КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 07.07.2008                                                                                           № 45/23

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Григоровича О.М.

 суддів:             

 за участю секретаря судового засідання            

 за участю представників сторін

 від позивача: повідомлений належним чином, але не з’явився;

 від відповідача: Верхацький І.В., представник (дов. № 10 від 23.10.2006);

                                       Литвин П.В., представник (дов. № 77 від 10.09.2007);

                                       Поляков Г.А., представник (дов. № 13 від 23.10.2006);

 розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Чернігівавтодеталь”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 14.04.2008

 у справі № 45/23  

 за позовом                               Відкритого акціонерного товариства „Чернігівавтодеталь”

 до                                                   Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль”;

             

                       

 про                                                  визнання недійсним договору від 15.06.2004 № 010/08/2131

 

ВСТАНОВИВ:

           Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.04.2008 у справі № 45/23 у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства „Чернігівавтодеталь” до Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” про визнання недійсним договору від 15.06.2004 № 010/08/2131 відмовлено повністю.

          Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 14.04.2008 Відкрите акціонерне товариство „Чернігівавтодеталь” (далі – ВАТ „Чернігівавтодеталь”) подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

          Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права.

          Зокрема, скаржник посилався на те, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доводам позивача щодо фіктивності правочину, суд не взяв до уваги, що умови розділу 12 спірного договору, якими обумовлено нецільове використання кредитних коштів, є незаконними, оскільки суперечать ст. ст. 345, 348 ГК України.

          Відкрите акціонерне товариство „Райффайзен Банк Аваль” (далі – ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”) у відзиві на апеляційну скаргу ВАТ „Чернігівавтодеталь” та представники у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили суд рішення Господарського суду м. Києва від 14.04.2008 залишити без змін, а апеляційну скаргу ВАТ „Чернігівавтодеталь” – без задоволення.

          Через канцелярію Київського апеляційного господарського суду 07.07.2008 від представника ВАТ „Чернігівавтодеталь” надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що представники товариства не можуть бути присутніми в засіданні суду у зв’язку із перебуванням їх у відрядженні.

          Колегія суддів заявлене клопотання відхилила з огляду на те, що сторонами в даному судовому процесі – позивачем та відповідачем відповідно до ст. 21 ГПК України є юридичні особи, а тому ВАТ „Чернігівавтодеталь” не позбавлено можливості надання права представництва своїх інтересів у справі іншим представникам.

Враховуючи те, що мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги ВАТ „Чернігівавтодеталь”, неявка позивача не тягне перенесення розгляду справи на інші строки, в зв’язку з чим колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників позивача.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

          Між Акціонерним поштово-пенсійним банком „Аваль” (кредитор) та ВАТ „Чернігівавтодеталь” (позивальник) 15.06.2004 укладено кредитний договір № 010/08/2131, за умовами якого, кредитор, на положеннях та умовах цього договору, відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію (надалі – кредит) у сумі 13 700 000,00 грн. (ліміт кредитування); строком до 24.11.2006; із сплатою 10 відсотків річних (п. 1.1 договору).

          Кредитні кошти призначені для поповнення обігових коштів (п. 2.1 договору).

          Статут ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” зареєстровано Національним банком України 25.09.2006 та проведено його державну реєстрацію.

          ВАТ „Чернігівавтодеталь” 24.06.2004 звернулось до АППБ „Аваль” з листом № 1570/0100, в якому просило відповідно до оспорюваного договору списати кредитні кошти в сумі 13 700 000,00 грн. на поточний рахунок товариства в КАФ АППБ ”Аваль” № 26004001154 МФО 322904.

          Платіжним дорученням № 1 від 25.06.2005 банком перераховано ВАТ „Чернігівавтодеталь” грошові кошти в сумі 13 700 000,00 грн., про що в графі „призначення платежу” зазначено: „видача кредиту згідно кредитного договору № 010/08/2131 від 15.06.2004 без ПДВ”.

ВАТ „Чернігівавтодеталь” згідно платіжних доручень від 24.06.2004 № 1, № 2, № 3, № 4, № 5 та № 6 перерахувало АППБ „Аваль” грошові кошти в сумі 4.135.183,06 грн., 6.000.000,00 грн. 2.966.560,83 грн., 268.524,60 грн., 132765,76 грн. та 196.965,75 грн. відповідно, на погашення кредиту згідно договорів від 29.07.2002 № 1/1154-09, від 26.12.2002 № 010/03-1/565, від 26.12.2002 № 1/1154-10, № 1/1154-09 від 29.07.2002.

Отже, із матеріалів справи вбачається, що ВАТ „Чернігівавтодеталь” отримало від АППБ „Аваль” кошти за спірним кредитним договором (п. 1.1 договору) в повному обсязі (платіжне доручення від 24.06.2004 № 1) та використало їх, перерахувавши на погашення заборгованості за іншими кредитними договорами (платіжні доручення від 24.06.2004 № 1, № 2, № 3, № 4, № 5 та № 6).

          Згідно п. 1.1 Статуту, відповідач є правонаступником за всіма правами та обов’язками Акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль” (протоколом Загальних зборів АППБ „Аваль” від 21.04.2006 № 36-36 прийнято рішення про зміну найменування Акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль” на ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”).

          Причиною спору стало питання недійсності кредитного договору від 15.06.2004 № 010/08/2131.

          Відповідно до 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

          Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ „Чернігівавтодеталь” згідно платіжного доручення від 24.06.2004 № 1 було отримано від АППБ „Аваль” у розпорядження грошові кошти за спірним кредитним договором в сумі 13 700 000,00 грн. та використано їх, а тому у товариства, внаслідок цього, виник обов’язок повернути банку в обумовлений договором строк та на визначених умовах суму кредиту і сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що спірний кредитний договір було укладено з метою створення правових наслідків і такі наслідки були створені, внаслідок чого, позивачем було отримано від банку у розпорядження кошти в сумі 13 700 000,00 грн. та використано їх, і у позивача виник обов’язок повернути банку в обумовлений строк та на визначених умовах суму кредиту та сплатити відсотки за користування кредитними коштами, а тому кредитний договір від 15.06.2004 № 010/08/2131 не є фіктивним.

          Посилання позивача, що умови оспорюваного договору, зокрема його розділи 2 та 12 суперечать вимогам статей 345, 348 ГК України, а тому договір підлягає визнанню недійсним з підстав, зазначених в ч. 1 ст. 215 ЦК України є необґрунтованими з огляду на таке.

          Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

          Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

          Статтею 345 ГК України встановлено, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

          Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

          Статтею 348 ГК України передбачено, що банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

          У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору.

          Враховуючи те, що нормами ГК України передбачено обов’язок здійснення контролю за виконанням умов кредитного договору, цільового використання, своєчасним і повного погашення позички в порядку, встановленому законодавством, а також те, що відповідач, відповідно до зазначених статтей ГК України наділений правом зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору, за умови невиконання позичальником своїх зобов'язань і, відповідно, банк самостійно приймає рішення про зупинення подальшої видачі кредиту відповідно до договору, то місцевий господарський мотивовано дійшов висновку, що умови оспорюваного договору, зокрема його розділи 2 та 12, не суперечать вимогам статей 345, 348 ГК України, а тому відсутні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

          Що стосується посилання позивача, що спірний договір було укладено під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, то суд вважає за потрібне зазначити наступне.

          Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978 № 3 тяжкою обставиною слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т.ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.

Беручи до уваги те, що укладення між сторонами кредитного договору з метою отримання коштів для поповнення обігових коштів товариства (п. 2.1 договору), не може вважатися угодою на вкрай невигідних умовах і враховуючи те, що невигідність умов для позивача може стосуватися, зокрема, сплати ним відсотків за користування кредитними коштами банку, а не розміру суми отриманого кредиту і з матеріалів справи не вбачається, в чому саме полягає для ВАТ „Чернігівавтодеталь” невигідність умов спірного кредитного договору, зокрема, в частині розміру процентів за користування кредитом та порядком погашення кредиту і відсотків за ним або в частині інших умов договору, а також зважаючи на позицію Верховного Суду України, зазначену в п. 12 Постанови Пленуму суду „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978 № 3, колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд м. Києва правомірно відхилив твердження позивача в своїх позовних вимогах щодо укладення спірного договору під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.

          Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

          Згідно п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978 № 3 під обманом слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

          Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

          Матеріалами справи не підтверджено посилання позивача, що банк при укладенні спірного договору заперечував наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню право чину (укладенню спірного кредитного договору) або банк замовчував їх існування.

          Крім того, місцевий господарський суд обґрунтовано визнав посилання ВАТ „Чернігівавтодеталь”, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог Положення Національного банку України про кредитування, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.09.1995 № 246 хибними з огляду на таке.

Національним банком України 18.02.2004 прийнято Постанову „Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Правління Національного банку України” від 18 лютого 2004 № 54, якою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 28.09.95 № 246 „Про затвердження Положення „Про кредитування” та Тимчасового положення „Про порядок рефінансування Національним банком України комерційних банків під заставу державних цінних паперів”.

Колегія суддів вважає, що оскільки на час укладення оспорюваного кредитного договору, нормативно-правовий акт Національного банку України, на який посилається позивач як на підставу своїх вимог та заперечень визнано таким, що втратив чинність, то його норми цієї постанови на оспорюваний договір не поширюються.

          Також, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено у застосуванні строку позовної давності для захисту прав позивача, оскільки належними засобами доказування та матеріалами справи не доведено порушення відповідачем прав або охоронюваних законом інтересів позивача у даній справі.

          За таких обставин, на думку колегії суддів, позивач не довів свої позовні вимоги, а тому вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

          Оскільки правові наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України підлягають застосуванню в разі визнання спірного правочину недійсним з підстав, зазначених ст. 215 ЦК України, а позовні вимоги ВАТ „Чернігівавтодеталь” у даній справі задоволенню не підлягають, то вимога позивача про застосування наслідків недійсності вчиненого сторонами правочину (укладення кредитного договору) задоволенню не підлягає.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доводам позивача щодо фіктивності правочину, а також суд не взяв до уваги, що умови розділу 12 спірного договору, якими обумовлено нецільове використання кредитних коштів, є незаконними, оскільки суперечать ст. ст. 345, 348 ГК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що суд виконав всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевірив обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

          За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду м. Києва від 14.04.2008 у справі № 45/23.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду м. Києва від 14.04.2008 у справі № 45/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Чернігівавтодеталь” - без задоволення.

2. Матеріали справи № 45/23 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 10.07.08 (відправлено)