РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0190/5234/2012Головуючий суду першої інстанції:Смолій А.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Сінані О. М.

РІШЕННЯ

"24" липня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіСінані О.М.,

СуддівДаніла Н.М., - М'ясоєдової Т.М.,

При секретаріБірковському А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Сакської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, третя особа Бюро приватизації державного житлового фонду по Сакському району Автономної Республіки Крим, за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Ялта Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Ялтинської міської ради на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 15 грудня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

в листопаді 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Сакської районної державної адміністрації АР Крим, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, мотивуючи свої вимоги тим, що він сумісно зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_8 та сином ОСОБА_7 є власниками квартири АДРЕСА_1. Квартира придбана у власність внаслідок приватизації у 1995 році (рішення Сакського районної ради № 126 від 30.06.1995 року). Правонаступником Сакської районної ради теперішнього часу є райдержадміністрація Сакського району. Збором та підготовкою документів, необхідних для приватизації, займалася його дружина ОСОБА_8, зі слів якої позивачу було відомо, що у приватизації приймають участь лише вони удвох, оскільки син з ними не проживав. У 2010 році йому стало відомо, що квартиру приватизовано в тому числі й на сина - ОСОБА_7 На підставі ст. ст. 5 ч. 4, 8 ч. 2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» просить визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Сакської районної ради № 126 від 30.06.1995 року про передачу у приватну власність квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на житло - вищезазначену квартиру.

Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 15.12.2010 року позов ОСОБА_6 задоволений та визнано незаконним й скасовано рішення виконавчого комітету Сакської районної ради народних депутатів республіки Крим № 126 від 30.06.1995 року «Про затвердження протоколу № 6 комісії по приватизації житлового фонду» в частині передачі у приватну власність ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1, що видане на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7

В обґрунтування апеляційної скарги заступник прокурора м. Ялти АР Крим в інтересах держави в особі Ялтинської міської ради, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_6 у задоволенні позову. Зазначає, що відповідно до форми № 10 ОСОБА_8 виписаний зі спірної квартири 08.08.1989 року у зв'язку з вибуттям на навчання у м. Харків, де був зареєстрований з 1989 по 1997 рік. Таким чином, під час приватизації не було порушено ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки відповідно до зазначеної норми закону, передання займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Згідно з ст. 5 Закону до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Не звернув суд першої інстанції уваги й на вимоги ст. 71 ЖК України. Окрім того, суд помилково вважав, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки до правовідносин, що виникли між сторонами підлягає застосуванню ЦК України 1963 року, відповідно до ст. 83 якого, позовна давність розповсюджувалася й на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Оскільки ОСОБА_8 у червні 1995 року спільно зверталися до органу приватизації з відповідною заявою, підписаною усіма членами родини, а 30.06.1996 року їм видано свідоцтво про право власності, слід вважати, що позивачеві про приватизацію стало відомо вже 30.06.1996 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення позивача та його представника, відповідачів ОСОБА_8, які підтримали апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Сакської районної ради народних депутатів республіки Крим № 126 від 30.06.1995 року «Про затвердженні протоколу № 6 комісії по приватизації житлового фонду» ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 передана у приватну власність квартира АДРЕСА_1.

30.06.1995 року на підставі зазначеного рішення ОСОБА_8 та членам її сім'ї ОСОБА_6 і ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_8 у Євпаторійському МБТІ 20.07.1995 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що на правовідносини, які виникли між сторонами, розповсюджується дія ст. ст. 5 ч. 1, 8 ч. 2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до яких: до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло; передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Також місцевий суд виходив з того, що 08.08.1989 року ОСОБА_7 виписаний із спірної квартири у зв'язку з вибуттям на навчання у м. Харків, а тому на момент приватизації квартири, не був в ній прописаний.

Окрім того, відповідно до ст. 268 ч. 1 п. 4 ЦК України в редакції, що діяла на час ухвалення рішення, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

З такими висновками місцевого суду не погоджується колегія суддів та вважає, що вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 05.12.2011 року апеляційне провадження у справі закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.05.2012 року ухвалу апеляційного суду скасована, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 338 ч. 4 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції про новому розгляді справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення місцевого суду не відповідає.

Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ЦК України 2003 року застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином на правовідносини, що виникли між сторонами, розповсюджується дія ЦК України 1963 року.

Статтею 71 ЦК України 1963 року передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки.

Відповідно до ст. 76 ЦК України 1963 року, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Прокурором не доведено у судовому засіданні, що позивачу ще до 2010 року стало відомо про приватизацію квартири на трьох членів сім'ї, а посилання на спільне звернення до органу приватизації не є достатнім доказом інформованості позивача про це, оскільки підпис ОСОБА_7 в заяві міститься після підпису позивача (а.с. 12).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 11 ч. 1 ЦПК України).

Відповідно до форми № 10 (а.с. 16) ОСОБА_7 виписаний з м. Саки в м. Харків на навчання 08.08.1989 року, де й був прописаний до 31.07.1997 року (а.с. 15).

З додатку до диплома спеціаліста НОМЕР_1 та диплому спеціаліста (а.с. 18, 19) вбачається, що ОСОБА_7 вступив до Харківського державного інституту фізичної культури у 1989 році, і в 1997 році закінчив повний курс названого інституту.

Статтею 71 ЖК Української РСР передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, в тому числі, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо).

Таким чином, згідно із ст. ст. 5 ч. 1, 8 ч. 2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», ОСОБА_7, на момент приватизації квартири, був членом сім'ї наймача, за ним зберігалося право на житло, а тому він мав право на передачу йому в спільну сумісну власність спірної квартири.

Колегія суддів вважає недоведеним належними та допустимими доказами втрату ОСОБА_7 права на квартиру у зв'язку з відчисленням останнього з вищого навчального закладу, навчанням на заочному відділенні, оскільки записи в трудовій книжці про трудову діяльність відповідача з 30.10.1992 року по 25.05.1999 року про це не свідчать, з реєстраційного обліку в м. Харкові (за місцем навчання) він не знімався, інших доказів на підтвердження зазначених фактів судові не надано.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що звернення з позовом про визнання незаконною приватизації має на меті ухилення ОСОБА_7 від відповідальності за цивільним позовом прокурора в кримінальній справі (а.с. 61-76).

Відповідно до ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 309 ч. 1 п. 4, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу скаргою заступника прокурора м. Ялта Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Ялтинської міської ради задовольнити.

Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 15 грудня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до Сакської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: