УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2012 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.

суддів Горейко М.Д., Шалаути Г.І.

секретаря Балагури М.О.

з участю: апелянтів ОСОБА_1, ОСОБА_2, особи, яка надає юридичну допомогу - Федини А.Р., представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, приватного нотаріуса Угорчак Наталії Михайлівни про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_1, на рішення Тисменицького районного суду від 11 червня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Тисменицького районного суду від 11 червня 2012 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим будинком з господарськими спорудами № 17-а по вул. Левада в с. Чорнолізці Тисменицького району Івано-Франківської області та виселено його із зазначеного житлового будинку, усунувши у такий спосіб перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_4

Цим же судовим рішенням в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, приватного нотаріуса Угорчак Н. М. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу - відмовлено.

_______________________________________________________________________________

Справа №2/0915/69/2012 Головуючий в 1 інстанції - Струтинський Р.Р.

Провадження № 22ц/0990/1450/2012 Суддя-доповідач - Меленко О.Є.

Категорія 41

На погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2, ОСОБА_1 подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на неповне з'ясування судом обставин справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначають, що у ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 існували боргові зобов'язання, що виникли на підставі договору позики. Для того, щоб забезпечити повернення одержаної від ОСОБА_4 суми, ОСОБА_1 погодилась фіктивно оформити договори купівлі продажу нерухомого майна, а саме: земельної ділянки площею 0,1155 га. та домоволодіння АДРЕСА_1, які належали на праві власності ОСОБА_8

В подальшому ОСОБА_1 повністю повернула позичені кошти, сплативши ОСОБА_4 75 520 грн.

На думку апелянтів, ОСОБА_4 ввів їх в оману з приводу своїх дійсних намірів при укладенні вказаних договорів, оскільки не мав наміру розраховуватись за набуте у такий спосіб майно. При цьому він скористався тяжким матеріальним становищем ОСОБА_2, ОСОБА_1 та безоплатно заволодів їх майном.

З цих підстав рішення суду першої інстанції апелянти просили скасувати та ухвалити нове рішення , яким зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_1 задовольнити.

В судовому засіданні ОСОБА_2, ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримали, просять оскаржуване рішення скасувати.

Представник ОСОБА_4- ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги заперечив, а рішення суду вважає законним та обгрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи, зокрема договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки від 02.04.2009 року, вбачається, що предметом договорів, укладених між ОСОБА_8 , від імені якої по довіреності діяла ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1155 га. яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за вищевказаною адресою.

На даний час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оспорюють законність зазначених угод, вказуючи на укладення договорів під впливом тяжких обставин.

За змістом статті 233 ЦК правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Судом встановлено, що під час укладення договору дарування жодних тяжких обставин у позивачів за зустрічним договором не існувало, а ОСОБА_1 при укладенні цих договорів діяла від імені ОСОБА_8, яка і була власником нерухомого майна - предмета договорів. Тому, як представник, жодної вигоди за вказаними правочинами ОСОБА_1 набути не могла.

Що ж стосується самої ОСОБА_8, то така в суді першої інстанції заявила лише про те, що дійсно уповноважувала ОСОБА_1 на розпорядження майном, не заявляючи при цьому будь-яких вимог щодо відчуженого майна.

Крім того, у п.10 Договору купівлі-продажу домоволодіння (а.с. 20) та п.13 Договору купівлі-продажу земельної ділянки (а.с. 22), які тепер оспорюються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначено, що сторони у присутності нотаріуса підтвердили, що в них відсутні обставини, які примусили укласти цей договір на невигідних для себе умовах, а також те, що вони отримали від нотаріуса всі роз'яснення стосовно укладеного договору і ніяких зауважень, доповнень до договору не мають, зміст статей законодавства, які зазначені у договорі, їм відомі та зрозумілі.

Зміст договору сторонам роз'яснено, що підтверджується підписами самих сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і зазначена обставина не заперечується самою ОСОБА_1 в судовому засіданні.

Не заслуговують також на увагу твердження апелянтів, про те, що відповідач ОСОБА_4 не розраховувався за придбане майно і не мав наміру робити цього.

Так, в матеріалах справи міститься договір позики від 28.01.2009 року, згідно з яким ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 69 000 грн.

При цьому сама ОСОБА_1 погодилася з поясненнями представника ОСОБА_4 про те, що зазначені кошти були в подальшому спрямовані на погашення кредитного зобов'язання перед банком, оскільки будинок АДРЕСА_1 перебував в іпотеці ( а.с. 87).

В подальшому - договорами купівлі-продажу від 2.04.2009 року ОСОБА_1 ствердила факт повної оплати ОСОБА_4 коштів за придбане майно - загальна сума 156 533 грн. ( а.с. 20,22). Жодних доказів не спростування вищенаведеного апелянти ні в суді першої інстанції , ні в засіданні апеляційного суду не надали.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку. Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази які б давали підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1 відхилити, а рішення Тисменицького районного суду від 11 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді: М.Д. Горейко

Г.І. Шалаута