АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/2390/2096/12Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 45 Міщенко К.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Пономаренко В. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоПономаренка В.В.

суддівЮвшина В.І., Демченка В.А.

при секретаріОстапенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Айова» на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 31 травня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ТОВ «Айова», третя особа: Відділу Держкомзему в Тальнівському районі Черкаської області про повернення безпідставно набутої земельної ділянки,-

в с т а н о в и л а :

07 березня 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Айова» про повернення безпідставно набутої земельної ділянки, мотивуючи свої вимоги тим, що 27 липня 2007 року між позивачем та ТОВ «Айова» укладено договір, а 28 серпня 2010 року додатковий договір, згідно яких позивач передав відповідачу в оренду належну йому земельну ділянку площею 3,72 га.

Позивач вважає, що між сторонами не було досягнуто всіх істотних умов договору оренди, а саме: до договору не було долучено план земельної ділянки, яка передавалась в оренду, її кадастровий план та акт визначення меж земельної ділянки в натурі. Тому, на думку позивача, зазначений договір є неукладеним і відповідач зобов'язаний повернути йому належну позивачу земельну ділянку.

Позивач просив суд витребувати у ТОВ «Айова» належну йому на праві власності земельну ділянку та повернути її позивачу.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 31 травня 2012 року позов задоволено частково.

Зобов'язано ТОВ «Айова» повернути ОСОБА_6 земельну ділянку, площею 3,72 га, яка знаходиться на території Корсунської сільської ради Тальнівського району, і належить йому на праві приватної власності згідно Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-ЧР № 034956.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ «Айова» оскаржило його в апеляційному порядку, посилаючись на його невідповідність нормам матеріального та процесуального права. Просило суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказане рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до вимог ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЧР № 034956 належить земельна ділянка, площею 3,72 га, розташована на території Корсунської сільської ради Тальнівського району (а.с. 5)

Між позивачем та ТОВ «Айова» 21 липня 2007 року було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар ТОВ «Айова» прийняв в користування вказану земельну ділянку строком на 10 років для сільськогосподарського використання (а.с. 6-8).

Договір зареєстровано у Тальнівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 22.08.2007 року.

27 травня 2010 року сторони уклали додатковий договір, яким внесено зміни до вказаного вище договору оренди. Даний договір також зареєстровано у Районному відділі регіональної філії ДП «Центр при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 20.12.2010 року.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору оренди: орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове тлумачення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

На підставі ч.4 ст.15 Закону України « Про оренду землі» є план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використання та встановлення земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт прийняття - передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках передбачених Законом.

Суд першої інстанції прийшов до переконання, що до договорів не було долучено плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду, її кадастрового плану та акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що унеможливлює її ідентифікацію на місцевості. Отже, інформація про об'єкт оренди (місце розташування земельної ділянки) є однією з істотних умов договору оренди земельної ділянки. На думку суду першої інстанції договора оренди землі сторонами не містить інформації про об'єкт оренди як одну з істотних умов договору оренди землі, тобто договір є неукладеним, тому позивач має право вимагати повернення земельної ділянки на підставі ст.ст. 1212 та 1213 ЦК України. Відповідач не надав суду доказів, що до договору оренди землі було додано план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, її кадастровий план та акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), чим не виконав вимоги ст. 10, 60 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов позивача підлягає до часткового задоволення та зобов'язав ТОВ «Айова» повернути ОСОБА_6 земельну ділянку.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЧР № 034956 належить земельна ділянка, площею 3,72 га, розташована на території Корсунської сільської ради Тальнівського району (а.с. 5)

Між позивачем та ТОВ «Айова» 21 липня 2007 року було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар ТОВ «Айова» прийняв в користування вказану земельну ділянку строком на 10 років для сільськогосподарського використання (а.с. 6-8).

Пунктом 2 зазначеного договору встановлено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3.72 га., в тому числі 3.72 га. ріллі.

Договір зареєстровано у Тальнівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 22.08.2007 року.

У якості додатку до договору додано копію державного акту на право приватної власності на землі, виданого ОСОБА_7, акт прийому передачі земельної ділянки, план місцезнаходження земельної ділянки в єдиному масиві.

У період з 2007 року по 2012 рік відповідачем позивачу нараховувалась та видавалась орендна плата, яка отримувалася останнім, що дає підстави вважати про обізнаність ОСОБА_7 щодо існування орендних правовідносин між ним та ТОВ «Берестівець».

27 травня 2010 року сторони уклали додатковий договір, яким внесено зміни до вказаного вище договору оренди про термін оренди і збільшення орендної плати. Даний договір також зареєстровано у Районному відділі регіональної філії ДП «Центр при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 20.12.2010 року.(а.с.9).

Діючим законодавством визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", тощо.

Так, відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

З пояснень апелянта ОСОБА_7 вбачається, що ним підписувались як основна угода, так і додаткова угода, і він був достовірно обізнаний про строки оренди, розмір орендної плати та інші умови оренди.

Статтею 14 ч.1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди укладається у письмовій формі, статтею 18 Закону встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державній реєстрації.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11. 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Разом з цим, оспорюваний договір оренди земельної ділянки, укладений у письмовій формі, пройшов відповідну державну реєстрацію, позивач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення позивача було спрямоване на укладання договору оренди та додаткової угоди до нього, до договору оренди земельної ділянки додано копію державного акту, при складанні, видачі та реєстрації якого було вчинено відповідні план та схему земельної ділянки, кадастровий план з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів.

Наведене вказує на те. що між позивачем та відповідачем при укладенні договору оренди землі погоджено усі істотні умови, у тому числі об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), що підтверджується п. п. 1,2 договору оренди землі від 27 липня 2007 року.

При цьому, позивачем заявлено позовні вимоги про витребування майна в порядку глави 83 ЦК України, оскільки земельна ділянка була передана відповідачу на виконання юридично неукладеного договору оренди.

Статтями 1212, 1213 ЦК України визначено загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, відповідно до яких особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Приймаючи до уваги те, що докази, наявні в матеріалах справи, свідчать про виникнення у ТОВ «Айова» права користування спірною земельною ділянкою на відповідній правовій підставі, то положення статей 1212. 1213 ЦК України у даному випадку застосуванню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не вірно визначено юридичну природу правовідносин, не правильно засновано матеріальний закон до них і ухвалено не законне та не обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог, а тому рішення підлягає до скасування з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, судова колегія судової палати ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Айова» - задовольнити.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 31 травня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ТОВ «Айова», третя особа: Відділу Держкомзему в Тальнівському районі Черкаської області про повернення безпідставно набутої земельної ділянки - скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ТОВ «Айова», третя особа: Відділу Держкомзему в Тальнівському районі Черкаської області про повернення безпідставно набутої земельної ділянки - відмовити.

Рішення набирає чинності одразу після проголошення але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :