ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
Іменем України
4 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів - Смоковича М. І.,
Весельської Т.Ф.,
Горбатюка С.А.,
Мироненка О. В.,
Чумаченко Т. А.,
провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи
за позовною заявою ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання деяких положень постанови № 1100 від 3 жовтня 1997 року такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили та стягнення моральної шкоди,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 6 червня 2006 року, -
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся до Кабінету Міністрів України з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень, просив визнати незаконним абзац 5 пункту 4 “Змін та доповнень” постанови Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1997 року № 1100, яким внесено зміни та доповнення до пункту 28 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, оскільки він суперечить частині 1 статті 11 Закону України “Про охорону праці” та пункту 9 вказаних Правил, а також не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.
Разом з цим просив негайно стягнути з відповідача шкоду в сумі 300000 гривень.
Позовні вимоги мотивував тим, що оскаржуваним положенням вказаного нормативно-правового акту порушено його конституційне право на повне відшкодування шкоди, заподіяної втратою професійної працездатності.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 6 червня 2006 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування зазначених судових рішень та задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що на час розгляду справи предмет судового оскарження відсутній, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 807 було визнано такими, що втратили чинність, ряд актів Кабінету Міністрів України, у тому числі й постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 "Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", а також наступні його постанови, якими до зазначеного Порядку вносилися зміни. Серед них і пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1997 року № 1100.
Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, оскільки він ґрунтується на вимогах закону та підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до частини 3 статті 2201 КАС України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що судами при розгляді справи не порушено норми матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене та, керуючись статтями 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а постанову Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 6 червня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді М. І. Смокович
Т. Ф. Весельська
С. А. Горбатюк
О. В. Мироненко
Т. А. Чумаченко