ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2012 р. Справа № 82165/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Пліша М.А., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Міжгірському районі Закарпатської області на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Міжгірському районі Закарпатської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дитині війни,-

встановив:

У грудні 2010 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як дитині війни (з врахуванням надбавки 20 % відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні») за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., з 22.05.2008 р. по 30.11.2010 р. до встановлення судом рішення, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Оскаржуваною постановою зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 01.06.2010 р. по 30.11.2010 року, а починаючи з 01.12.2010 р. щомісячно до припинення позивача права на таке, підвищення пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Постанову суду оскаржив відповідач. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Апелянт як на обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що судом першої інстанції не враховано посилання відповідача на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058 передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності достатнього страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Проте в ч. 3 ст. 28 цього Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлюється на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того звертає увагу суддів, що Пенсійний фонд не є розпорядником державних коштів. Просить оскаржувану постанову скасувати та винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити частково, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач, відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має статус дитини війни і перебуває на відповідному обліку у відповідача.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо позовних вимог в частині права позивача як дитини війни на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 8, 22 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 6, 8 КАС України, кожній особі гарантується право на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Звернення до адміністративного суду безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195, з урахуванням статті 111 цього Закону, з 09.07.2007 року дію статті 6 Закону № 2195 відновлено.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VІ від 28 грудня 2007 року, який набрав чинності з 01 січня 2008 року, зокрема пунктом 41 розділу ІІ цього Закону, внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: «дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Однак, згідно з рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними вищевказані зміни щодо розміру підвищень до пенсії дітям війни.

Таким чином, після прийняття Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, поновили свою дію положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року, тобто з 22 травня 2008 року відновлено право дітей війни на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Вищевказане рішення Конституційного суду України від 22 травня 2008 року є обов'язковим до виконання на території України і має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними. Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, і відповідно поновили свою дію положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які діяли до прийняття неконституційних норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась.

Отже, позивач як дитина війни, мав право на отримання підвищення до пенсії починаючи із 22 травня 2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до відновленої дії редакції ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком суду першої інстанції, щодо відмови в задоволенні позову в частині вимог за періоди із 09.07.2007 року по 31.05.2010 року з підстав пропуску шестимісячного строку звернення до суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється 6-ти місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся із позовом до суду 09.12.2010 року. Позивачем не наведено поважності причин пропуску строку звернення до суду за період до 09.06.2010 року. Тому, пропуск шестимісячного строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення без розгляду позовних вимог за періоди з 09.07.2007 р. по 08.06.2010 р. .

Недотримання судом першої інстанції вищевказаних вимог закону призвели до неправильного вирішення справи за відповідними позовними вимогами.

Встановлено, що позивачу підвищення до пенсії як дитині війни за період з 09.06.2010 р. по 09.12.2010 р. здійснювались неправомірно у розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», оскільки відновлені дією із 22 травня 2008 року норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають вищу юридичну силу ніж норми вищевказаної постанови КМ України, і відповідно до ч.4 ст. 9 КАС України підлягають до застосування.

Одночасно, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що нарахування і виплату підвищення до пенсії як дитині війни слід проводити з врахуванням положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» хоча і передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений аб.1 ч.1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, однак, чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за цими правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційних прав і гарантій на підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 9 ч.7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи вищенаведене, вихідним критерієм обчислення розміру підвищення до пенсії дітям війни є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Суд вважає безпідставним покликання апелянта на те, що фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету і Положенням «Про Пенсійний фонд України» визначено вичерпний перелік використання бюджетних коштів, які здійснюються виключно за призначенням, виходячи з наступного.

Відповідно до Указу Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» № 384/2011 від 06 квітня 2011 року та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» № 1261 від 24 жовтня 2007 року, призначення та перерахунок розміру пенсії належить до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до п. 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 р. за № 209/14900, одним із основних завдань управління є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України судовому захисту не підлягає позовна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснювати подальшу виплату перерахованої пенсії, оскільки така не стосується спірних відносин, а носить перспективний, на думку позивача - ймовірний протиправний характер поведінки відповідача у відносинах із позивачем, у яких право останнього не є порушеним.

Право позивача на отримання надбавки у розмірі 20% до нарахованої пенсії на підставі положень ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів» відповідачем не оспорюється.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області задоволити частково.

Постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 січня 2011 року у справі № 2а-14/11/0706 скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги в частині нарахування і виплати ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни за періоди з 09.07.2007 року по 08.06.2010 року - залишити без розгляду.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області щодо не нарахування і невиплати підвищення до пенсії як дитині війни ОСОБА_1 у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 09.06.2010 року по 09.12.2010 року включно.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області провести нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни ОСОБА_1 у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», надбавки у розмірі 20% до нарахованої пенсії на підставі положень ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів» за період із 09.06.2010 року по 09.12.2010 року включно, та з врахуванням виплачених сум за цей період.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: М.А. Пліш

Н.М. Судова-Хомюк