Справа № 2-1485/11

Провадження № 2/2214/197/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2012 року.Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Роїк В.П.

при секретарі Козир О.П.,

за участю позивача ОСОБА_1,

відповідачки ОСОБА_2 та її представників ОСОБА_3 та

ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення коштів за договором купівлі-продажу та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів за договором купівлі-продажу та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 29 березня 2007 року він уклав з відповідачкою договір купівлі-продажу належних їй майнових прав у Славутському підприємстві «Українка.

Ці права складались з права власності на частину основних і оборотних коштів, в т.ч. виробничих та інших приміщень і належали відповідачці на підставі Статуту підприємства та Закону України «Про приватизацію». За придбані майнові права він сплатив відповідачці 3800 грн. Через деякий час виникли труднощі з використанням придбаних прав, тому він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та інших власників приватизаційних майнових сертифікатів про визнання вищевказаного договору дійсним.

Рішенням Славутського міськрайонного суду від 22 серпня 2008 року йому в позові було відмовлено, договір не був визнаний дійсним. Судом встановлено, що відповідачка не мала права на частку в майні підприємства, а має право лише на грошову компенсацію.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 3 грудня 2008 року рішення від 22 серпня 2008 року залишено без змін і тоді ж він дізнався про порушення його прав.

Оскільки договір є недійсним, то відповідно до ст. 216 ЦК України кожна з сторін зобов»язана повернути другій стороні все, що вона отримала на виконання договору, а також відшкодувати заподіяні збитки та моральну шкоду.

Тому просить стягнути з ОСОБА_5 отриману від нього за договором купівлі-продажу суму з урахуванням індексу інфляції, яка становить 6942 грн. 60 коп. та 3000 грн. моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях у зв»язку з втратою коштів через недійсність правочину.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав.

Відповідачка ОСОБА_5 позову не визнала і пояснила, що ініціатором укладення договору купівлі-продажу майнових прав був ОСОБА_1 і саме він переконав в тому, що їй належить частка в майні підприємства «Українка», в тому числі приміщення. Після постановлення судом рішення від 22 серпня 2008 року позивач не вимагав повернення грошей та продовжував у судовому порядку доводити її та інших право на частку в майні підприємства. З вимогою про повернення грошей особисто до неї ОСОБА_1 не звертався. Отримані гроші вона зберігала понад 3 роки, оскільки здогадувалася, що їх необхідно буде повернути. Однак вважає, що на даний час позивач втратив право їх вимоги, оскільки пропустив передбачений законодавством трьохрічний строк позовної давності. Крім того позивач ввів її в оману, стверджуючи,що їй належить частка у майні підприємства і саме під його впливом вона отримала запропоновані їй кошти. Вважає, що не заподіювала позивачу моральної шкоди, тому просить відмовити в задоволенні позову.

Представники відповідачки просять відмовити в позові у зв»язку з пропуском строку позовної давності., вважаючи , що його перебіг почався у квітні 2008 року.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку,що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 29 березня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у простій письмовій формі уклали договір № 12 купівлі-продажу майнових прав на частку у майні Славутського підприємства «Українка», що складається з основних та оборотних коштів, в т. ч. виробничих приміщень(а.с.5).

На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_5 3800 грн. в рахунок плати за передані йому майнові права, що стверджується поясненнями сторін..

У зв»язку з неможливістю реалізації зазначених у договорі прав ОСОБА_1 згодом звернувся до всіх осіб, з якими він уклав аналогічні договори, в т.ч. до ОСОБА_5,з позовом про визнання договору дійсним.

Рішенням Славутського міськрайонного суду від 22 серпня 2008 року йому в позові відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 3 грудня 2008 року зазначене рішення залишено без змін.

Означеним рішенням суду встановлено, що власники майнових приватизаційних сертифікатів звільнились з підприємства «Українка»до укладення договорів з ОСОБА_1 і згідно Статуту підприємства та Закону України «Про власність»мають право на одержання вартості визначеного вкладу, а не на частку в майні підприємства. Отже, укладений між сторонами 29 березня 2007 року договір є безпредметним. Відповідачка не мала прав, які згідно договору продала позивачу. При укладенні договору продавцем не були надані документи, що стверджували б її право власності на відчужувані права, державну реєстрацію таких прав, тобто були відсутні умови для укладення договору купівлі- продажу.

Відповідно до ст. 202 ч.1 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. Відповідно до ст. 203 ч. 5 цього ж Кодексу правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За договором від 29 березня 2007 року не могли бути набуті цивільні права чи обов»язки і реальні правові наслідки не могли настати у зв»язку з вищенаведеними обставинами.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»не є укладеними правочини( договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення( відсутня згода за всіма умовами договору, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача, тощо). Відповідно до ст.ст. 210 та 640 ЦК України не є укладеним також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо такий правочин підлягає такій реєстрації. В даному випадку за змістом договору продано право на майно, на яке продавець не набула права. З цих підстав договір між сторонами не є укладеним. Відповідачка ОСОБА_5 незаконно, без відповідної правової підстави володіє грошима позивача.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник може витребувати своє майно від особи, яка незаконно заволоділа ним.

З цих підстав позов в частині стягнення з відповідачки на користь позивача 3800 грн. підлягає задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки грошових зобов»язань, за прострочення яких законом передбачено стягнення коштів з урахуванням індексу інфляції, у ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 не було.

Також відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача моральної шкоди.

Так, з пояснень ОСОБА_1 вбачається, що під час укладення договору та передачі ОСОБА_5 грошей, вона не надала йому документів, що посвідчували б її майнові права, отже, йому було відомо про їх відсутність і він міг відмовитись від укладення договору. Однак, саме він був ініціатором укладення договору купівлі-продажу неіснуючих прав. Крім того, він не заявляв вимоги про повернення відповідачкою коштів у добровільному порядку, хоча як вбачається з її пояснень вона проти цього не заперечувала.

У судовому засіданні позивач не надав доказів, що свідчили б про перенесення ним моральних страждань. З його ж пояснень вбачається, що і після вступу в законну силу рішення Славутського міськрайонного суду від 22 серпня 2008 року він не намагався повернути кошти, а був ініціатором звернень власників приватизаційних сертифікатів з позовами до суду на предмет доведення свого права на частку в майні підприємства.

Щодо застосування строку позовної давності, то суд знаходить, що позивач ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права після набрання чинності рішенням Славутського міськрайонного суду від 22.08.2008 року, яким йому відмовлено в позові про визнання всіх укладених договорів купівлі-продажу майнових прав на частку в майні СП «Українка»дійсними, а саме з 3.12.2008 року після проголошення ухвали апеляційного суду Хмельницької області про залишення рішення від 22.08.2008 року без змін. Відповідно до глави 19 ЦК України на даний вид правовідносин поширюється загальна повна давність, яка ст. 257 цього ж Кодексу встановлена тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, перебіг строку позовної давності в даному випадку почався 3.12.2008 року. Позовна заява здана позивачем на пошту 30 листопада 2011 року. З цих підстав вимога про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

У зв»язку з частковим задоволенням позову судові витрати підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

З позивача підлягають стягненню не сплачені під час подання позовної заяви судові витрати за позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 94 грн. 10 коп.

Керуючись ст. ст.202,203,215, 387,640 ч.3 ЦК України, ст.ст. 8,10,88, 212, 213 ЦПК України, суд

вирішив:

позов задовільнити частково. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 3800грн. отриманих від нього коштів та 188 грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього 3988 грн. 20 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 94 грн. 10 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Хмельницької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий: