Справа № 2214/425/2012

Провадження № 2/2214/365/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2012 року.Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Тончук Р.І.

при секретарі Придачук Г.Л.,

з участю сторін ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4, представників сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_6, представника третьої особи ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням, третя особа КП»Славутське житлово-комунальне об»єднання», зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа КП»Славутське житлово-комунальне об»єднання», про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Посилається на те, з 1990 року перебував з ОСОБА_3 у шлюбі і вони мають сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 У 1992 році на їх сім»ю була надана однокімнатна квартира АДРЕСА_1, основним наймачем якої є він. Через неприязні стосунки, що склались між ними, у 2004 році вони припинили спільне проживання, а згодом розірвали шлюб. ОСОБА_3 та син зареєстровані у квартирі, але не проживають з 2004 року. Відповідачка має іншу сім»ю і проживає з сином у своєї матері. З 2008 року він проживає з іншою жінкою, з якою 6.11.2011 року уклав шлюб і вона разом з дочкою зареєстрована у його квартирі. Відповідачі жодного разу у квартирі не з»являлись і не виконують обов»язків, що випливають з договору найму. Просив визнати їх на підставі ст. 71 ЖК України такими, що втратили право користування зазначеною квартирою.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення. Посилаються на те, що ОСОБА_1 своєю негідною поведінкою створив неможливі для спільного проживання умови і вони змушені були залишити спірну квартиру і шукати інше житло. Декілька разів вони повертались до ОСОБА_1 та проживали разом. Востаннє намагались вселитись у АДРЕСА_2 .02.2012 року, але відповідачі не надали їм ключів від квартири. Просять зобов»язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити їм перешкод у користуванні квартирою та вселити їх у неї.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 змінив підставу позову і просив визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірною квартирою у зв»язку з вибуттям на постійне місце проживання до іншого житла у квартиру АДРЕСА_3 на підставі ст. 107 ч. 2 ЖК України, однак, у судовому засіданні 18.05.2012 року, підтримуючи позов, просив визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування спірною квартирою за попередньою підставою, зазначеною у позовній заяві, тобто на підставі ст. 71 ЖК України у зв»язку з їх непроживанням у ній без поважних причин понад 6 місяців. Зустрічного позову не визнав і просить в його задоволенні відмовити, додатково пояснивши, що відповідачі з 2004 року у квартирі не проживають, і з того часу не заявляли претензій щодо квартири АДРЕСА_1, не вносять плати за комунальні послуги. З»явились з претензіями на це житло лише після пред»явлення ним позову, однак, наміру вселитись не заявляли, а вимагали грошової компенсації. Ініціатором розірвання шлюбу була ОСОБА_3, а він намагався зберегти сім»ю, не погоджуючись на розірвання шлюбу. Відповідачка проживає з іншим чоловіком у своєї матері і не має дійсного наміру повертатись у квартиру, а бажає отримати грошову компенсацію, однак, квартира не приватизована і він на це не погодився. Крім того, у нього інша сім»я і проживання в однокімнатній квартирі двох сімей з 5 чоловік неможливе. Просить відмовити в задоволенні зустрічного позову.

ОСОБА_2 зустрічного позову не визнала з тих же підстав, ствердивши, що проживає у спірній квартирі з 2008 року і жодного разу ОСОБА_3, та ОСОБА_4 не з»являлись з вимогою про вселення в квартиру. Їх речі у квартирі відсутні. З»явились у квартирі після пред»явлення ОСОБА_1 позову до них і вимагали не вселення, а грошової компенсації у розмірі 4000 дол. США. Просить в позові відмовити.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 первісного позову не визнали, а зустрічний позов підтримали, давши пояснення про те, що на постійне проживання на АДРЕСА_3 не вибували, а змушені були перейти туди з-за неможливості спільного проживання з ОСОБА_1, який зловживав спиртними напоями та негідно поводив себе у сім»ї. Робили спроби повернутись у квартиру, але ОСОБА_1 у цьому перешкоджав, без їх відома та згоди вселив туди свою дружину ОСОБА_2 з дочкою. Отже, вони не проживають у спірному житлі понад 6 місяців з поважних причин. ОСОБА_4 додатково пояснив, що не проживав у квартирі та знявся з реєстрації у ній у зв»язку з навчанням, а закінчивши його у березні 2011 року, знову зареєструвався у квартирі без згоди батька, який заперечував проти цього. Просять вселити їх у АДРЕСА_1, оскільки іншого житла вони не мають.

Представник КП «Славутське ЖКО»ОСОБА_7 вважає первісний позов таким,що підлягає задоволенню, а зустрічний позов безпідставним.

Заслухавши пояснення сторін, третьої особи, свідків, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, а зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 30.06.1990 року зареєстрували шлюб, а рішенням Славутського міськрайонного суду від 30.03.2007 року його розірвано.(а.с.30). У 1992 році їх сім»ї з трьох чоловік(вони та син ОСОБА_4) була надана однокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка на даний час не приватизована. Основним наймачем є ОСОБА_1 У 2004 році ОСОБА_3 з сином залишила це житло та перейшла проживати до своєї матері у будинок АДРЕСА_3. Це стверджується поясненнями ОСОБА_1, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9,актами КП «Славутське ЖКО»(а.с.6,7), рішенням Славутського міськрайонного суду від 30.03.2007 року, яким розірвано шлюб між сторонами та встановлено, що між ними встановились стійкі неприязні стосунки, що привело до розірвання шлюбу. Ініціатором розірвання шлюбу була ОСОБА_3 З протоколу судового засідання вбачається, що ОСОБА_1 не погоджувався на розірвання шлюбу , бажав примиритись, а, отже , не заперечував проти повернення ОСОБА_3 та сина у квартиру. Однак, саме ОСОБА_3 настоювала на розірванні шлюбу і у спірну квартиру не повернулась. З позовної заяви про розірвання шлюбу вбачається, що вона вказувала своїм місцем проживання будинок АДРЕСА_3, а, отже, там проживала. Протягом цього часу з позовом про вселення до суду не зверталась. Не звертався з таким позовом і ОСОБА_4, який у 2008 році досяг повноліття.Доказів щодо звернення до ОСОБА_1 з вимогою вселитись у квартиру вони не надали. З»явились у квартирі лише після пред»явлення ним позову про визнання їх втратившими право користування квартирою. Однак, як пояснили ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 заявляла вимогу не про вселення , а про грошову компенсацію, хоча квартира не приватизована.

Як вбачається з пояснень сторін , ОСОБА_4 у 2004 році був переведений у Славутську ЗОШ № 4, тобто школу, що знаходиться в районі нового місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по вул. ОСОБА_6, що свідчить про їх вибуття із спірної квартири. ОСОБА_4 знявся з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 у 2008 році у зв»язку з виїздом на навчання, але на той час у квартирі фактично не проживав і виїхав на навчання із будинку АДРЕСА_3.Зареєстрований у АДРЕСА_1 після закінчення навчання у коледжі 13.04.2011 року без відома і дозволу наймача, що пояснив у судовому засіданні(а.с.14). Доказів про те, що ОСОБА_1 перешкоджав йому вселитись у квартиру, він не надав і питання про вселення у неї до пред»явлення позову до нього не ставив.

Свідок ОСОБА_9 ствердила, що ОСОБА_3 залишила АДРЕСА_1 у 2004 році з власної ініціативи і вона бачила як вона тоді ж вивозила з квартири речі. Такі ж пояснення дала свідок ОСОБА_8 Ці ж свідки ствердили факт непроживання відповідачів у АДРЕСА_1 до цього часу.

Під час проживання у спірній квартирі ОСОБА_3 не ставила питання про виселення ОСОБА_1.з неї у зв»язку з неможливістю спільного проживання через його негідну поведінку на підставі ст. 116 ЖК України. Отже, факт створення ним неможливих умов для спільного проживання не доведений. ЇЇ посилання на те, що ОСОБА_1 проходив курс лікування від алкоголізму та притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп»яніння не є достатнім доказом неможливості спільного проживання та достатньою підставою для збереження за нею права на житло понад 6 місяців.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім»ї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців.Якщо наймач або члени його сім»ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжений наймодавцем, а в разі спору судом. З такими заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до наймодавця чи суду не звертались. Представник наймодавця вважає, що вони втратили право користування спірним житлом. Ст. 71 ЖК України визначені підстави, за яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутніми наймачем або членами його сім»ї понад шість місяців. Наявності таких підстав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не довели.

У 2008 році ОСОБА_1 утворив нову сім»ю і у квартирі зареєстровані та проживають також його дружина ОСОБА_2 і її дочка. Спільне проживання в однокімнатній квартирі площею 12.7 кв.м. двох сімей із 5 чоловік неможливе. Іншого житла ОСОБА_1 не має, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 тривалий час проживають у будинку матері, тобто житлом забезпечені.Як пояснив ОСОБА_4 він має там окрему кімнату, там знаходяться його речі. Як пояснили свідки, інші речі вивезені ОСОБА_3 із спірної квартири у 2004 році. Комунальні послуги вони не сплачують.

Посилання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на вчинення перешкод позивачем в користуванні квартирою шляхом зміни замка у вхідних дверях квартири безпідставні, оскільки після їх вибуття з квартири він вправі розпоряджатись квартирою та змінювати замок, що вийшов з ладу. Доказів про те, що замок змінений саме з метою вчинення перешкод в користуванні квартирою , як і доказів про те, що відповідачі намагались вселитись у квартиру протягом 2004- 2011 р.р., не надано. Як пояснила свідок ОСОБА_9 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приходили до квартири лише протягом 1-1,5 місяця після виїзду з неї. У 2006 році ОСОБА_4 перебував у квартирі лише один раз у зв»язку з її викликом до хворого ОСОБА_1 Свідок ОСОБА_10 ствердила, що була присутньою у лютому 2012 року під час відвідання ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 і при цьому остання не заявляла претензій на квартиру, намагаючись довести право сина на неї.

Доводи представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_6 щодо відсутності у позивача ОСОБА_11 права повторно змінити підставу позову безпідставні, оскільки відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України з наступними змінами, суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або 107 ЖК України. Змінити підставу позову суд може лише за згодою позивача. Це ж зазначається в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2011 року(ж-л «Судова практика у цивільних справах»№ 3/21/2011. В даному випадку підстава позову змінюється за заявою позивача, а тому норми ЦПК України не порушені.

Строки позовної давності позивачем ОСОБА_1 не порушені, оскільки відповідачі зареєстровані у спірній квартирі до цього часу, а ОСОБА_4 повторно зареєстрований у ній у березні 2011 року без відома ОСОБА_1 Обидва відповідачі відсутні у квартирі понад встановлені законом строки і порушення права позивача є триваючим.

Керуючись ст. 71, 72 ЖК України, ст.ст. 8,10, 212, 213 ЦПК України, суд

вирішив:

Первісний позов задовільнити. Визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Зустрічний позов залишити без задоволення. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в позові до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні цією квартирою та вселення у неї відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 107 грн. 30 коп. витрат по сплаті судового збору по 53 грн.65 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Хмельницької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя Тончук Р. І.