Справа № 1328/2-171/11 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.
Провадження № 22-ц/1390/2991/12 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.
Категорія: 37
У Х В А ЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 липня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Штефаніци Ю.Г.
суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.
за участі судового секретаря: Кубішин І.В.,
представника позивачки ОСОБА_2 -ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Першої Львівської державної нотаріальної контори про визнання права власності на спадкове майно, -
в с т а н о в и л а :
Оскаржуваним рішенням відмовлено у задоволені як позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним так і у зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Першої Львівської державної нотаріальної контори про визнання права власності на спадкове майно.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2, зазначивши в апеляційній скарзі, що воно є незаконним, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, неналежної оцінки наявних у справі доказів. Зазначає, що судом не було взято до уваги те, що заповіт від 12.06.2009 року, який був вчинений ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_4 є недійсним, оскільки в момент його укладання відповідач ОСОБА_4 та його дружина були присутні в кімнаті під час вчинення відповідних нотаріальних дій, що вплинуло на волевиявлення ОСОБА_6 при складанні заповіту та прийняття нею рішення і призвело до порушення таємниці вчинення нотаріальної дії. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити її позовні вимоги (а.с.135-138).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_3 в обґрунтування апеляційної скарги, заперечення відповідача ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів не знаходить достатніх підстав для її задоволення.
Суд першої інстанції, в супереч доводам апелянта, з достатньою повнотою та всебічністю дослідив надані сторонами докази, вірно встановив фактичні обставини справи, спірні правовідносини та правильно застосував матеріальне і процесуальне право при вирішенні даного позову.
Судом встановлено, що 12 червня 2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_6, як односторонній правочин, відповідно до вимог ст.ст.1233, 1248, 1253 ЦК України у присутності свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, яким вона розпорядилась належним їй майном та заповіла його своєму синові ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла.
ОСОБА_2 в січні 2010 року оспорила даний заповіт та звернулась до суду про визнання його недійсним з тих підстав, що в момент укладання цього заповіту ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (а.с.3,11). А в подальшому змінила ці позовні вимоги та просила суд визнати заповіт недійсним, з позиванням на те, що він не відповідає внутрішньому волевиявленню заповідача.
Згідно ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підставою недійсності правочину відповідно до ч.1 ст.215ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5-6 ст.203 ЦК України.
У відповідності до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до положень ст.1257 ЦК України, заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Як вбачається з матеріалів справи та беззаперечно встановлено судом, в момент укладення заповіту, що є предметом розгляду суду, за своєю формою, змістом та порядком посвідчення такий відповідає вимогам ст.ст.1247, 1248, 1253 ЦК України, оскільки був складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, за бажанням заповідача, в силу її фізично стану, посвідчений нотаріусом в присутності свідків та був підписаний нею власноручно. ОСОБА_9 обставини позивачем не заперечується та не оскаржується в апеляційній скарзі.
Обґрунтовуючи остаточні позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, ОСОБА_2 покликається на єдину підставу визнання даного заповіту, як правочину, недійсним -невідповідність заповіту волевиявленню заповідача, яке не було вільним. На обґрунтування цих тверджень посилається на висновки посмертної судової психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_6 від 17.01.11 року та ті обставини, що заповіт був складений в присутності відповідача.
Як вбачається зі змісту експертних висновків комісії експертів, ОСОБА_6 на момент посвідчення заповіту 12.06.2009 року стійким психічним розладом чи недоумством на страждала, могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
В той же час, за висновком судового експерта-психолога, ОСОБА_6 була сильно послаблена смертельною хворобою у своєму похилому віці. Якщо були присутні рідні, у яких вона проживала, коли вголос був прочитаний заповіт, то тим самим був допущений розголос відомостей щодо змісту заповіту. З огляду на це, Данилик мала такі індивідуально-психологічні особливості, які в даній ситуації впливали на прийняття нею рішень, під час укладання заповіту. На волевиявлення ОСОБА_6, яка усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними, водночас вплинула присутність рідних, у яких вона проживала, з огляду на розголос змісту заповіту, тяжкості її захворювання, усвідомлення настання смерті на момент підписання заповіту (а.с.67-69).
Відповідно до положень ст.147 ЦПК України, висновок експерта не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.
Таким чином, оцінюючи даний експертний висновок, суд першої інстанції виходив із сукупності наявних у справі і досліджених судом доказів щодо волевиявлення ОСОБА_6 в момент укладання заповіту.
При цьому суд взяв до уваги показання як нотаріуса ОСОБА_5, який був допитаний в якості свідка так і показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_7, що були присутні під час укладання ОСОБА_6 заповіту, як свідки, які ствердили, що заповідач в їхній присутності з власної волі, без будь-якого тиску, примусу чи стороннього впливу, в тому числі сина ОСОБА_4, який хоча і був присутній у квартирі, однак в момент складання та оголошення заповіту знаходився в іншій кімнаті, заповіла остатньому все своє майно. На запитання адвоката, чому ОСОБА_6 бажає скласти заповіт на сина, остання усвідомлено і однозначно пояснила, що син, на відміну від інших родичів, про неї турбувався та доглядав за нею.
Покликання апелянта на неоднозначність показань цих свідків та відповідача ОСОБА_4 продовж судового розгляду справи щодо присутності його та його дружини в момент укладання заповіту в кімнаті, де вчинялась вказана нотаріальна дія, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, і це вбачається з уточнюючих пояснень вказаних свідків при прослуховуванні звукозаписів їх показань, більш детально згадавши обставини укладення заповіту категорично ствердили, що під час висловлювання ОСОБА_6 своєї волі щодо розпорядження майном після своєї смерті та оголошення змісту заповіту в кімнаті були присутні лише заповідач, нотаріус та свідки. Сторонніх осіб та відповідача ОСОБА_4 і його дружини в цей момент не було і вони жодним чином на ОСОБА_6 не впливали.
Про однозначність сформованої думки ОСОБА_6 заповісти все своє майно синові ОСОБА_4 свідчать і показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, яким заповідач особисто висловлювала своє бажання скласти заповіт на сина.
Оскільки показання цих свідків щодо вільного волевиявлення ОСОБА_6 при складанні заповіту на ОСОБА_4 є послідовними, однозначними та узгоджуються між собою та змістом самого заповіту, суд першої інстанції вірно поклав їх в основу свого рішення.
Позивачем не надано достовірних та беззаперечних доказів того що відповідач ОСОБА_4, його дружина чи інші особи в будь який спосіб впливали на волевиявлення ОСОБА_6 щодо змісту заповіту під час вчинення нотаріальних дій. А покликання позивача та його представника на те, що присутність відповідача чи його дружини в кімнаті могли вплинути на волевиявлення заповідача носить характер припущення, та відповідно до положень ст.60 ЦПК України не може буди покладено в основу рішення суду.
Висновки експерта, на які покликається позивач та апелянт, також не є категоричними, оскільки зроблені на випадок доведеності факту присутності родичів у кімнаті заповідача під час волевиявлення ним щодо змісту заповіту, що судом з достатньою очевидністю не встановлено.
Навпаки, судом встановлено, що після зачитаного ОСОБА_6 змісту заповіту, в момент його посвідчення остання, бажаючи підтвердити, що складений заповіт був її особистим волевиявленням, не дивлячись на свій фізичний стан наполягла на власноручному його підписанні та учинила такий підпис, що сторони не заперечують.
Відмовляючи в позові, суд, керуючись вимогами ст.ст. 1223, 1234, 1235, 1247, 1248, 1251 ЦК України прийшов до правильного висновку, що складений заповіт від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_4 відповідає вимогам діючого законодавства і підстав , передбачених ст. 1257 ЦК України, за яких можливе визнання заповіту недійсним позивачем суду не доведено.
За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду і не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, п.1ч.1ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Штефаніца Ю.Г
Судді: Мікуш Ю.Р.
Павлишин О.Ф.