Справа №1490/2872/12 10.07.2012 10.07.2012 10.07.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11/1490/481/12 Головуючий у суді 1-ї інстанції: Луста С.А.

Категорія: ч.2 ст.186 КК України Доповідач у 2-й інстанції: Пустовар М.Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

апеляційного суду Миколаївської області

у складі:

головуючого судді Войтовського С.А.,

суддів: Семенчука О.В., Пустовара М.Л.,

за участю прокурора Якименка О.П.,

потерпілого ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4,

10 липня 2012 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_5 на вирок Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 29 березня 2012 року, яким:

- ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Березнегувате Миколаївської області, громадянина України, судимого: 1) 22.09.2010 р. Снігурівським районним судом Миколаївської області за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі; 2) 23.09.2010 р. Березнегуватським районним судом Миколаївської області за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки 3 місяці позбавлення волі. Звільнений 14.09.2011 р. умовно-достроково на 1 рік 5 місяців 5 днів;

- засуджено за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки 3 місяці позбавлення волі

На підставі ст.71 КК України, до покарання приєднано частково невідбуте покарання за попереднім вироком від 23.09.2010 р. і остаточно призначено до відбуття - 4 роки 6 місяців позбавлення волі;

- ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця с. Мурахівка Березнегуватського району Миколаївської області, громадянина України, судимого 23.03.2010 р. Березнегуватським районним судом Миколаївської області за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення вол з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки;

- засуджено за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки 3 місяці позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України, до покарання приєднано частково невідбуте покарання за попереднім вироком від 23.03.2010 р. і остаточно призначено до відбуття - 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

За вироком ОСОБА_5 і ОСОБА_6 визнано винуватими у тому, що 9 жовтня 2011 року, о 2-й годині ночі, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, та знаходячись на стадіоні, розташованому по вул. Леніна в смт. Березнегувате Миколаївської області, діючи за попередньою змовою між собою з метою викрадення чужого майна, нанесли ОСОБА_3 легкі тілесні ушкодження, завдавши ударів руками і ногами, та відкрито заволоділи належним потерпілому майном: ланцюжком срібним, вартістю 400 грн., шкіряною курткою, вартістю 450 грн., грошовими коштами у сумі 140 грн., мобільним телефоном "Нокіа 6233", вартістю 800 грн., з флеш-картою пам'яті, вартістю 50 грн., з сім-карткою оператора "МТС", вартістю 20 грн., на рахунку якої було 29 грн., чим завдали ОСОБА_3 майнової шкоди у розмірі 1889 грн.

В апеляції засуджений ОСОБА_5 просить вирок скасувати, справу закрити за відсутності в його діях складу злочину.

Посилається на поверховий судовий розгляд справи, неправильну оцінку наявних доказів, яка суперечить фактичним обставинам справи.

Стверджує, що участі у бійці не приймав, майно не викрадав, а лише намагався відтягнути ОСОБА_6 від потерпілого, коли між ними виникла сварка. Речі, які в ході бійки випали з кишень потерпілого, підібрав, щоб у подальшому повернути власнику, однак не встиг цього зробити, і добровільно видав працівникам міліції вранці наступного дня.

Вказує на пояснення свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які підтвердили, що участь у бійці приймав лише один хлопець, а інший стояв поряд і не бився.

Також посилається на пояснення засудженого ОСОБА_6 про те, що сварка, яка згодом перейшла у бійку, виникла саме між ним та потерпілим, в той час, коли він ОСОБА_5 був осторонь і потерпілого не бив, та на пояснення самого ОСОБА_3, який не бачив, хто саме завдавав йому ударів.

Зазначає на відсутність крові потерпілого на його одязі, не викрадення золотої печатки, відсутність шкоди у зв'язку з поверненням майна.

Заслухавши доповідача, пояснення захисника на підтримку апеляції засудженого, думку прокурора та потерпілого про залишення вироку без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає апеляцію такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Оцінивши перевірені докази, районний суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, тобто грабежі чужого майна, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.

Вирок стосовно часу, місця, потерпілого, його побиття, заволодіння його майном, вартості останнього в апеляції не оспорюється.

Сам ОСОБА_5 як на досудовому слідстві, в судовому розгляді справи, так і при апеляційній перевірці вироку, не заперечував, що у визнаний судом день і час дійсно зустрівся у барі з потерпілим, потім на вулиці між ним та ОСОБА_6 виникла сварка, а потім бійка, у якій він (ОСОБА_5) участі не приймав.

Підтвердив, що підібрав на землі срібний ланцюжок, що порвався, та мобільний телефон і гаманець, які випали з кишені потерпілого, маючи на меті не їх викрадення, а зберігання з подальшим поверненням потерпілому, коли той протверезіє.

Не зважаючи на заперечення участі у грабежі, вина ОСОБА_5 підтверджена такими доказами.

Потерпілий ОСОБА_3 у судовому засіданні надав пояснення, що проходячи через стадіон підсудні почали ображати його, а потім бити руками і ногами по голові і тулубу. Під час побиття зірвали з шиї срібний ланцюжок, витягли з кишені штанів гаманець з грошима, з кишені куртки - мобільний телефон, надалі забрали і куртку. Коли жінки, які проходили неподалік, почали кричати, підсудні припинили його бити і розбіглись. У міліції по фотокартках він їх упізнав.

Свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що разом із ОСОБА_8 і ОСОБА_9, проходячи через стадіон бачила, як один хлопець бив ногами іншого, що лежав на землі, а третій стояв поруч. Вони почали кричати, двоє хлопців втекли. Той, що лежав на землі, розповів, що двоє невідомих запропонували провести його додому, потім побили та забрали речі.

Свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_9, підтвердили у суді пояснення ОСОБА_7, хоча ОСОБА_9 повідомила, що безпосередньо бійки не бачила, проте було видно, що з місця події тікали двоє осіб.

Згідно протоколу обшуку від 09.10.2011 р., за місцем проживання ОСОБА_5 з його одягу вилучено мобільний телефон «Нокія 6233» та дві частини ланцюжка срібного кольору.

За висновком судово-медичного експерта, у потерпілого ОСОБА_3 виявлені тілесні ушкодження, що відносяться до категорії легких, утворені в результаті дії тупих твердих предметів (якими могли бути кулаки, взуті ноги), можливо у строк та за обставин, вказаних у постанові про призначення експертизи.

Повно та всебічно дослідивши викладені докази інкримінованих ОСОБА_5 дій, суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку про те, що засуджений за обставин, викладених у вироку, разом з іншою особою вчинив грабіж майна, належного потерпілому ОСОБА_3

З цим висновком колегія суддів погоджується, підстав для скасування вироку та закриття справи щодо ОСОБА_5 не вбачає.

Доводи в апеляції про те, що суд невірно поклав в основу вироку лише пояснення потерпілого безпідставні, оскільки ці пояснення є конкретними, детальними і послідовними та узгоджуються з іншими об'єктивними даними - поясненнями свідків та вилученням у засудженого частини викраденого майна.

ОСОБА_3 вказував, що напали на нього спереду і с заду, били одночасно у різні частини тіла, діяли спільно удвох.

Свідки підтвердили, що після викриття злочину, з місця події тікали дві особи.

Крім того, свідки не були очевидцями події з її початку, тому не могли знати, скільки осіб (одна чи дві) били потерпілого, відповідно до чого є безпідставними посилання в апеляції на пояснення свідків з цього приводу.

Твердження, що ланцюжок і телефон апелянт підібрав з метою їх повернення потерпілому, суперечать поясненням останнього про те, що ланцюжок в нього зірвали з шиї, а телефон - витягли з кишені куртки.

Намір повернути ці речі спростований фактом їх вилучення у ОСОБА_5 під час проведення обшуку (примусового вилучення), а не добровільної видачі.

Посилання на відсутність крові потерпілого на його (ОСОБА_5) одязі, у якому він перебував під час події, не є обставиною, що беззаперечно свідчить про його невинуватість.

Той факт, що у потерпілого не було викрадено золоту обручку, що нібито свідчить про відсутність умислу на грабіж, є непереконливим, оскільки злочин скоювався вночі, на стадіоні було темно. Крім того, свідки своїм втручанням налякали засуджених, перешкодивши продовження грабежу і змусивши їх втекти.

Відсутність у потерпілого претензій майнового чи морального характеру не виключає наявність складу злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

Посилання в апеляції на пояснення ОСОБА_6, що нібито апелянт не бив потерпілого, також недостатні, тому як спростовані вищевикладеними поясненнями потерпілого та свідків, з яких вбачається, що навпаки, грабіж було вчинено двома особами.

За необ'єктивності усіх наведених в апеляції доводів, колегія суддів не знаходить підстав для закриття справи, про що просить засуджений.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.365,366 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляцію засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Березнегуватського районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2012 року у відношенні засудженого ОСОБА_5 - без зміни.

Головуючий

Судді: