Судове рішення #240211
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

 

 

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД УКРАЇНИ

 

 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

                                            

  04 жовтня 2006 року                                                           м.Київ                                                              

Колегія  суддів  Вищого  адміністративного  суду України в складі:

                головуючого: судді Фадеєвої Н.М.

                суддів: Сіроша М.В., Бим М.Є., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.

                при секретарі: Єфімовій В.В.

 

  з участю: представника Генеральної прокуратури в інтересах  управлінь ДПА та відділень Державного казначейства України - Білик Л.С.,

представників ДПІ у Київському районі м.Харкова-Сліденко А.В., Ваца О.І., представників ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова - Каменецької Н.Є.,Анохіної Н.В., 

 

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою приватної фірми «ФЕТ»  на рішення господарського суду Харківської області від 22 червня 2005 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2005 року, у справі за позовом ПФ «ФЕТ» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, відділення Державного казначейства у Дзержинському районі м. Харкова, Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, відділення Державного казначейства у Київському районі м. Харкова, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест», за участю прокурора Харківської області, про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення №0000032304/0 від 12.01.2004 року та бюджетне відшкодування податку на додану вартість в розмірі  21млн. 319 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2004 року ПФ «ФЕТ»  звернулася до суду з позовом до ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова, державного казначейства в Дзержинському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення №0000032304/0 від 12.01.2004 року та відшкодування з державного бюджету України податку на додану вартість за вересень 2003 року в  сумі 21млн.319грн., посилаючись на те, що викладені в акті позапланової документальної перевірки від 09.01.2004 р№47/23-40/32629592, за результатами яких відповідачем прийнято назване податкове повідомлення - рішення,  не відповідають дійсним обставинам справи.

 

 

В процесі розгляду справи господарським судом до участі в справі притягнуто в якості відповідачів ДПІ у Київському районі м. Харкова, відділення Державного казначейства у Київському районі м. Харкова, третю особу - ТОВ «Еверест». В справу вступив прокурор Харківської області в інтересах держави в особі відповідачів.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Харківської області від 22 червня 2005 року, яке постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2005 року залишене без змін,   у позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач-ПФ «ФЕТ» просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.06. 2005 року  і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2005 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, викладені в судових рішеннях висновки не відповідають обставинам справи.

У запереченнях на касаційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Харкова просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані позивачем судові рішення як законні і обґрунтовані - без змін.

Заслухавши доповідь судді Бим М.Є., перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до  положень Закону України "Про податок на додану вартість" право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку, зокрема, п. п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 цього Закону України передбачає наявність такої підстави відшкодування податку на додану вартість як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку. 

Згідно п.п.7.7.5 п.7.7. ст..7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, а зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Зазначеним Законом встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою податку на додану вартість, надходженням до бюджету та відшкодуванням з бюджету такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно зв'язані між собою.

Отже, за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

 

З   матеріалів справи  вбачається, що  ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова в період з 30.12.2003р. по 09.01.2004р. було проведено позапланову документальну перевірку підприємства позивача з питання правомірності визначення сум ПДВ, задекларованих позивачем до відшкодування з державного бюджету за період з 01.11.2003р. по 30.11.2003р. По результатам даної перевірки був складений акт №47/23-40/32629592 від 09.01.2004р., яким зафіксовані порушення п.1.2. ст. 1 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість». В акті вказано, що згідно діючого законодавства підприємством позивача необгрунтовано віднесено до складу податкового кредиту операції по товарному кредиту, що не відносяться до складу валових витрат. На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було ухвалене податкове повідомлення-рішення №0000032304/0 від 12.01.2004р., в якому було встановлено, що загальна сума завищення позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2003р. складає 21 000 319, 00  грн.

Судом встановлено, що ПФ «Фет» по податковій накладній № 30/9 від 30.09.2003.р. ( т. 1 а. с. 103 ) в складі податкового кредиту за вересень  2003 року відобразив  відсотки по товарному кредиту  в сумі 21млн.319 грн., потім за результатами акта перевірки ДПІ у Дзержинському районі № 5270/23-40/32629592 від 03.12.2003 р. позивач  сторнував суму ПДВ за вересень у розмірі 21млн.319 грн. ( т.2, а.с.5) та  відніс податкову накладну № 30/9 від 30.09.03 р. для бюджетного відшкодування суми 21млн.319 грн. в податковий кредит за листопад 2003 року.

Таке відображення суми податкового кредиту не суперечить вимогам чинного законодавства, а саме положенням п.5.1. ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", та положенням п.4.4. «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України за № 166 від 30.05.97 р. зі змінами та доповненнями.

Податкова накладна №30/9 від 30.09.2003р. видана  позивачеві - ПФ «Фет»  товариством з обмеженою відповідальністю "Еверест" за надані послуги з користування товарним кредитом на суму 126 001 915,20 грн.  (в тому числі ПДВ-21 000 319,00 грн.) на тій підставі, що між ПФ "ФЕТ" та ТОВ „Еверест" укладений 08 вересня 2003року договір № 08/09-03 купівлі-продажу продукції    ( т.1, а. с. 100-102 ), за даним договором позивач отримав від ТОВ „Еверест" мембрану іоноселективного електроду для визначення високозарядних фосфатів іонів ТУ-У 33.2-30190933-001-2003 на суму 60млн.912 грн. (в. т.ч. ПДВ -10млн.152 грн.), продаж цього товару був здійснений на умовах товарного кредиту і згідно умов п.2.4.6 вказаного договору купівлі-продажу  за користування товарним кредитом позивачу, починаючи з 10.09.2003р., нараховувалися відсотки в розмірі 10% в день від суми вартості товару  ( з урахуванням ПДВ). 

В  укладеній між позивачем ТОВ «ФЕТ»  та ТОВ "Еверест»  додатковій угоді від 10.10.2003 року  до договору № 08/09-03 від 08.09.2003 р. зазначено, що ПФ "ФЕТ" (покупець) в розрахунок за отриманий товар передає ТОВ "Еверест" (постачальник) прості векселі - № 80351016075168 на суму 60000912,00грн. та № 80351016075169 на суму 1260010915,20 грн.

Товарний кредит передбачає передачу права власності на товар (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Відповідно до ч. З п.4.8. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" векселі, отримані або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку незалежно від видів операцій, за якими такі векселі використовуються. Положення цієї норми кореспондується з пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в якому забороняється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, які  не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, до погашення кредитного векселя не можна розцінювати як обґрунтоване включення до податкового кредиту сум, фактично не сплачених, а позивачем не надано жодного доказу щодо неможливості передачі векселів як оплату за товар до виникнення боргу по сплаті відсотків

Крім того, в протоколі-угоді від 30.09.2003р до договору № 08/09-03 та в акті виконаних робіт № 1 від 30.09.2003р.зазначено, що позивач користувався з 10.09.2003р. по 30.09.2003р. товарним кредитом за зазначену продукцію, плата за користування яким склала 126млн. 915грн.20коп. (в т.ч. ПДВ -21млн.319 грн.), тому ТОВ "Еверест" видало позивачу- ПФ «ФЕТ» податкову накладну №30/9  від 30.09.2003р. на суму 126 001 915,20 грн.  (в тому числі ПДВ-21 000 319 грн.).

Отже, в наданих позивачем - ПФ "ФЕТ" документах для бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 21млн.319 грн. (податковій накладній № 08/9 від 08.09.2003р., видатковій накладній № 08/9 від 08.09.2003р.) зазначено, що  позивачем мембрани  іоноселективного  електрода для визначення високозарядних фосфатів іонів ТУ-У 33.2-30190933-001-2003 отримано від  ТОВ  "Еверест"  08 вересня 2003року.

Однак, як встановлено судом ТОВ "НВО "Полімер", яке виготовляє мембрани  іоноселективного  електрода для визначення високозарядних фосфатів іонів ТУ-У 33.2-30190933-001-2003, зазначену продукцію товариству з обмеженою відповідальністю «Еверест» не поставляло.

Виробником - ТОВ "НВО "Полімер"  випуск   мембрани  іоноселективного  електрода для визначення високозарядних фосфатів іонів ТУ-У 33.2-30190933-001-2003 та відвантаження цієї продукції було здійснено після 20 вересня 2003р. підприємству "Артем".

Отже,  укладені між ТОВ «ФЕТ» та ТОВ  "Еверест" договір купівлі-продажу товару № 08/09-03 від 08.09.2003року, протокол-угода від 30.09.2003р до цього договору, акт виконаних робіт № 1 від 30.09.2003р. є  безтоварними.

Оскільки Законом України "Про податок на додану вартість" встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою податку на додану вартість, надходженням до бюджету та відшкодуванням з бюджету податку, тому нараховані відсотки по товарному кредиту у сумі 126 001 915,20грн., в т.ч. ПДВ - 2 1000 319,20грн. за товар, ніби -то отриманий позивачем 08.09.2003р., не відносяться до складу валових витрат ПФ "ФЕТ" та податкового кредиту.

Крім того, ТОВ «ФЕТ» обґрунтовував  вимогу про бюджетне відшкодування ПДВ за листопад 2003р.в розмірі 21 млн. 319грн. тим, що ним за договором № 12 від 08.09.2003 р. ( т.1, а.с.89-90 ) на підставі накладної № 1/1 від 08.09.2003 р. відвантажено отриману від ТОВ „Еверест"  мембрану іоноселективного електрода на суму 60 001 210,51 грн. (у т.ч. ПДВ 10 000 201,75 грн.)  на адресу приватного підприємства "Гічерз", та позивачем по цій операції  виписано  податкову накладну № 1/1 від 08.09.2003р. (т.1 а. с. 32).

Вищевказані фінансово-господарські операції ПФ "ФЕТ" відображені  відповідно до вимог ст.7 п. 7.3. п.п.7.3.1. Закону України "Про податок на додаткову вартість" у книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) ( т. 2 а. с.48-51 ) за вересень ПДВ у сумі 10 000 201,75 грн. і відповідно до вимог ст. 7 п. 7.4. п. п. 7.4.1. і п. п. 7.4.5. вищевказаного Закону у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) за вересень ПДВ у сумі 10 000 201,75 грн.

Однак, рішенням  Святошинського районного суду м. Києва від 03.12.2003 р. ( т.1 а. с. 93)  визнані недійсними установчі документи приватного підприємства „Гічерз", а саме свідоцтво про державну реєстрацію, статут, установчий договір та свідоцтво платника податку на додану вартість, та визнані недійсними фінансово-господарські документи, укладені  від імені приватного підприємства „Гічерз".

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції щодо безтоварності виписаної позивачем накладної № 1/1 від 08.09.2003 р. про відвантаження  ним на адресу ПП "Гічерз" мембран іоноселективного електрода на суму 60 001 210,51 грн. (у т.ч. ПДВ 10 000 201,75 грн.) .

Слід зазначити, що у відповідності до пп. 4.2.3 п.4.2. ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу , який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

У зв'язку з наведеними вище приписами Закону ухвалами господарського суду Харківської області від 12 травня та 9 червня 2005 року було витребувано у позивача документальне підтвердження факту передачі мембрани та використання її у власній господарській діяльності, письмові пояснення щодо емітентів векселів, якими проводилися розрахунки, докази включення до номінальної вартості векселя №803510160075168 суми податку на додану вартість, документальне підтвердження оплати векселів, докази сплати ПДВ по господарських операціях, суми податку на додану вартість по яких були віднесені до складу податкового кредиту позивача у листопаді 2003 року особою, у якої виникло зобов'язання, інші докази на підтвердження своїх позовних вимог.

Позивач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження правомірності своїх позовних вимог щодо відшкодування суми податку на додану вартість в розмірі 21млн.319 грн. Також позивачем не надано документального підтвердження про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова № 0000032304/0 від 12.01.2004р. як такого, що не відповідає вимогами законодавства.

Отже, позивачем - платником податків не доведено помилковість висновків акту перевірки №47/23-40/32629592 від 09.01.2004р. про завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 21000319 грн. як підстави визнання недійсним повідомлення - рішення ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова № 0000032304/0 від 12.01.2004р., та позивачем належних доказів обґрунтування позовних вимог щодо правомірності вимоги про відшкодування з державного бюджету суми ПДВ у зазначеному вище розмірі суду не надано.

За таких обставин суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку, що позовні вимоги нормативно та документально не обґрунтовані і визнали їх такими, що задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень  дано правильну правову оцінку обставин у справі, вірно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства  України, колегія суддів, -

 

УХВАЛИЛА:

 

Касаційну скаргу приватної фірми «ФЕТ»  залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 22 червня 2005 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2005 року - без змін.

Ухвала остаточна,  оскарженню не підлягає.

 

Судді 

 

 

 

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація