УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/1052/2012Головуючий суду першої інстанції:Хачикян А.Х.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Притуленко О.

"18" липня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіПритуленко О.В.,

СуддівЛоманової Л.О.,Кустової І.В.,

При секретаріШиловій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 23 травня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 грудня 2008 року вона є власником квартири АДРЕСА_1.

В 2007 році в зазначену квартиру (за попередньою усною домовленістю з матір'ю позивачки та згоди останньої), як тимчасові мешканці, вселилися ОСОБА_7 та ОСОБА_8 У 2008 році позивачка пред'явила до відповідачів вимогу про виселення, проте відповідачі відмовилися звільнити належну їй квартиру. На підставі статей 150, 155 Житлового кодексу України, статті 317 Цивільного кодексу України просила виселити ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зі спірної квартири.

Ухвалою суду від 25 квітня 2012 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучені ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 23 травня 2012 року позов задоволений: ОСОБА_6 усунено перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові.

На думку апелянта, вирішуючи спір, суд не звернув увагу на те, що позивачка ОСОБА_6, яка з 1999 року постійно проживає в м. Макіївка Донецької області, не навела доказів того, що спірна квартира необхідна їй для проживання. Не врахував також, що позивачка не направляла нотаріально посвідченої заяви з вимогою про виселення з квартири; що справа розглянута за відсутності відповідача ОСОБА_9 та без залучення до участі у справі органу опіки та піклування, виходячи з того, що з відповідачами проживає неповнолітня дитина.

ОСОБА_6 подала заперечення, в яких, посилаючись на неспроможність доводів апелянта, просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з положеннями ст. ст. 319, 321 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та ст. 150 Житлового кодексу України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.

Згідно статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснення ним права користування та розпорядження своїм майном.

Встановлено, що ОСОБА_6 зареєстрована у спірній квартирі з вересня 1983 року. У власність позивачки вказана квартира передана на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» 15 грудня 2008 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про виселення ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі без будь-яких правових підстав зайняли спірне житло, а тому підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.

Такий висновок суду слід визнати правильним.

Так, згідно акту Абрикосівської сільської ради від 02 квітня 2012 року, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в квартиру АДРЕСА_1, належну на праві власності ОСОБА_6, вселилися без будь-яких правових підстав.

Пояснення сторін та сукупність зібраних у справі доказів свідчать про те, що відповідачі вселилися в спірну квартиру в 2007 році, тобто під час, коли це житло належало до комунальної власності Абрикосівської сільської ради, але в ньому була зареєстрована позивачка, яка на підставі рішення виконавчого комітету Абрикосівської сільської ради №2 від 15 грудня 2008 року приватизувала вказану квартиру.

З пояснень відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 випливає, що дозвіл на вселення у вказану квартиру їм був наданий колишнім головою сільської ради, проте, будь-якого рішення про надання їм вказаного жилого приміщення для проживання виконавчим комітетом ради не приймалося, ордер не видавався.

Наведене свідчить про те, що відповідачі у спірне житло вселилися з порушенням встановленого законом порядку, відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що вони самоправно зайняли спірне жиле приміщення і їх проживання у квартирі перешкоджає позивачці у здійсненні права володіння, користування та розпорядження житлом.

Доводи апелянта про те, що позивачка не проживає в належній їй квартирі не можна визнати підставою для скасування оскарженого рішення, оскільки на зміст права власності не впливає місце проживання власника (ч. 1 ст. 317 ЦК України), а відповідачі, згідно наданих ними пояснень, вважають своє проживання в квартирі правомірним і тому перешкоджають позивачці у здійсненні права власності.

Крім того, договір найму жилого приміщення між сторонами не укладався, тому положення ст.168 Житлового кодексу УРСР щодо розірвання договору за вимогою наймодавця за умови необхідності жилого приміщення для його проживання, а також щодо попередження наймачів про наступне розірвання договору, у даному випадку застосуванню не підлягають.

Не може бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення і розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_9, яка не оскаржує рішення суду, а також за відсутності органу опіки та піклування, який не був залучений участі у справі, оскільки питання про права неповнолітніх осіб не вирішувались.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування оскарженого рішення.

На підставі наведеного, керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 23 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Кустова І.В.