АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2012 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Цюри Т.В., Сидоренко І.П.
при секретарі - Киворучці Ю.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 20 квітня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним договорів кредиту, поруки та іпотеки,-
встановила:
У липні 2009 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. (а.с.3-6)
Після уточнення позовних вимог позивач просив стягнути на його користь з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором на загальну суму 390932,35 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 3102087, 29 гривень. (а.с.202-203)
У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та просив визнати недійсними договори кредиту, поруки та іпотеки, застосувати наслідки визнання договору кредиту недійсним, зобов`язати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» видати йому суму, яка вже була сплачена за користування кредитом, зобов'язати ОСОБА_1 перерахувати банку отриману суму в національній валюті з відстрочкою платежу на 100 місяців. (а.с.81-86)
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 25 грудня 2009 року цивільні справи були об'єднані в одне провадження. (а.с.74)
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 20.04.2011 року позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції задоволені у повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції заборгованість за кредитом станом на 11.03.2011 року в розмірі 3102087,29 гривень, які складаються з заборгованості по кредиту 1627415,21 гривень, заборгованість по відсоткам 478006,38гривень, пеня за прострочення тілу кредиту 47233,60 гривень, пеня за прострочення відсотків кредиту 949432,10 гривень.
______________________________
Головуючий по 1-й інстанції - Науменко А.В. Справа №22-ц-1590/1330/2012
Доповідач - Погорєлова С.О. Категорія:27
Стягнуті з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції судові витрати по справі. (а.с.230-233)
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, а в задоволені позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ«Райффайзен Банк Аваль» відмовити, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню виходячи з наступного.
Задовольняючі позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської області дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» й стягуючи з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачі належним чином не виконують боргових зобов'язань за кредитним договором.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.06.2006 року між АППБ «Аваль» в особі Одеського обласного філіалу АППБ «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №014/0054/74/57486, за умовами якого він отримав кредит в сумі 215000,0 доларів США, строком по 21.06.2026 року із сплатою 12,75 % річних за користування кредитними коштами. (а.с.13-17)
Згідно п.3.1 кредитор надає Позичальнику кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення та плати за користування. За умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний своєчасно повернути суму отриманого кредиту, а також сплатити плату за користування кредитом і виконати інші зобов'язання, які визначені в ньому. Погашення кредиту здійснюється позичальником щомісячно у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів. Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому у випадку невиконання позичальником своїх боргових та інших зобов'язань за кредитним договором.
21 червня 2006 року між АППБ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, відповідно до умов якого, він прийняв на себе зобов'язання відповідати по борговим зобов'язанням боржника - ОСОБА_1, які виникають з умов Кредитного договору №014/0054/74/57486 від 21.06.2006 року та додаткової угоди до нього №1 від 21 червня 2006 року.(а.с.18-19)
Відповідно до п.3.1 договору поруки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед Банком на всю суму заборгованості, встановлену на момент подання позовної вимоги, у відповідності до ч.1,2 ст.554 ЦК України.
Також, 21.06.2006 року між АППБ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 передав в іпотеку майнові права на квартиру АДРЕСА_1.(а.с.20-21)
Відповідно ст.629, ч.1 ст.610 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).Згідно ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
За правилами ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За нормами ч.1 ст.553 ЦК України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частина 2 ст.554 ЦК України визначає, що поручитель несе відповідальність у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків за прострочення виконання основного зобов'язання боржником, регламентується по суті не обсяг відповідальності поручителя, а обсяг його зобов'язання перед кредитором за договором поруки. З моменту порушення умов основного договору боржником обсяг зобов'язання поручителя і обсяг зобов'язання боржника перед кредитором за загальним правилом є рівними.
Відповідачі належним чином свої зобов'язання не виконують, у зв'язку з чим станом на 11 березня 2011 року виникла заборгованість, яка становить за кредитом - 1627415,21 гривень, заборгованість по відсоткам 478006,38 гривень, пеня за прострочення тілу кредиту 47233,60гривень, пеня за прострочення відсотків кредиту 949432,10 гривень, а всього на загальну суму 3102087,29 гривень, що є еквівалентом 390932,35 доларів США. При зазначених обставинами, сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 3102087,29 гривень підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.
Указаний висновок суду першої інстанції відповідає матеріалам справи і ґрунтується на законі.
Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні передбачені законом підстави для визнання договору кредиту, поруки та іпотеки недійсними, у зв'язку з чим зустрічний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Довід апеляційної скарги про те, що на момент видачі кредиту ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» не мав на це законного права, а саме - індивідуальної ліцензії є неспроможним. Так, відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Аналізуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог пп. "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.
У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
На момент укладання кредитного договору АППБ «Райффайзен Банк Аваль» мав банківську ліцензію №10 від 27.03.1992 року, Дозвіл НБУ №10-1 та додаток до дозволу №10-4 від 03 грудня 2001 року, у зв'язку з чим банк не повинен був отримати індивідуальну ліцензію для здійснення таких операцій.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
При зазначених обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 20 квітня 2011 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права підстав для його скасування немає.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308,314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 20 квітня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий Погорєлова С.О.
Судді Цюра Т.В.
Сидоренко І.П.