Справа № 614/3/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

25 липня 2012 року Малинський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Ярмоленка В.В., при секретарі Вишнівської О.Р., розглянувши на відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Житомиргаз»структурним підрозділом якого є Малинське управління по експлуатації газового господарства про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки, -

встановив:

Посилаючись на те, що її неправомірно звільнили з посади юрисконсульта Малинського управління експлуатації газового господарства, позивач просила поновити її на посаді, стягнувши при цьому середній заробіток за час вимушеного прогулу, затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки в сумі 8511,75 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

Зазначила, що була прийнята на посаду юрисконсульта управління наказом №14-ос від 12.02.2009 року. 19 липня 2011 року в зв'язку виникненням неприязних стосунків з керівником управління змушена була написати дві заяви: про надання відпустки та про звільнення після закінчення відпустки на підставі ст. 38 КЗпП України. Оскільки в період відпустки вона двічі перебувала на лікарняному (з 01.08.2011 року по 10.08.2011 рік та з 26.08.2011 року по 05.09.2011 рік), її відпустка продовжувалась на цей термін, про що вона подавала відповідні заяви. До роботи більше не приступала.

Як стало відомо згодом позивачу, наказом № 82/ос від 09.09.2011 року її було звільнено 10.09.2011 року за власним бажанням з виплатою компенсації за невикористану відпустку в кількості трьох календарних днів. 09 грудня 2012 року вона звернулась до МУЕГГ з заявою про видачу довідки про роботу, копій наказів про прийняття та звільнення з роботи та довідку про середню заробітну плату, вимоги якої відповідач задовольнив 14.12.2011 року (одержано ОСОБА_1 23.12.2011 року).

26 грудня 2011 року інженер з підготовки кадрів ознайомив позивача з наказом про звільнення та видав трудову книжку.

В зв'язку з тим, що її не було ознайомлено з наказом про звільнення, яке фактично відбулось в вихідний день -суботу, а заяву на звільнення вона була змушена написати під примусом начальника управління просила поновити її на посаді юрисконсульта МУЕГГ. Крім того, оскільки з нею не проведений розрахунок при звільненні просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, при видачі трудової книжки (ч.4 ст. 235 КЗпП України) в сумі 8511,75 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу, та стягнути на свою користь завдану моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В судовому засіданні 20 лютого 2012 року позов підтримала, пояснила, що 19 липня 2011 року після вимоги начальника управління про звільнення, була змушена написати заяву про звільнення за власним бажанням, але після відбуття щорічної основної відпустки, яку просила їй надати. 20 липня 2011 року вона була відсутня на робочому місці, і їй невідомо було з якого часу її буде звільнено. Протягом серпня-вересня 2011 року вона двічі була на лікарняному, листки непрацездатності вона подавала до відділу кадрів для продовження відпустки.

На роботу вона більше не виходила, та не цікавилась, чи її звільнено до 07 грудня 2011 року коли звернулася до відповідача з заявою про видачу їй копії наказу про звільнення з роботи та довідки про середню заробітну плату за два останні місяці перед звільненням з роботи. 14 грудня 2011 року їй був направлений лист з копіями документів, які вона витребовувала. Одночасно з ним отримала на пошті лист МУЕГГ від 02.12.2011 року про необхідність ознайомлення наказу про звільнення та отримання трудової книжки.

26 грудня 2011 року в приміщенні Малинського управління експлуатації газового господарства ознайомилась з наказом про звільнення та отримала трудову книжку. Просить позов задовольнити.

Представники публічного акціонерного товариства «Житомиргаз»Шарій Є.М., Грицева О.І. позов не визнали повністю, показавши, що позивач була звільнена з роботи відповідно до поданої нею заяви про звільнення з роботи за власним бажанням 19.07.2011 року. В цей же день ОСОБА_1 подала заяву про надання щорічної відпустки за період роботи з 14.02.2010 року по 14.02.2011 рік додаткової відпустки як матері, яка виховує дитину без батька, та частину щорічної відпустки за період з 14.02.2011 по 19.07.2011 рік пропорційно відпрацьованому часу. Крім того, тривалість відпустки двічі продовжувалась в зв'язку з хворобою позивача до 10.09.2011 року, коли її було звільнено наказом №82/ос на підставі її власноруч написаної заяви. Оскільки ні день звільнення, ні пізніше ОСОБА_1 до управління не з'являлася, вимог про розрахунок не пред'являла, УЕГГ двічі направляв листи про необхідність отримання трудової книжки. Також в повному обсязі з нею проведений розрахунок (виплата всіх належних до виплати сум), як через банкомат так і в касі управління 04.10.2011 року та 28.10.2011 року одержаним чоловіком позивача. Просили в задоволенні позову відмовити повністю за безпідставністю.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про наступне:

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що з 12.02.2009 року на підставі наказу № 14-ос ОСОБА_1 працювала на посаді юрисконсульта Малинського управління експлуатації газового господарства публічного акціонерного товариства «Житомиргаз».

19 липня 2011 року нею подана заява про звільнення з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням по закінченню відпусток, та на яку накладено резолюцію за підписом начальника управління «ВК В наказ 19.07.2011р.»Цього ж дня позивач подала заяву про надання їй щорічної відпустки за період роботи з 14.02.2010 року по 14.02.2011 року, додаткову відпустку як матері, яка виховує дитину без батька, чорнобильську відпустку та частину щорічної відпустки за період роботи з 14.02.2011 року по 19.07.2011 року -пропорційно відпрацьованому часу з 20.07.2011 року.

Наказом про надання відпустки №157 від 19.07.2011 ОСОБА_1 надано відпустку на 2 робочих (календарних) дні з 20.07.2011 по 21.07.2011 за період з 12.02.22009 по 11.02.2010; наказом про надання відпустки № 158 від 19.07.2011 року їй надано відпустку на 7 робочих (календарних) днів з 22.07.2011 по 28.07.2011 за період з 12.02.2010 по 11.02.2011; наказом про надання відпустки № 159 від 19.07.2011 року їй надано відпустку на 12 робочих (календарних) днів з 29.07.2011 по 09.08.2011 за період з 12.02.2011 по 19.07.2011 рік.

В зв'язку з хворобою під час відпустки, наданими позивачкою лікарняними листками та відповідною заявою щорічну відпустку їй було продовжено наказом 80/ос від 06.09.2011 року по 10.09.2011 року.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Вимог щодо правомірності наказу позивач не порушує

09 вересня 2011 року наказом № 82/ос по управлінню ОСОБА_1 було звільнено з роботи за власним бажанням з 10.09.2011 року з виплатою компенсації за невикористану відпустку в кількості трьох календарних днів.

Як встановлено в судовому засіданні, та не оспорювалось сторонами, позивач після закінчення відпустки до роботи в порядку вимог ч.2 ст. 38 КЗпП не приступала, заяви про звільнення не відкликала, будь-яких перешкод в доступі до робочого місця їй не створювалось, а тому звільнення за її ж заявою здійснено правомірно. Не здобуто також жодних доказів про те, що написання заяви про звільнення здійснювалося під примусом начальника управління. На підставі викладеного, суд приходить до висновку про безґрунтовність вимоги про поновлення позивача на посаді юрисконсульта.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від задоволення вимоги про поновлення на роботі, а тому, оскільки судом не встановлено звільнення ОСОБА_1 без законної підстави, в вимозі про стягнення середнього заробітку слід відмовити.

Згідно вимог ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунки у строки, передбачені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст. 235 КЗпП України в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. № 58 передбачено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Таким чином, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

З показів свідків ОСОБА_4, працюючої на день звільнення позивача у відділі кадрів, слідує, що позивачу відправлялося поштове повідомлення про необхідність отримання трудової книжки, але остання, будучи інформованою про своє звільнення (покази свідка ОСОБА_5), не з'являлась по місцю роботи.

Оскільки ОСОБА_1 звільнилася за власної ініціативи, копія наказу про звільнення в порядку вимог ч.2 ст. 47 КЗпП України їй в день звільнення не вручалась, остання безпричинно не з'являлася на виклики відповідача від 20.09.2011 року, 02.12.2011 року, перешкод до її працевлаштування не вбачається, суд приходить до висновку про те, що відповідачем вживалися заходи з метою повернення трудової книжки на наступний день після її звільнення і до 26.12.2011 року (коли позивач з'явилась на підприємстві), а тому відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Позивачкою не доведено, що затримка видачі їй трудової книжки, за встановлених обставин, відбулася з вини відповідача.

Разом з тим, звертаючись до суду з вимогами які є взаємовиключними, а саме: стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України) та затримки розрахунку при звільненні (ст.117 КЗпП України) позивач не врахувала, що при розгляді справи за позовом про поновлення на роботі стягується середній заробіток за час затримки вимушеного прогулу. До таких правовідносин положення ст. 117 КЗпП України не застосовуються, оскільки містять різну правову природу заявлених позовних вимог. Суд був позбавлений можливості уточнити вимоги позивача в цій частині, оскільки остання тричі поспіль не з'являлась в судове засідання.

Однак, також позов в цій частині є безпідставним, оскільки нормою ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Вимоги про розрахунок позивач не заявляла, всі належні їй виплати зроблені в жовтні 2011 року. Спір про їх розмір відсутній.

Враховуючи, що в судовому засіданні не встановлено порушення трудових прав позивача в позові про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України також слід відмовити.

Керуючись ст. 10,60, 88, 214-215 ЦПК України, -

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Житомиргаз»структурним підрозділом якого є Малинське управління по експлуатації газового господарства про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки -відмовити повністю.

Судові витрати покласти за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні під час його проголошення -з дня отримання його копії шляхом подачі апеляційної скарги через Малинський районний суд.

Суддя: В. В. Ярмоленко