Справа №1490/2786/12 < Дата призначення до судового розгляду та причини (останній запис) > < Дата розгляду справи > 03.07.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11/1490/465/12 Головуючий у суді 1-ї інстанції: Непша О.І.
Категорія: ч.2 ст.185 КК України Доповідач у 2-й інстанції: Пустовар М.Л.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області
у складі:
головуючого Пустовара М.Л.,
суддів: Олещук Т.Л., Семенчука О.В.,
при секретарі Рябеженко А.А.,
за участю прокурора Краснікової К.Г.,
засуджених: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
захисників: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
3 липня 2012 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями помічника прокурора Корабельного р-ну м. Миколаєва, засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2012 року яким:
- ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Новомосковська Тульської області, громадянина України, раніше судимого: 1) 26.04.2005 р. Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч.ч.2,3 ст.185, ст.69, ч.3 ст.15 - ч.2 ст.185, ст.70 КК України на 2 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки; 2) 06.10.2005 р. тим же судом за ч.3 ст.15 - ч.3 ст.185, ст.71 КК України на 3 роки 2 місяці позбавлення волі. Звільнений постановою Самбірського міського суду Львівської області від 29.12.2007 р. умовно достроково на 5 місяців 26 днів; 3) 22.10.2008 р. Приморським районним судом м. Одеси за ч.2 ст.185, ст.71 КК України на 1 рік 3 місяці позбавлення волі; 4) 24.12.2009 р. Корабельним районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст.185 КК України на 3 роки обмеження волі. Звільнений постановою Новобузького районного суду Миколаївської області від 26.01.2011р. умовно-достроково на 1 рік 5 місяців 14 днів; 5) 04.11.2011 р. Баштанським районним судом Миколаївської області за ч.3 ст.152, ст.71 КК України на 7 років 2 місяці позбавлення волі;
- засуджено за ч.2 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом часткового складання покарань, остаточно призначено до відбуття - 7 років 6 місяців позбавлення волі.
- ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, судимого 19.10.2010 р. Корабельним районним судом м. Миколаєва за ч.3 ст.185, ч.1 ст.310, ст.70 КК України на 3 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки;
- засуджено за ч.2 ст.185 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України, до покарання приєднано частково не відбуте покарання за вироком від 19.10.2010 р. і остаточно призначено до відбуття - 3 роки 1 місяць позбавлення волі;
- ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, раніше судимого: 1) 11.08.2006 р. Корабельним районним судом м. Миколаєва за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік; 2) 15.11.2007 р. тим же судом за ч.2 ст.289, ст.69, ст.71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 22.02.2011 р. за відбуттям покарання;
- засуджено за ч.2 ст.185 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 солідарно на користь міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 350 грн.; з ОСОБА_1 і ОСОБА_5 солідарно на користь потерпілого ОСОБА_9 - 800 грн.; з ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 солідарно на користь потерпілого ОСОБА_9 - 400 грн.; з них же солідарно на користь потерпілого ОСОБА_10 - 1060 грн.; з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_11 - 230 грн.
За вироком ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 визнано винуватими у тому, що у період з березня по квітень 2011 року здійснили крадіжки чужого майна за таких обставин.
Наприкінці березня 2011 року, близько 14 години, ОСОБА_1 і ОСОБА_5, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та знаходячись біля домоволодіння АДРЕСА_1, перелізли через огорожу з колючого дроту на прибудинкову територію, звідки таємно викрали металеву трубу, вагою 100 кг, спричинивши потерпілому ОСОБА_9 майнову шкоду у розмірі 800 грн.
4 квітня 2011 року, близько 22 години, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та знаходячись за тією ж адресою, діючи повторно, перелізли через огорожу на прибудинкову територію, звідки таємно викрали металеве корито, вагою 150 кг., завдавши потерпілому ОСОБА_9 майнової шкоди на суму 400 грн.
29 березня 2011 року, близько 15 години, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, зайшли на територію домоволодіння АДРЕСА_2, де з недобудованого двоповерхового будинку та літньої кухні таємно викрали: металеву бочку, вартістю 100 грн., металеву конструкцію для зведення лісів, вартістю 250 грн., дві алюмінієві арочні конструкції, загальною вартістю 500 грн., сім лозин арматури, загальною вартістю 210 грн., чим заподіяли потерпілому ОСОБА_10 майнової шкоди у розмірі 1060 грн.
8 квітня 2011 року, близько 21 години, ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, зайшов на територію домоволодіння АДРЕСА_3, звідки таємно викрав три металевих труби та чотири швелера, завдавши потерпілому ОСОБА_11 майнової шкоди на суму 230 грн.
Наприкінці квітня 2011 року, близько 2 години, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, знаходячись на перехресті вулиць Красносільської і Пшеніцина у м. Миколаєві, таємно викрали з водопровідного колодязя металеву кришку люка, що належить ДКП "Миколаївводоканал", заподіявши підприємству майнової шкоди у розмірі 350 грн.
Крім того, органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що 2 квітня 2011 року, в період з 13 год. 20 хв. до 13 год. 30 хв., перебуваючи у маршрутному таксі «Центральний ринок - завод «Океан», в районі зупинки «Ринок Корабельний» у Корабельному районі м. Миколаєва, шляхом відкривання змійки кишені куртки таємно викрав мобільний телефон «Nokіa 6300» з сім-картою оператора мобільного зв'язку «МТС» та чохлом, спричинивши потерпілій ОСОБА_12 майнової шкоди у розмірі 1555 грн.
Ці його дії кваліфіковані за ч.2 ст.185 КК України, тобто крадіжка чужого майна, вчинена повторно.
15 травня 2011 року, приблизно о 21 годині, він же, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, переліз через огорожу домоволодіння АДРЕСА_4, де з недобудованого будинку таємно викрав будівельний інвентар, завдавши потерпілому ОСОБА_13 майнової шкоди загальною вартістю 745 грн.
Скоєне ним кваліфіковане досудовим слідством за ч.3 ст.185 КК України, як крадіжка чужого майна, вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб та з проникненням у сховище.
Зазначені епізоди виключені судом з обвинувачення ОСОБА_1 з посиланням на те, що у справі не доведено причетність підсудного до цих крадіжок.
Суд відкинув визнавальні вину пояснення ОСОБА_1 на досудовому слідстві у справі, визнавши їх такими, що були надані внаслідок застосування незаконних методів дізнання та досудового слідства, критично оцінив проведену прокуратурою перевірку заяви підсудного щодо цих методів.
В апеляції помічник прокурора, який брав участь у розгляді справи судом 1-ї інстанції, просить вирок скасувати, постановити свій вирок, яким засудити: ОСОБА_1 за ч.ч.2,3 ст.185, ч.ч.1,4 ст.70 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі; ОСОБА_5 за ч.ч.2,3 ст.185, ч.1 ст.70, ст.71 КК України на 3 роки 8 місяців позбавлення волі; ОСОБА_4 за ч.ч.2,3 ст.185, ч.1 ст.70 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.
Стверджує, що судом неправильно кваліфіковані дії засуджених з виключенням кваліфікуючої ознаки - проникнення в сховище, та не відповідають фактичним обставинам справи висновок щодо недоведеності вини ОСОБА_1 у скоєнні крадіжок майна у ОСОБА_13 і ОСОБА_12
Посилається на визнавальні показання ОСОБА_1, надані на досудовому слідстві та під час відтворення обстановки і обставин події 30.06.2011 року, та пояснення потерпілого ОСОБА_13 у судовому засіданні, згідно яких останній у травні 2011 року при прибутті на свою земельну ділянку виявив зникнення належного йому майна на загальну суму 800 грн.
Крім того, вважає доказаною провину ОСОБА_1 у скоєнні крадіжки майна ОСОБА_12, яка підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, у тому числі: поясненнями ОСОБА_1 на досудовому слідстві, в яких останній визнав себе винним у викраденні мобільного телефону потерпілої ОСОБА_12, поясненнями самої потерпілої у судовому засіданні, яка підтвердила факт зникнення в неї мобільного телефону «Нокіа 6300», вартістю 1500 грн.
Не погоджується і з кваліфікацією судом дій засуджених за ч.2 ст.185 КК України при викраденні майном потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_11 і ОСОБА_10 без кваліфікуючої ознаки - «проникнення в інше сховище».
Вважає, що судом необґрунтовано виключено цю ознаку, посилається на роз'яснення п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 р. " Про судову практику у справах про злочини проти власності ", яка зазначає, що при вирішенні питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення в інше приміщення чи сховище, судам слід мати на увазі, що під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб, а під проникненням - незаконне вторгнення до нього будь-яким способом.
Тому, на думку апелянта, за тих обставин, що крадіжки майна потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 були вчиненні шляхом подолання засудженими наявної огорожі території домоволодінь, та вхід до яких сторонніх осіб не був вільний - дії засуджених слід кваліфікувати за ч.3 ст. 185 КК України, як скоєні з проникненням у сховище.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить пом'якшити покарання.
Посилається на щире каяття, повне визнання вини, позитивну характеристику з місця проживання, вчинення злочину через тяжкий матеріальний стан.
Засуджений ОСОБА_4 в апеляції просить вирок змінити, визначити початок строку відбування покарання з моменту взяття його під варту 15 червня 2012 року.
Крім того, посилається на щире каяття, допомогу слідству та зобов'язується відшкодувати заподіяну ним шкоду, хоча із строком покарання згоден і вважає його справедливим.
В апеляції та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_5 просить пом'якшити покарання, застосувати ст.69 КК України та не позбавляти волі.
Вважає, що досудове слідство не було проведено всебічно і об'єктивно.
Визнає свою провину за вчинення злочинів, кваліфікованих за ч.2 ст.185 КК України, та щиро розкаюється.
Стверджує, що злочини здійснив через тяжкий сімейний стан, є сиротою, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні бабусю, яка потребує медичного догляду.
У запереченнях на апеляцію прокурора засуджений ОСОБА_5 просить залишити її без задоволення.
Погоджується із кваліфікацією вчинених ним злочинів за ч.2 ст.185 КК України, повністю визнає свою провину та щире кається.
Заперечує щодо кваліфікації його дій за ч.3 ст.185 КК України.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримку апеляції державного обвинувача та його думку про незгоду з апеляціями засуджених, пояснення засуджених на підтримку своїх апеляцій та думку їх і захисників про незгоду з апеляцією прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів визнає всі апеляції такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.
Оцінивши перевірені докази, надані у справі стороною обвинувачення, суд 1-ї інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, тобто крадіжки чужого майна за попередньою змовою групою осіб і повторно.
В апеляціях вирок стосовно обставин крадіжок та доведеності вини апелянтами не оспорюється.
Що стосується доводів державного обвинувача про безпідставне виключення кваліфікуючої ознаки крадіжки - проникнення в інше сховище, колегія суддів зважає на наступне.
Апелянт зазначає, що факт наявності проникнення полягає у тому, що засуджені перелізли через огорожу домоволодінь потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_11 і ОСОБА_10, після чого викрали з подвір'я, а також з недобудованого будинку, їх майно. На думку апелянта обнесена огорожею присадибна територія, як і будинок, має вважатись постійним чи тимчасовим сховищем матеріальних цінностей, куди винні особи проникли незаконно.
З цими доводами колегія суддів не погоджується, оскільки вони суперечать належному трактуванню поняття «інше сховище».
Відповідно до практики судового розгляду справ даної категорії та у сенсі роз'яснень п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності», «іншим сховищем» слід вважати подвір'я підприємств, організацій, установ, загони для тварин, огороджені майданчики, тобто територію, спеціально відведену для постійного чи тимчасового зберігання на ній матеріальних цінностей, яка охороняється технічними засобами (сигналізацією, решіткою, парканом, колючим дротом тощо) або забезпечена охороною (караулом), або знаходиться під наглядом матеріально-відповідальних осіб.
Також, крім спеціально обладнаних чи прилаштованих участків території, сховищем слід вважати пересувні автокрамниці, рефрижератори, контейнери, залізничні платформи з вантажем, що перебувають під охороною.
Не можуть визнаватись, як інше сховище, території (акваторії), призначені не для зберігання матеріальних цінностей, а для вирощування будь-якої продукції (сади, городи, баштани), чи огороджені території, де паркан встановлено лише для визначення меж земельної ділянки (домоволодіння).
За обвинуваченням, матеріалами справи, поясненнями підсудних та вироком, дві крадіжки у потерпілого ОСОБА_9 засуджені вчинили з подвір'я домоволодіння, перелізши до нього через колючий дріт, яким огороджено територію цього домоволодіння.
Таким чином, вони вкрали корито та трубу з території, огородженої не для зберігання матеріальних цінностей, а для визначення її (території) меж, тобто без проникнення в інше сховище.
Що стосується викрадення майна у потерпілого ОСОБА_11, то як вбачається з пояснень ОСОБА_1, визнано судом доведеним і не оспорюється в апеляції, засуджений зайшов у двір цього домоволодіння без подолання огорожі через її відсутність (шляхом вільного доступу), що у будь-якому разі виключає наявність кваліфікуючої ознаки крадіжки - проникнення в інше сховище.
Крадіжка майна потерпілого ОСОБА_10 з недобудованих жилого будинку та літньої кухні також не є вчиненою ні як з проникненням у житло, оскільки будинок перебував на стадії будівництва, тобто не був приміщенням, у якому на той час постійно чи тимчасово проживали люди і де зберігалось їх майно чи частина його, ні як з проникненням в інше сховище - за відсутністю ознаки «території, відведеної для зберігання матеріальних цінностей».
Відповідно до викладеного, суд вірно визнав, що крадіжки у вказаних потерпілих вчинені без ознаки проникнення в інше сховище (ч.3 ст.185 КК України), тому належно перекваліфікував скоєне засудженими на частину 2-гу зазначеної норми закону.
Що стосується доводів в апеляції про безпідставність висновку суду про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у крадіжках майна потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13, колегія суддів враховує наступне.
ОСОБА_1 у суді винуватим себе не визнав, заперечував причетність до цих крадіжок, вказував на визнання вини від час досудового слідства внаслідок психічного на фізичного тиску з боку працівників міліції.
Допитані судом потерпілі, хоч і підтвердили факт викрадення у них майна, зазначеного в обвинувальному висновку, проте не вказали на підсудного, як на особу, що його викрала, оскільки не бачили, ким фактично вчинено крадіжку.
Досудовим слідством це майно (мобільний телефон та будівельний інвентар) не вилучено і на даний час його місце його знаходження не встановлене.
Відповідно до викладеного, обвинувачення ОСОБА_1 ґрунтується лише на його заяві у правоохоронний орган про вчинення злочинів та поясненнях, наданих при відтворенні обстановки і обставин події, від яких він відмовився у суді.
Проведеною прокуратурою перевіркою, хоч і відмовлено у притягненні до відповідальності працівників міліції за заявою ОСОБА_1, однак, як вірно зазначив суд у вироку, постанова про відмову у порушенні кримінальної справи з огляду на її виняткову стислість, полишає можливості надати оцінку об'єктивності проведеної перевірки, а тому беззаперечно не спростовує позицію захисту підсудного.
Згідно із ч.2 ст.74 КПК України, визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтверджені цього визнання сукупністю доказів, що є у справі.
Оскільки судом визнано, і колегія суддів з цим погоджується, що інших доказів, окрім визнання вини на досудовому слідстві, у справі не добуто, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні крадіжок мана ОСОБА_12 та ОСОБА_13 є сумнівною, внаслідок чого остання, відповідно до положень ч.3 ст.62 Конституції України, повинна тлумачитись на користь підсудного.
За таких обставин рішення суду про недоведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні вказаних крадіжок ґрунтується, як на матеріалах справи, так і на вимогах закону.
Доводи, наведені в апеляціях з цього приводу, спростовані вищевикладеним.
Доводи засудженого ОСОБА_1, з урахуванням їх уточнення в апеляційному розгляді справи, про пом'якшення призначеного покарання до 7 років 2 місяців позбавлення волі, є неприйнятними, тому як за попереднім вироком ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді 7 років 2 місяців позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України, за сукупністю покарань за вказаним вироком та вироком у чинній справі, остаточне покарання становить 7 років 6 місяців позбавлення волі, тобто лише на 4 місяці перевищує покарання за попереднім вироком, що не може свідчити про суворість покарання, яке, відповідно до ч.4-ї зазначеної статті, не може бути менше від покарання за новий злочин, а також невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Ці вимоги закону щодо покарання ОСОБА_1 районним судом дотриманні належним чином.
Каяття, на яке посилається апелянт, вже враховане судом при призначенні покарання, позитивна характеристика - суперечить матеріалам справи, тяжкий сімейний стан - вказаними матеріалами не підтверджений.
У зв'язку з чим, підстави для пом'якшення покарання відсутні.
Доводи засудженого ОСОБА_4 про відрахування строку відбування покарання, починаючи з 15 червня 2011 року, є неістотними, оскільки з пояснень засудженого вбачається, що за вказаної дати він утримується під вартою за іншою кримінальною справою, яка у даний час розглядається за 1-ю інстанцією районним судом м. Миколаєва.
Вирок у цій справі не постановлено, тому він не є предметом чинного апеляційного провадження, що полишає апеляційний суд права на вирішення такого питання у цій кримінальній справі, вирок за якою оскаржується апелянтом.
Доводи засудженого ОСОБА_5 про застосування до покарання положень ст.69 КК України та призначення його остаточно без позбавлення волі, не можуть бути задоволенні з таких підстав.
Обираючи покарання, судом 1-ї інстанції враховані вимоги ст.ст.65-67 КК України, суспільна небезпека скоєного ОСОБА_5 (кілька епізодів злочину середньої тяжкості), дані про особу (негативна характеристика), пом'якшуючі покарання обставини (каяття, часткове визнання вини), обтяжуюча покарання обставина - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
ОСОБА_5 раніше судимий, вчинив аналогічний корисливий злочин в період звільнення від відбування покарання з випробуванням за попереднім вироком, що свідчить про його вперте небажання стати на шлях виправлення та підвищену суспільну небезпеку його особи.
Тому рішення суду про необхідність обрання йому покарання у вигляді позбавлення волі та на визначений у вироку строк є вірним і належним чином умотивованим.
З урахуванням пом'якшуючих покарання обставин засудженому призначене покарання - три роки позбавлення волі, що не можна вважати надмірно суворим.
При складанні покарань за сукупністю вироків, суд частково приєднав покарання за попереднім вироком лише у виді одного місяці позбавлення волі, що також не свідчить про його суворість.
Посилання в апеляції на збіг тяжких сімейний обставин, а також перебування у засудженого на утриманні хворої бабусі матеріалами справи не підтверджені.
Каяття у скоєному вже враховане судом при постановленні вироку.
Тому підстав для пом'якшення цього покарання колегія суддів не вбачає.
Відповідно до викладеного, застосування до покарання ОСОБА_5 положень ст.ст.69,75 КК України, про що просить апелянт, не відповідає особі засудженого та обставинам кримінальної справи.
З урахуванням відхилення доводів усіх апеляцій, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного вироку.
Керуючись ст.ст.365,366 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляції помічника прокурора Корабельного р-ну м. Миколаєва, засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2012 року у відношенні засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 - без зміни.
Головуючий Судді: