ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2008 року м. Київ К-16388/07

колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Цуркана М.І. (головуючий),

Гашицького О.В. (суддя-доповідач),

Мойсюка М.І.,

Розваляєвої Т.С.,

Юрченка В.В.,

здійснивши у Вищому адміністративному суді України в м. Києві попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Донецької області, Управління Державного казначейства України в м. Кіровське Донецької області та Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, стягнення недонарахованих сум щорічної допомоги на оздоровлення, зобов'язання до сплати сум у встановлених законом розмірах (за касаційними скаргами управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Донецької області та Управління Державного казначейства України в м. Кіровське Донецької області на постанову Кіровського міського суду Донецької області від 29 травня 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2007 року),

встановила:

У березні 2007 року ОСОБА_6 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Донецької області (далі також -УПСЗН) про визнання дій неправомірними, стягнення недонарахованих сум щорічної допомоги на оздоровлення, зобов'язання до сплати сум у встановлених законом розмірах.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що як інвалід 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має право на отримання відповідно до статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - закон № 796-ХІІ) також щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Оскільки УПСЗН здійснює виплату цієї допомоги в сумах, визначених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі - постанова № 836) та від 12 липня 2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі - постанова № 562), тоді як у 2003, 2004, 2005 та 2006 роках розмір мінімальної заробітної плати законом було встановлено відповідно 205, 237, 332 та 400 грн., ОСОБА_6 просив суд задовольнити його позовні вимоги, стягнувши недонараховані суми за зазначені роки -5376 грн. 80 копійок. В ході розгляду справи позивач заявив додатково вимогу про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення і за 2007 рік.

До участі у справі в якості відповідачів судом залучені також Управління Державного казначейства України в м. Кіровське Донецької області (УДК) та Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області (ГУДК).

Постановою Кіровського міського суду Донецької області від 29 травня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково: визнано неправомірною відмову УПСЗН сплатити позивачеві щорічну компенсацію на оздоровлення в належних розмірах за 2003-2005 роки. Стягнуто з УПСЗН на користь позивача 5501 грн. 80 коп. недоотриманої щорічної компенсації на оздоровлення за 2003-2005 та 2007 роки. Зобов'язано УДК і ГУДК провести відповідні видатки з державного бюджету.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2007 року залишено без задоволення апеляційну скаргу УПСЗН та без змін - постанову Кіровського міського суду Донецької області від 29 травня 2007 року.

У касаційних скаргах УДК і ГУДК посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати зазначені судові рішення. У касаційній скарзі УДК міститься також вимога про ухвалення нового судового рішення -про відмову в задоволенні позову.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, встановлено у 2002 році третю, а з 2004 року -другу групу інвалідності та згідно з положеннями статті 14 Закону № 796-ХІІ його віднесено до 1 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Виплата позивачеві щорічної грошової допомоги на оздоровлення здійснювалась УПСЗН виходячи з розмірів, встановлених постановами № 836 (у 2003-2004 роках) та № 562 (у 2005-2007 роках).

Статтею 48 Закону № 796 і, зокрема, абзацом третім частини четвертої цієї норми передбачена виплата інвалідам 3 групи, що стали такими внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, інвалідам 1 та 2 груп цієї ж категорії - в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Законом № 796-ХІІ Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, зокрема допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом. Натомість частиною першою статті 67 зазначеного Закону було встановлено, що конкретні розміри компенсацій всіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання заробітної плати.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання неправомірними дій УПСЗН, нарахування та недоплати щорічної компенсації на оздоровлення за 2003-2005 і 2007 роки не оскаржені УПСЗН у касаційному порядку, їхні висновки відповідають зазначеним вище положенням законодавства України з урахуванням також Рішення Конституційного суду України № 6-рп від 9 липня 2007 року, яким визнано неконституційними положення статей Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», зокрема положення пункту 30 статті 71 зазначеного Закону, якою було зупинено дію Закону № 796-ХІІ в частині виплат компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні згаданих вище правових норм.

За правилами частини третьої статті 220-1, частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, а судові рішення залишає без змін.

Керуючись частиною третьою статті 220-1, пунктом 1 частини першої статті 223, частиною першою статті 224, пунктом 1 частини першої статті 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Відхилити касаційні скарги управління Державного казначейства України в м. Кіровське Донецької області та Управління Державного казначейства України в м. Кіровське Донецької області.

Залишити без змін постанову Кіровського міського суду Донецької області від 29 травня 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2007 року справи за адміністративним позовом ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Донецької області, Управління Державного казначейства України в м. Кіровське Донецької області та Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, стягнення недонарахованих сум щорічної допомоги на оздоровлення, зобов'язання до сплати сум у встановлених законом розмірах.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначених статтями 237 -239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Cудді М.І. Цуркан

О.В. Гашицький

М.І. Мойсюк

Т.С. Розваляєва

В.В. Юрч