ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
Іменем України
26 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого, судді - Смоковича М.І.,
Суддів - Весельської Т.Ф.,
Горбатюка С. А.,
Мироненка О.В.,
Чумаченко Т.А.,
при секретареві - Сидорович О. В.,
провівши у відкритому судовому засіданні касаційний розгляд адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Житомирської обласної санітарно-епідеміологічної станції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 24 липня 2006 року, -
в с т а н о в и л а:
У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирської обласної санітарно-епідеміологічної станції з адміністративним позовом про скасування постанови Заступника Головного санітарного лікаря Житомирської області від 29 листопада 2005 року, якою до нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Мотивуючи позовні вимоги вказував, що у зв'язку з виявленням під час санітарного обстеження Бердичівської центральної міської лікарні порушень санітарних норм, його, як виконувача обов'язків Головного лікаря цієї лікарні, було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Вважаючи вказану постанову незаконною, оскільки порушення, про які зазначено у ній, є надуманими, просив її скасувати.
На його думку, оскаржувана постанова є незаконною ще й з тих підстав, що при її прийнятті не враховано положення чинного законодавства щодо можливості застосувати відносно нього, як депутата міської ради, адміністративне стягнення лише за згодою цієї ради.
Разом з цим, просив поновити строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 квітня 2006 року ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду та задоволено позовні вимоги.
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 24 липня 2006 року постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 квітня 2006 року скасовано та в задоволенні позовних вимог відмовлено.
У поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 42 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу відносно осіб, які порушили санітарно-гігієнічні і санітарно-протиепідемічні правила і норми. За вчинення такого правопорушення на посадових осіб накладається штраф у розмірі від шести до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Судами встановлено, що постановою Заступника Головного державного санітарного лікаря Житомирської області від 29 листопада 2005 року виконувача обов'язків Головного лікаря Бердичівської центральної міської лікарні ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 42 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з виявленням під час санітарного обстеження лікарні порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 102 гривні.
З постанови про накладення штрафу вбачається, що під час обстеження перевіряючими було виявлено відсутність гарячого водопостачання у буфетних відділеннях та сталого холодного водопостачання у лікарні, відсутність медичного огляду у працівників харчоблоку, незадовільний санітарний стан надвірної вбиральні, несвоєчасне вивезення сміття та вказано на необхідність проведення поточного ремонту у приміщенні харчоблоку.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані - його вини у вчиненні правопорушення немає, оскільки мали місце об'єктивні обставини, що зумовили виникнення вищезазначених порушень, як то: залежність лікарні від графіку водопостачання, затвердженого виконавчим комітетом, відсутність належного бюджетного фінансування на ремонт харчоблоку, проведення робіт з ліквідації прориву водогону, що зумовили несвоєчасне вивезення сміття.
Разом з тим, як на підставу задоволення позову, суд послався на те, що позивач є депутатом Бердичівської міської ради, а, відповідно до статті 29 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад”, адміністративне стягнення на нього може бути накладено лише за згодою цієї ради. У даному ж випадку такої згоди не було.
Втім, апеляційний суд, переглядаючи постанову, спростував таке твердження, як безпідставне, з посиланням на те, що попередній розгляд радою питання застосування відносно її депутата адміністративного стягнення необхідний лише у разі, якщо таке стягнення накладається у судовому порядку.
Дане положення регулювалося частиною 7 статті 30 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад”, що була чинною з 7 жовтня 2005 року по 12 квітня 2006 року, згідно з якою депутат місцевої ради не міг, зокрема, піддаватися заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без попереднього розгляду питання місцевою радою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він є законним та обґрунтованим.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, перш за все, виходив з того, що позивач не довів відсутності порушень, виявлених під час санітарного обстеження лікарні, про які зазначено у постанові або відсутності власної вини в них.
Втім, такий висновок суперечить завданню адміністративного судочинства, яким є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Так, частиною 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, зазначеним Кодексом встановлено презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, що означає його обов'язок довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів, і, таким чином, звільнено позивача від обов'язку доводити відсутність власної вини у вчиненні правопорушення.
Разом з цим, суди, приймаючи рішення у справі, виходили з того, що ОСОБА_1 є виконувачем обов'язків Головного лікаря Бердичівської центральної міської лікарні.
Однак, як вбачається, суди взагалі не досліджували питання, з якого часу та в зв'язку з чим позивач виконував обов'язки Головного лікаря та чи є він, відповідно до цього, тією посадовою особою, яка повинна нести відповідальність за виявлені порушення, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження вказаним обставинам, як то: копія наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду, посадова інструкція та інші докази.
За таких обставин, визнати прийняті у справі рішення законними та обґрунтованими підстав немає, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З огляду на викладене, керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанови Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 квітня 2006 року та Апеляційного суду Житомирської області від 24 липня 2006 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий, суддя М. І. Смокович
Судді Т. Ф. Весельська
С. А. Горбатюк
О. В. Мироненко
Т. А. Чумаченко