Справа № 1708/584/12
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"26" липня 2012 р. Здолбунівський районний суд
Рівненської області
в складі головуючого судді Мички І.М.
при секретарі Сімонович С.О.
за участю сторін
представника третьої особи, адвоката Грозіка І.І.
представника АТ «ОТП Банк»Рищука В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Здолбунів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 та АТ «ОТП Банк»про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю
В с т а н о в и в :
ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, вказуючи, що з 23 січня 1981 року по даний час перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 В період перебування у шлюбних відносинах, а саме 01 серпня 1995 року позивачка придбала незавершене будівництво -житловий будинок по АДРЕСА_1 Здолбунівського району Рівненської області. Незавершене будівництво придбала за грошові кошти позичені нею ОСОБА_6, яка в подальшому повернула їх їй з відсотками. За дані грошові кошти також провела усі роботи по завершенню будівництва будинку. Після цього на підставі рішення Богдашівської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області від 05 лютого 2004 року було видане свідоцтво на право власності на нерухоме майно, відповідно до якого їй на праві власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 Здолбунівського району Рівненської області.
Рішенням Богдашівської сільської ради Здолбунівсчького району Рівненської області №72 від 27 серпня 1999 року позивачці у приватну власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд виділена земельна ділянка по АДРЕСА_1 Здолбунівського району Рівненської області, площею 0,0649 га та 23 березня 2007 року видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.
Стверджує, що на сьогоднішній день у неї, як у власника зазначеного нерухомого майна, виникла потреба у його відчудженні, однак реалізувати своє право власності в повній мірі не може, оскільки майно набуте нею в період шлюбних відносин з відповідачем, і, відповідно, нотаріус при укладенні тої чи іншої угоди вимагає письмову згоду відповідача на її укладення.
А тому просить суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право особистої приватної власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 Здолбунівського району Рівненської області та земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 Здолбунівського району Рівненської області, площею 0,0649 га, кадастровий номер №56 226 806 00:01:002:0320.
В судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала повністю, просить позов задоволити.
Відповідач позов визнав повністю. В судовому засіданні пояснив, що позивач давала в позику ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 5000 карбованців і в 1991 році він особисто отримав від ОСОБА_6 позичені їй кошти з відсотками в сумі 7000 карбованців. Також, пояснив, що спірне домоволодіння та земельна ділянка перебувають в іпотеці в зв'язку з укладеним кредитним договором в АТ «ОТП Банк».
Представник відповідача вважає, що позов підлягає до задоволення на підставі поданих суду доказів та визнання відповідачем позову. Наголосив, що обставини викладені в позовній заяві повністю підтверджені показаннями свідка ОСОБА_6. Перебування спірних будинковолодіння та земельної ділянки в іпотеці банку не перешкодою у відчуженні даних об'єктів нерухомого майна, адже позивач не позбавлений права на дострокове погашення кредиту в зв'язку з чим заборона на відчуження майна буде знята. Спірна земельна ділянка є особистою власністю позивача в силу ст.57 СК України.
Представник третьої особи ОСОБА_1 подав до суду письмові пояснення в яких просить в задоволенні позову відмовити, адже в разі задоволення позову будуть порушені права ОСОБА_5, яка являється стягувачем у виконавчому провадженні за рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 04 листопада 2010 року, якою позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення коштів задоволено частково та стягнуто з останнього на її користь кошти в розмірі 98987 грн. 50 коп., що еквівалентно 12500 доларів США і 1114 грн. 88 коп. судових витрат. В судовому засіданні представник наголосив, що на його думку, дійсною підставою звернення до суду є уникнення повернення грошових коштів за рішення суду апеляційної інстанції, а не бажання відчужити майно, адже саме після звернення ОСОБА_5 до суду з позовом про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, у позивача в справі виникло бажання звернутись до суду з даним позовом. Вважає, що будинковолодіння та земельна ділянка набуті під час шлюб, а отже є об'єктами права спільної сумісної власності позивача та відповідача.
Ухвалою суду АТ «ОТП Банк»було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Представник третьої особи повідомив суду, що задоволення позову не призведе до порушення інтересів банку. Кредитні зобов'язання на час розгляду справи в суді сторонами кредитного договору виконуються належним чином. Спірні об'єкти нерухомого майна дійсно перебувають в іпотеці банку і їх відчуження, в силу заборони що існує, є неможливим.
Заслухавши пояснення сторін, представника відповідача та представників третіх осіб, допитавши свідка та дослідивши докази по справі суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію шлюбу позивач та відповідач перебувають у шлюбі з 23.01.1981 року.
Відповідно до договору від 01.08.1995 року позивач купила незавершений будівництвом жилий будинок АДРЕСА_1, Здолбунівського району Рівненської області.
05.02.2004 року виконавчим комітетом Богдашівської сільської ради на ім'я позивача було видано свідоцтво про право власності на домоволодіння в АДРЕСА_1, Здолбунівського району Рівненської області.
23.03.2007 року Здолбунівським районним відділом земельних ресурсів, на ім'я позивача, було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0649 га в АДРЕСА_1, Здолбунівського району Рівненської області з цільовим призначенням -обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Допитана в якості свідка ОСОБА_6 в судовому засіданні дала показання про те, що у 1980 році отримала в позику від позивача 5000 карбованців, які повернула у 1990 році особисто позивачу.
Суд оцінюючи показання даного свідка у сукупності з поясненнями позивача та відповідача, відноситься до них критично з огляду на те, що свідок не змогла ствердно пояснити на яких умовах вона отримала зазначені грошові кошти; показала що ніби мала повертати по 50 карбованців в місяць, а натомість повернула всю суму одноразово позивачу у 1990 році при тому, що позивач повідомила суду про повернення грошових коштів у 1994 році, а відповідач у 1991 році. Крім того, відповідач повідомив суду про те, що повернення грошових коштів відбувалось саме йому, а свідок повідомила, що повернула грошові кошти позивачу. Яку саме суму грошових коштів свідок передала позивачу пояснити не змогла.
Не знайшли свого підтвердження, під час розгляду справи, доводи позивача про позику грошових коштів ОСОБА_6
Відповідно до ст. 374 ЦК УРСР (враховуючи правовідносини укладення договору у 1980 році) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Згідно з ст. 375 ЦК УРСР договір позики на суму понад п'ятдесят карбованців повинен
бути укладений у письмовій формі.
Крім, показань свідка, показання якої суд оцінив критично, позивач не надала суду доказів щодо передачі грошей в позику ОСОБА_6, повернення їй позичених грошей з відсотками та сам договір позики, який повинен бути укладений в письмовій формі.
За таких обставин, у суду відсутні законні підстави для висновку про укладення договору позики та виконання його умов сторонами.
Позивачем не надано доказів і в підтвердження того, що саме за повернені їй гроші, а це як зазначила позивач 7000 карбованців, було придбано вищевказаний житловий будинок. Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 01.08.1995 року він був придбаний за 234228000 карбованців.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В свою чергу позивач не довела суду обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Визнання відповідачем належності позивачу на праві приватної власності будинковолодіння та земельної ділянки суд не приймає, так як таке визнання позову суперечить закону та порушує права та інтереси третьої особи у справі -ОСОБА_5
Згідно ст. 22 КпШС України (діяв на час придбання незавершеного будинку 01.08.1995 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно з ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що свідоцтво про право власності на спірне будинковолодіння було видано 05.02.2004 року (за час шлюбу сторін у справі), то таке будинковолодіння являється об'єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача у справі.
Ст. 30 ЗК України в редакції закону №3179-12 від 22.06.1993 року (діяв на час придбання незавершеного будинку 01.08.1995 року) визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.
Ст. 57 СК України в редакції на 22.12.2006 року (норми даної статті чинні на час оформлення права власності на спірну земельну ділянку 23.03.2007 року) визначено обставини за яких майно дружини та чоловіка є їх особистою приватною власністю. Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, на підтвердження даних обставин.
Суд, вважає безпідставним посилання представника відповідача на п.5 ч.1 ст.57 СК України із змінами, внесеними згідно із Законом від 17.05.2012 року, відповідно до якого земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, з підстав чинності даної норми з 13.06.2012 року, а набуття права власності на спірну земельну ділянку відбулось 23.03.2007 року.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Згідно з ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які
виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Враховуючи вищевикладені норми законодавства та те, що будинковолодіння і земельна ділянка були набуті позивачем та відповідачем за час шлюбу, цивільно-правові договори щодо належності даного майна одному із подружжя не укладались, суд приходить до висновку, що такі об'єкти нерухомого майна являються об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, а отже і відсутні законні підстави для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 174, 212-215 ЦПК України та на підставі ст. 58 Конституції України, ст.ст. 5, 374, 375 ЦК УРСР, 30 ЗК України в редакції закону №3179-12 від 22.06.1993 року, ст.ст. 57, 60 СК України, ст.368 ЦК України, ст.22 КпШС України суд -
вирішив:
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 та АТ «ОТП Банк»про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю - відмовити у зв'язку з його безпідставністю.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Здолбунівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: І. М. Мичка