ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
Іменем України
6 травня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Смоковича М.І.,
Весельської Т.Ф.,
Горбатюка С.А.,
Мироненка О.В.,
Штульмана І.В.,
провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи
за позовною заявою ОСОБА_1 до Президента України, Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністра України ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2006 року та ухвали цього суду від 6 січня 2006 року, 9 лютого 2006 року, 28 лютого 2006 року, 27 березня 2006 року, а також ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2006 року, -
в с т а н о в и л а:
У вересні 2005 року ОСОБА_1. звернулася до Президента України, Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністра України ОСОБА_2 з позовом про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що в червні 2005 року надіслала до Президента України та Кабінету Міністрів України заяви-клопотання, в яких просила звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо надання висновку про відповідність Міжнародної угоди України “Загальні правила, що застосовуються для меморандумів про фінансування”, укладеної 18 грудня 1994 року між Урядом України та Європейською Комісією, Конституції.
Окрім того, зазначала, що в травні 2005 року звернулася до Прем'єр-міністра України ОСОБА_2 зі скаргою на бездіяльність Міністра економіки України Терьохіна С. щодо ненадання відповіді на її інформаційний запит.
Однак, 30 червня 2005 року Секретаріат Президента України, а 22 червня 2006 року - Секретаріат Кабінету Міністрів України надіслали її заяву та скаргу Міністерству юстиції України та Міністерству економіки України для розгляду, про що вона була повідомлена.
Просила визнати протиправною бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України щодо неприйняття ними рішень стосовно її заяв-клопотань та ненаданню відповіді за їх суттю, а також бездіяльність Прем'єр-міністра України ОСОБА_2щодо ненадання відповіді на її скаргу, зобов'язати відповідачів надати обґрунтовані відповіді на них.
Окрім цього, просила стягнути з відповідачів витрати, пов'язані з розглядом позову.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2006 року, ОСОБА_1. відмовлено у задоволенні позовних вимог.
У поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1. ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалення нової постанови, якою задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши доповідь судді, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися судами в процесі її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Частиною 3 статті 7 Закону України “Про звернення громадян” встановлено, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади зверненні, не входять до його повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ним за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Судами встановлено, що заяви-клопотання ОСОБА_1. обгрунтовано були перенаправлені Міністерству юстиції України за належністю, оскільки відповідно до пункту “д” статті 4 Указу Президента України “Про положення про Міністерство юстиції України”, останнє розробляє і подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо усунення неузгодженостей і суперечностей між актами законодавства та про заповнення у ньому прогалин.
Її скаргу також обгрунтовано перенаправлено до Міністерства економіки України, до компетенції якого входить вирішення порушеного у зверненні питання щодо надання інформації, для розгляду.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що дії відповідачів вчинені відповідно до закону та у межах повноважень і прав позивача не порушують, оскільки її скаргу надіслано для розгляду органу, діяльності якого вона стосується, тобто Міністерству економіки України. Останнє скаргу розглянуло та надало відповідь позивачу в установлений законодавством строк.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що, вирішуючи наявний у справі спір, суди в повному обсязі встановили права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірили наведені доводи, дали їм належну правову оцінку та прийняли рішення, що відповідають вимогам закону. Висновки судів обґрунтовані та підтверджені наявними у справі доказами.
Доводи ж, наведені у касаційній скарзі, такого висновку не спростовують та не дають підстав вважати, що судами при розгляді справи порушено норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо підстави для їх скасування відсутні.
Що ж стосується вимог касаційної скарги про перегляд у касаційному порядку ухвал Печерського районного суду міста Києва від 6 січня 2006 року про відкриття провадження в адміністративній справі у частині не призначення попереднього судового засідання; від 9 лютого 2006 року про відмову у задоволенні відводу судді Гримич М.К., про допуск до участі в справі неналежного представника відповідачів та про оголошення перерви в судовому засіданні; від 28 лютого 2006 року про відмову у розгляді справи за відсутності представника відповідачів; від 27 березня 2006 року про можливість розгляду справи за відсутності сторін, то вказані ухвали не можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції, так як вони не були предметом розгляду апеляційного суду, відтак, касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю.
Керуючись статтями 214, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційне провадження, відкрите на ухвали Печерського районного суду міста Києва від 6 січня 2006 року, 9 лютого 2006 року, 28 лютого 2006 року, 27 березня 2006 року, закрити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а постанову Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді М. І. Смокович
Т. Ф. Весельська
С. А. Горбатюк
О. В. Мироненко
І. В. Штульман