ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 33023 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 РІШЕННЯ  

"10" липня 2008 р.                                                                            Справа  № 5/45

за позовом       Приватної фірми "Мастранс"  

до відповідача 1 Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області

до відповідача 2  Державного казначейства України

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог  "Ліонекс  інтернаціонал транспорт"

Про стягнення 80775 грн. 81 коп.

                                                                                                              Суддя  Войтюк В.Р.

За участю представників:

Позивача  :  Масюк П.С.

Відповідача 2 :  Гнатишин К.В.  дов. у справі.  

Від прокуратури Рівненської області не з`явився

       Стаття  22 ГПК України роз`яснена.   

 

СУТЬ СПОРУ:  Позивач звернувся про стягнення з УМВС у Рівненській області 80775,81 грн. матеріальних збитків. У ході розгляду справи зазначеного відповідача, за згодою позивача, замінено належним відповідачем - Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області та залучено в якості відповідача Державне казначейство України.

Вимоги позивач обгрунтовує таким.

5 жовтня 2001 року проти директора приватної фірми "Мастранс" Масюка П.С. слідчим Рівненського МВ УМВС України порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 192  КК України.

25 листопада 2001 року на підставі постанови про накладення арешту на транспортні засоби належні фірмі -  сідловий тягач "Сканія Р-113 НК" та напівпричіп  "КРОНЕ-SDP-24"- було затримано та поставлено на стоянку фірми "Ліонекс інтернаціонал транспорт" працівниками відповідача -1.

25 грудня 2001 року зазначені транспортні засоби вивезено зі стоянки і не розшукано досі.

29 грудня 2004 року порушену проти директора приватної фірми "Мастранс" справу закрито на підставі  п.2 ст.6 КПК України.

Директор приватної фірми "Мастранс" Масюк П.С. як громадянин звертався до суду про відшкодування шкоди завданої йому викраденням транспорту у 2003 році (відмовлено ухвалою від 01.08.2003 ) та 2005 році (відмовлено ухвалою від 08.07.2005 ).

У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав у повному обсязі.

01 липня 2008 року прокуратура Рівненської області подала заяву № 05-411вих-08 від 01.07.08 р. у якій зазначає, що з метою недопущення безпідставної виплати бюджетних коштів, захисту економічних інтересів держави, на підставі ст.29 ГПК України, прокуратура Рівненської області вступає в дану справу.

У судовому засіданні представник прокуратури зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності, не доведена вина працівників УМВС у зникненні автомобіля. Вважає, що позивачем не доведені позовні вимоги, позов безпідставний і задоволенню не підлягає.     

Відповідач - Рівненський МВ УМВС України в Рівненській області, у відзиві просить відмовити у задоволенні позову виходячи з такого.

Позивачем пропущений загальний строк позовної давності в три роки, який встановлений чинним законодавством України (ст.257 ЦК України ), так як всі обставини, що мають значення в даній справі та на які безпосередньо посилається позивач в обгрунтування свого позову, були йому відомі з 17 грудня 2001 року, коли прокуратурою м. Рівне скасовано постанову слідчого Якубця М.К. про накладання арешту на вантажний автомобіль сідловий тягач СКАНІЯ Р-113 НК та напівпричіп КРОНЕ-SDP-24, та зобов'язано повернути позивачу транспортний засіб.

Саме з цього моменту, відповідно до ст.256 ЦК України, позивач мав можливість звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Також, за особистим письмовим зверненням позивача 29 січня 2002 року в Рівненський МВ УМВС України в Рівненській області порушено кримінальну справу по факту незаконного заволодіння транспортним засобом (вантажним автомобілем сідловим тягачем СКАНІЯ Р-113 НК та напівпричепом КРОНЕ-SDP-24 ).

Крім того, відповідно до ч.3 ст.79 КПК України, речові докази можуть бути повернуті їх володільцям до вирішення справи в суді.

Рівненський МВ УМВС України в Рівненській області у 2001 та послідуючих роках не мав можливості зберігати на штрафмайданчику ДАІ великогабаритні вантажні автомобілі, у тому числі і сідловий тягач СКАНІЯ Р-113 НК та напівпричіп КРОНЕ-SDP-24, так як вони для цього не пристосовані. У зв'язку із цим слідчий Якубець М.К. передав для зберігання компанії "Ліонекс інтернаціонал транспорт" вищевказаний автомобіль.  

У судовому засіданні представник відповідача-1 дав аналогічні пояснення.

Клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, як необґрунтоване. Перебування представника відповідача у відпустці не може слугувати підставою для  відкладення розгляду справи, оскільки коло представників сторін в господарському судочинстві не обмежене нормами чинного законодавства, тому в судове засідання  міг з'явитись  інший  представник.

Відповідач-2 відзиву не надав. У судовому засіданні його представник просив відхилити позов, посилаючись на те, що ДКУ не порушувало права  позивача.

Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог "Ліонекс інтернаціонал транспорт" відзиву не надала, явку представника не забезпечила.

Заслухавши пояснення сторін, давши оцінку доказам, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з огляду на таке.

23 листопада 2001 р. у ході розслідування кримінальної справи належні позивачу транспортні засоби сідловий тягач "Сканія Р-113 НК та напівпричіп "КРОНЕ-SDP-24" було затримано працівниками відповідача-1 та поставлено на стоянку фірми "Ліонекс інтернаціонал транспорт".

17 грудня 2001 р. постанову слідчого про накладення арешту на зазначені транспортні засоби скасовано прокуратурою м. Рівне.

25 грудня 2001 р. указаний транспорт вивезено зі стоянки і не розшукано досі.

29 січня 2002 р. по факту незаконного заволодіння транспортними засобами, про які йдеться вище, порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України.

До суду позивач звернувся 11.04.08  і при цьому не просив поновити строк для звернення для захисту свого права.

Відповідно до ст.71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Згідно 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Відповідно до ст.76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого  права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до ст.80 ЦК УРСР Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Законом.

Про порушення свого права власності на транспорт і накладення арешту на нього та затримання позивач довідався 25.11.01 р.

Про установлення органами прокуратури факту незаконності цих дій позивач довідався 17.12.01 р.

Подія зникнення транспорту стала відомою позивачу 25.12.01 р.

Отримання інформації про  зазначені факти позивач підтверджує  у позовній заяві де указує, що на його неодноразові звернення порушено кримінальну справу щодо незаконного заволодіння транспортом, проте не відшкодовано його вартості, а також матеріалами зазначеної кримінальної справи у якій  зібрані усі документи  щодо права власності на транспорт, установлені обставини зникнення автомобіля, допитані  посадові особи (а.с. 37, 5 т.3, т.2 а.с 184, 169, т.1 а.с 84, 146).

Зокрема 17.02.02 р. приватною фірмою "Мастранс" було заявлено претензію до Рівненського МВ УМВС в Рівненській області про відшкодування зазначеної  шкоди (а.с. 163 т.2).

За таких обставин справи, суд вважає, що термін позовної давності по даному спору сплив в грудні 2004 року, тобто позивачем пропущений строк позовної давності. Усі наступні звернення  саме громадянина в органи прокуратури, МВС, та до суду, та наведена ним переписка не є  підставою для переривання перебігу терміну позовної давності в розумінні вимог Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом  за заявою сторони у спорі. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови у позові.

Навіть, якщо гіпотетично визнати вірною думку позивача, що перебіг позовної давності розпочинається з моменту закриття кримінальної справи проти директора фірми, то позивачем також пропущено термін позовної давності, оскільки справа закрита 29.12.04 р., а заява подана 11.04.08 р. (згідно даних канцелярії господарського суду), тобто, через три роки і три місяці.

При цьому позивач не просив суд поновити строк позовної давності.

З огляду на викладене, суд уважає, що у позові слід відмовити.

Урахувати, що позивач звільнений від судових витрат.

Керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -

                                                     ВИРІШИВ:

      

У позові відмовити.

                                      Суддя                                                    Войтюк В.Р.

підписано 10 липня 2008 року