів та збитків від інфляції, що підлягають стягненню за спірний період. За розрахунком касаційної інстанції підлягає стягнення з відповідача 392,12грн. в рахунок трьох процентів річних та 1500,07грн. збитків від інфляції.
В силу ч. ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати отриманого товару у вигляді пені у розмірі 0,6% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується неустойка.
Враховуючи зазначене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення пені у розмірі 769,10грн. правильний.
За таких обставин, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2006р. в частині залишення без змін рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2005р. щодо основної заборгованості, пені підлягає залишенню без змін, в іншій частині –скасуванню, а рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2005р. - зміні в частині розміру процентів та збитків від інфляції, які підлягають стягненню з відповідача.
Також, у зв’язку з розподілом судом судових витрат з порушенням вимог ст.49 ГПК України, а також внесення змін до рішення суду згідно з даною постановою, підлягає зміні і рішення суду першої інстанції в частині розміру державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача. Так, позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача 128,08грн. державного мита, 117,94грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідно до ст.49 ГПК України, підлягають частковому відшкодуванню за рахунок позивача понесені відповідачем судові витрати, у зв’язку з оплатою апеляційної та касаційної скарг державним митом, у загальній сумі 0,07грн.
Також, у відповідності з п.1 ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, з державного бюджету підлягає поверненню 3,78грн. державного мита, внесеного в рахунок оплати апеляційної та касаційної скарг державним митом, оскільки державне мито відповідачем перераховано понад встановлений розмір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.47,49, 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Зорепад” задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2006р. в частині залишення без змін рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2005р. у справі №4/1218-5/2 щодо задоволення вимог в частині стягнення процентів та збитків від інфляції, а також розподілу судових витрат скасувати, а зазначене рішення у цій частині змінити, зменшивши:
- розмір процентів, що підлягають стягненню до 392,12грн.;
- розмір збитків від інфляції, які підлягають стягненню до 1500,07грн.;
- розмір судових витрат, які підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, а саме: державного мита до 128,08грн.; витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до 117,94грн.
3. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2006р. у вказаній справі залишити без змін.
4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельно-виробнича компанія “Львівхолод” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Зорепад” в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених у зв’язку з оплатою апеляційної та касаційної скарг державним митом 0,07грн.
5.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Зорепад” з державного бюджету 3,78грн. державного мита.
6.Доручити видати накази та довідку на виконання резолютивної частини даної постанови господарському суду Львівської області.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.