ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2006 р. | № 90/10-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйова О.В. –головуючого Полянського А.Г. Фролової Г.М. |
за участю представників: |
позивача | Лихошерст С.В., директор; Копоть В.О., дов. від 30.10.2006 року |
відповідача | Карпенко Ю.Л., дов. від 24.05.2006 року |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю “КОХАВ” |
на постанову | Київського міжобласного апеляційного господарського суду |
від | 24.05.2006 року |
у справі | № 19/10-06 господарського суду Київської області |
за позовом | Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Маяк” |
до | Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю “КОХАВ” |
про | стягнення 112 101, 60 грн. |
ВСТАНОВИВ:
У січні 2006 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Маяк” звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю “КОХАВ” про стягнення з відповідача на користь позивача 112 101, 60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов договору № 25-ТР від 25.01.2005 року, укладеного між сторонами у даній справі, позивач зробив передоплату в розмірі 100 000, 00 грн. на поточний рахунок відповідача, а відповідач зобов’язувався поставити позивачу чотири трактори. Оскільки відповідач не виконав зобов’язання своєчасно та належним чином, позивач просить стягнути з відповідача на підставі статті 224 Господарського кодексу України збитки у розмірі 100 000, 00 грн. та пеню у сумі 12 101,60 грн.
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача збитки та пеню у сумі 7822 грн.82 коп.
Рішенням господарського суду Київської області від 10.04.2006 року (суддя: Тищенко О.В.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.05.2006 року (судді: Андрейцева Г.М. –головуючий, Рибченко А.О., Швець В.О.) по справі № 90/10-06 господарського суду Київської області, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю “КОХАВ” на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Маяк” 100 000, 00 грн. основного боргу, 1 810, 00 грн. пені, 1 018, 11 грн. державного мита та 107, 17 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Обґрунтовуючи судові рішення, господарські суди з посиланням на статті 173, 193 Господарського кодексу України, статті 526, 612, 671, 672 Цивільного кодексу України, статті 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, зазначають про те, що посилання відповідача на форс-мажорні обставини, які стали причиною невиконання зобов’язань не приймаються судом до уваги, оскільки відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували дані обставини.
Не погоджуючиcь з постановою, Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю “КОХАВ” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.05.2006 року по справі № 90/10-06 господарського суду Київської області, в якій просить постанову та рішення у справі скасувати та припинити провадження у справі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України, статті 613 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що відповідач не має грошових зобов’язань перед позивачем, а є зобов’язання по поставці тракторів, від якого відповідач не відмовляється.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 25.01.2005 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Маяк” та Підприємством з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю “КОХАВ” укладено договір №25-ТР, відповідно до якого продавець (відповідач) передає покупцю (позивачу) чотири трактори загальною вартістю 432200,00 грн.
Розрахунки між сторонами здійснюються відповідно до пункту 2.1 договору наступним чином: 30% вартості тракторів ХТЗ (100000,00 грн.) протягом 2-х банківських днів з моменту підписання договору; 70% вартості тракторів ХТЗ (200000,00 грн.) протягом 3-х банківських днів з моменту підписання акта приймання-передачі та відвантаження тракторів та 100% вартості тракторів МТЗ (132200,00 грн.) протягом 3-х банківських днів з моменту підписання акта приймання-передачі тракторів МТЗ.
На виконання умов пункту 2.1 договору, позивачем на рахунок відповідача було перераховано 30% вартості тракторів ХТЗ, що склало 100000,00 грн.
Судами встановлено, що свої зобов’язання за договором відповідач не виконав.
Відповідно до роз’яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Судові рішення цим вимогам не відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Маяк” звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача збитків на підставі статті 224 Господарського кодексу України, відмовившись при цьому від виконання зобов’язання в натурі відповідно до статті 220 Господарського кодексу України, а також пені, передбаченої умовами договору. Так, з урахуванням уточнень, наданих позивачем 10.04.2006 року (а.с. 69), позивач просив стягнути з відповідача збитки у розмірі 100000,00 грн., а також пеню у розмірі 7822,82 грн.
Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми передплати за договором у розмірі 100000,00 грн., господарські суди виходили з того, що позовні вимоги про стягнення заборгованості є обгрунтованими та правомірними.
Однак, судами не надано належної оцінки уточненням позовних вимог, в яких позивач просив стягнути з відповідача збитки у розмірі 100 000 грн.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Крім того, задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 7822,82 грн., господарські суди керувались положеннями Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, зокрема, статтею 1 Закону, відповідно до якої платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно з преамбулою Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Таким чином, суб’єктом відповідальності, згідно положень даного Закону є особа, яка порушила саме грошове зобов’язання.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач є продавцем за договором купівлі-продажу, і, позивач просив стягнути з відповідача пеню на підставі пункту 5.2 договору та статті 232 Господарського кодексу України.
Однак, зазначені норми матеріального права господарськими судами враховані не були, що, відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для скасування рішення та постанови та передачі справи на новий розгляд до господарського суду Київської області.
При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.
Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю “КОХАВ” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Київської області від 10.04.2006 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.05.2006 року по справі № 90/10-06 господарського суду Київської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Головуючий О. Муравйов
Судді А. Полянський
Г. Фролова