ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
26 червня 2012 року 13:04 год. № 2а-5814/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі колегії суддів
головуючого судді О.М.Чудак,
суддів В.М.Данилишина, Н.А.Добрівської,
за участю секретаря судового засідання І.В.Старець,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Нестеренко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
встановив:
29 березня 2011 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (ОСОБА_1.) з позовом до Кабінету Міністрів України (КМ України), управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва (УПФ України в Голосіївському районі), управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (УПСЗН Голосіївської РДА), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (Київський МЦНЗСВ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі, а ухвалою суду від 17 травня 2011 року справу передано на розгляд до Голосіївського районного суду міста Києва.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2011 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.
Суд апеляційної інстанції у прийнятому рішенні зазначив, що справа в частині вимог до КМ України повинна розглядатись Окружним адміністративним судом міста Києва.
Відтак, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2012 року справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду на 11 квітня 2012 року.
11 квітня 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 23 квітня 2012 року для надання можливості позивачу визначитись щодо вимог до кожного з відповідачів.
23 квітня 2012 року ОСОБА_1 в судовому засіданні подано уточнення позовних вимог, згідно яких висловлено прохання:
- зобов'язати КМ України в порядку визначеному законом, з будь-яких джерел, компенсувати матеріальну шкоду, що виникла внаслідок незаконних нормативно-правових актів КМ України (постанов, рішень), які обмежують соціальні виплати гарантовані Конституцією України від 26 червня 1996 року №254к/96-ВР та Законами України, неправомочних змін КМ України соціальних законів України вбік значного зменшення соціальних виплат при формуванні проекту Державного бюджету України та затвердженні бюджету Пенсійного фонду України;
- стягнути з КМ України компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 42445 грн.;
- зобов'язати КМ України утриматися від вчинення порушень Конституції України, соціальних законів України шляхом неправомірних дій та прийняттям нормативно-правових актів при забезпеченні інтересів Українського народу.
Сформовані ОСОБА_1 вимоги і до трьох інших відповідачів, внаслідок розгляду яких судом ініційовано питання про роз'єднання позовних вимог, про що винесено ухвалу від 23 квітня 2012 року, а в подальшому ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2012 року справу за позовом ОСОБА_1 до УПФ України в Голосіївському районі, УПСЗН Голосіївської РДА, Київського МЦНЗСВ про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, - на підставі пункту 4 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року №2747-ІV (КАС України) передано на розгляд до Голосіївського районного суду міста Києва.
Таким чином, справу за позовом ОСОБА_1 до КМ України про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 травня 2012 року прийнято до провадження та призначено у ній судове засідання.
До початку розгляду справи по суті, ОСОБА_1 подані додаткові пояснення у яких знову уточнено заявлені вимоги. Зокрема, висловлено прохання:
- визнати, що рішення Конституційного Суду України (КС України) від 20 березня 2002 року №5рп/2002, від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 18 вересня 2009 року №19-рп/2009 є остаточними, оскарженню не підлягають, мають преюдиціальне значення, зокрема до вимог зазначених у цій справі;
- зобов'язати КМ України виконати вищевказані рішення КС України щодо вимог відносно соціальних виплат, а саме,
а) реанімувати статті 20, 37, 48, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, Закон України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року №2195-ІV, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, з дотриманням критерію «мінімальна пенсія та критерію «мінімальна заробітна плата»(кількість цих критеріїв - constanta та визначена Законами України, розмір цих критеріїв - змінна величина у часі);
б) видати доручення Пенсійному фонду України, УПСЗН Голосіївської РДА, Київському МЦНЗСВ на компенсацію недоотриманих коштів з урахуванням коефіцієнтів інфляції починаючи з 05 червня 2000 року по теперішній час;
в) забезпечити фінансування цих витрат згідно чинного законодавства;
- стягнути з КМ України компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 42445 грн;
- зобов'язати КМ України утриматися від вчинення порушень Конституції України, соціальних Законів України шляхом будь-яких неправомірних дій та прийняттям нормативно-правових актів при забезпеченні інтересів громадян.
В подальшому, в доповнення до вказаних пояснень позивачем надано іще одну заяву, згідно якої остаточно сформовано прохання:
- визнати, що КМ України своїми постановами та іншими нормативно-правовими актами грубо порушував та продовжує порушувати права та свободи людини й громадянина, не дивлячись на рішення КС України, вимоги Конституції України та Законів України, які в тому числі є основою діяльності КМ України, при здійсненні повноважень щодо соціального захисту;
- зобов'язати КМ України реанімувати статті 20, 37, 48, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закон України «Про соціальний захист дітей війни»щодо вимог з дотриманням критерію «мінімальна пенсія»та критерію «мінімальна заробітна плата»(кількість цих критеріїв - constanta та визначена Законами України, розмір цих критеріїв - змінна величина у часі);
- зобов'язати КМ України на основі та на виконання Конституції і Законів України видати (обов'язкові для виконання) розпорядження Пенсійному фонду України, УПСЗН Голосіївської РДА, Київському МЦНЗСВ, направлені на компенсацію матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними діями представників влади при нарахуванні компенсацій та соціальних виплат, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням коефіцієнтів інфляції починаючи з 05 червня 2000 року по теперішній час, а саме,
а) одноразова компенсація за шкоду заподіяну здоров'ю згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»дорівнює 45 мінімальним заробітним платам на момент виплати;
б) щорічна допомога на оздоровлення згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»дорівнює 5 мінімальним заробітним плат;
в) щомісячна компенсація на продукти харчування згідно статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»дорівнює 50% мінімальних заробітних плат;
г) щорічна компенсація за невикористану путівку згідно статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі середньої вартості путівки в Україні;
д) щомісячна доплата «діти війни»дорівнює 30% мінімальної пенсії за віком;
е) додаткова пенсія згідно статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»дорівнює 75% від мінімальної пенсії за віком;
є) основна пенсія відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та первинних розрахунків Пенсійного фонду проведених у 2000 році дорівнює 23,11 мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати КМ України здійснити контроль за виконанням вищевказаних розпоряджень КМ України;
- зобов'язати КМ України здійснити контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади при подальшому нарахуванні та виплаті соціальних виплат;
- зобов'язати КМ України забезпечити фінансування вимог позову згідно чинного законодавства;
- стягнути з КМ України компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 42445 грн.
Зважаючи на те, що в силу частини першої статті 51 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову, до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, заяви позивача прийняті судом та долучені до матеріалів справи, оскільки ці дії не суперечать закону.
Однак в ході проведення судового засідання та надання ОСОБА_1 пояснень по суті позову, вимоги про визнання, що КМ України своїми постановами та іншими нормативно-правовими актами грубо порушував та продовжує порушувати права та свободи людини й громадянина, не дивлячись на рішення КС України, вимоги Конституції України та Законів України, які в тому числі є основою діяльності КМ України, при здійсненні повноважень щодо соціального захисту, - позивач відкликав, а відтак, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2012 року позовна заява в цій частині залишена без розгляду.
Відтак, на обґрунтування решти заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що по-перше, у листах УПСЗН Голосіївської РДА №2492 від 06 квітня 2011 року, Київського МЦНЗВ №12/07-П-239 від 09 лютого 2011 року, УПФ України в Голосіївському районі №1757/12/П1256 від 30 грудня 2010 року, №412/12/П-46 від 07 лютого 2011 року та після звернення до Гаранта Конституції України - Президента України й Прем'єр-міністра України, - Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №3556/10/П-518 від 09 лютого 2011 року, Пенсійного фонду України №3231/П-2 від 28 лютого 2011 року, Міністерства праці та соціальної політики України №153/20/132-11 від 09 лютого 2011 року однозначно визнано, що нарахування та виплати компенсацій, льгот, пенсій інвалідам - ліквідаторам аварії на ЧАЕС в 1986 році здійснюються відповідно до постанов, рішень КМ України в межах фінансування бюджету Пенсійного фонду України та Державного бюджету України на відповідні роки на соціальні потреби.
Однак, КМ України постановами №836 від 26 липня 1996 pоку, №800 від 16 травня 2000 pоку, №1 від 03 січня 2002 pоку, №562 від 12 липня 2005 pоку, №936 від 20 вересня 2005 pоку, №1293 від 27 грудня 2005 pоку, №530 від 28 травня 2008 pоку, №885 від 01 жовтня 2008 pоку, №654 від 16 липня 2008 pоку, №198 від 11 березня 2009 pоку, №1252 від 26 листопада 2009 pоку, №1375 від 23 грудня 2009 pоку, №745 від 06 липня 2011 року включивши до них положення, які встановлюють розміри основної та додаткової пенсії, одноразову компенсацію за шкоду заподіяну здоров'ю, щорічної допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані путівки, додаток до пенсії «діти війни», - всупереч Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та Закону України «Про соціальний захист дітей війни»вийшов за межі своїх повноважень.
Так, КМ України відповідно до статей 113, 116, 117 Конституції України не наділений повноваженнями щодо встановлення розмірів пенсій, компенсацій, допомог, визначених вказаними законами. Крім того, однією з Конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (ч. 2 ст. 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів (ч. 3 ст. 22 Конституції України).
Відповідно, КС України преюдиціальними рішеннями №19-рп/2009 від 08 вересня 2009 року, №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року, №20-рп/2004 від 01 грудня 2004 року, №5-рп/2002 від 20 березня 2002 року визнав неконституційними постанови КМ України в частині зменшення соціальних гарантій, зазначених в Законі України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»й Законі України «Про соціальний захист дітей війни», а також визначив, що Конституція України не надає законам про держбюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів, не дає права зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а рішенням №26-рп/08 від 27 листопада 2008 року офіційно розтлумачив КМ України, що законами про державний бюджет не можуть вносити зміни до чинних законів, зупиняти їх чи скасовувати, або встановлювати інше правове регулювання правовідносин (наприклад, постановою КМ України №530 від 28 травня 2008 року, та інші), які є предметом інших законів, адже держава не може відмовлятись від гарантованих Конституцією та визначених фінансових зобов'язань по забезпеченню прав людини, скасовувати їх чи обмежувати.
По-друге, відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»від 07 жовтня 2010 року №2591 КМ України спрямовує та координує роботу Міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції України, Законів України, Актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.
Частина друга статті 21 цього ж Закону визначає, що Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади підзвітні КМ України.
Як зазначено в Положенні про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України №384/2011 від 06 квітня 2011 року, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується КМ України через Віце-прем'єр-міністра України -Міністра соціальної політики України.
По третє, КМ України постановою №836 від 26 червня 1996 року зі змінами, внесеними постановами №526 від 12 липня 2005 року та №649 від 20 квітня 2007 року у пункті «є»статті 1 встановив розмір виплат, передбачених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачуються інвалідам II групи у розмірі 28440 тис. карбованців.
Таким чином КМ України визначив виплату одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров'ю інвалідам-чорнобильцям починаючи з 2005 року та підтвердив це в 2007 році -«фантиками»(неіснуючими в державі Україна грошовими знаками - карбованцями). КМ України фактично зупинив виплату компенсації.
Україна проголошена демократичною, соціальною, правовою державою, в якій визначається та діє принцип верховенства права (ст.ст. 1, 8 Конституції України). Людина в ній є найвищою соціальною цінністю, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов'язком (ст. 3 Конституції України). Тому, оцінка КМ України втраченого здоров'я інваліда-чорнобильця при виконанні ним громадянського обов'язку по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в 1986 році неіснуючими грошовими одиницями або в розмірі 284 грн (в цінах 2011 року) - це ганьба для Держави Україна, образа людини та громадянина.
Тобто, недоотримані грошові кошти (пенсія, компенсація, допомога) протягом 10 років, значно погіршили стан здоров'я, а пошуки грошей на «безкоштовні»ліки та «безкоштовні»операції, ставлять в безвихідне становище. А саме, перераховані у даній справі порушення КМ України соціальних прав є моральним та матеріальним збитком.
Таким чином, посилаючись на те, що рішення КС України остаточні та оскарженню не підлягають, а закони про держбюджети та постанови КМ України в частинах зменшення соціальних виплат визнані ними неконституційними, відміняються з моменту їх прийняття, а відтак, КМ України повинен був відмінити свої неконституційні постанови та дати вказівки через Віце-прем'єр - міністра України - Міністра соціальної політики України, своїм підлеглим Пенсійному фонду та управлінням соціального захисту населення на перерахування пенсій, компенсацій та допомог відповідно до діючих законів, та проконтролювати їх виконання, - ОСОБА_1 просив зобов'язати КМ України вчинити необхідні для відновлення його порушеного права дії та стягнути з відповідача заподіяну моральну шкоду.
Представник відповідача -провідний спеціаліст відділу представництва інтересів КМ України в судах України Управління представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи Ольга Іванівна Нестеренко (довіреність від 30.12.2011 №9.1-22/1144) про задоволення позову заперечила, надавши письмові пояснення. Усно зазначила, що по-перше, повноваження КМ України передбачені Конституцією України та Законом України «Про Кабінет Міністрів України». Відповідно до наведених правових актів до повноважень КМ України не належить нарахування та виплата пенсійного забезпечення. Такі повноваження відносяться до компетенції Пенсійного фонду України.
По-друге, постановою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2010 року №П-278/10 встановлено, що з огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Тобто, вимоги позивача зобов'язати Уряд надати доручення вищезазначеним органам на компенсацію позивачу недотриманих коштів є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
По-третє, позивач не надав доказів заподіяння КМ України моральної шкоди, зокрема, доказів заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат нематеріального характеру. В свою чергу, КМ України не вчинено протиправної дії (бездіяльності), які призвели б до заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1
Суд заслухав пояснення позивача, заперечення представника відповідача, дослідив надані у справу докази на підтвердження й спростування заявлених вимог в сукупності та надав їм юридичну оцінку.
Так, суд встановив, що ОСОБА_1 1937 року народження, має статус учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2, виданим 28 лютого 2006 року, є інвалідом 2 групи 1 категорії згідно довідки про інвалідність серії НОМЕР_1 від 15 червня 2000 року, та пенсіонером.
У первинно поданому ОСОБА_1 позові ним зазначалось, що позов спрямований до Держави Україна, в тому числі в особі КМ України, до якої він звертався в письмовому вигляді неодноразово та яка не забезпечила, не гарантувала йому додержання законних прав, зокрема, права на справедливе гарантоване пенсійне забезпечення та компенсацію й допомогу відповідно до вимог закону та не відмежувалася від незаконних дій і бездіяльності УПФ України в Голосіївському районі, УПСЗН Голосіївської РДА, які безпосередньо порушили законні права на пенсійне забезпечення та грошову компенсацію й допомогу.
Таким чином, в подальших уточненнях позивачем поставлено питання про необхідність зобов'язати КМ України в порядку, визначеному законом, з будь-яких джерел компенсувати матеріальну шкоду, яка виникла внаслідок прийняття ним незаконних нормативно-правових актів, неправомочних змін до соціальних законів, стягнути з КМ України моральну шкоду і зобов'язати відповідача в подальшому утриматися від вчинення порушень шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів.
При цьому, ОСОБА_1 формувались вимоги до УПФ України в Голосіївському районі, УПСЗН Голосіївської РДА, Київського МЦНЗВ щодо стягнення недоотриманих ним коштів.
Враховуючи роз'єднання позовних вимог, суд розглядаючи з урахуванням подальших уточнень вимоги ОСОБА_1 до КМ України вважає за необхідне зазначити щодо строків звернення позивача до суду. Так, позивачем вказано, що державні соціальні гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, зокрема державна пенсія є основним джерелом існування, а додаткова пенсія та компенсаційні виплати додатком до основного джерела існування, необхідною складовою Конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня, передбаченого статтею 48 Конституції України, а тому право на соціальний захист не може бути обмежено і строк позивної давності на соціальні виплати не поширюється.
Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ суми пенсій не одержаних з вини органів, що призначає, або виплачує пенсії, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Такі посилання ОСОБА_1, на думку суду, не можуть бути визнані як обґрунтовані, оскільки стосуються соціальних виплат. У даній же справі мова йде про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, попередньо визнавши допущені ним якісь протиправні дії чи бездіяльність. Тобто, суд вважає, що застосуванню підлягає частина друга статті 99 КАС України, яка передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, враховуючи, що ОСОБА_1 посилається на нездійснення КМ України контролю за іншими суб'єктами владних повноважень, а відтак необхідність лише в судовому порядку зобов'язати відповідача видати необхідні розпорядження, фактично на не реагування КМ України на преюдиціальні рішення КС України, видання ними ряду постав, які порушують право на достатній соціальний захист, - суд вважає, що у даному випадку мова йде про триваючий характер відносин, та виходячи із частини першої статті 2 КАС України, якою визначено завдання адміністративного судочинства щодо захисту прав особи й частини першої статті 6 цього ж Кодексу де гарантовано право особі звернутися до суду, - про звернення ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва без пропуску строку.
Отже, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, суд виходить з того, що в межах викладених ОСОБА_1 підстав та сформованого на них предмету позову, суд не досліджує правомірність проведення позивачу соціальних виплат, оскільки ці вимоги роз'єднані та становлять самостійний розгляд на підставі пункту 4 частини першої статті 18 КАС України місцевим судом як адміністративним та стосуються інших відповідачів. Не розглядає суд і питання про законність постанов КМ України, так як такі вимоги не сформовані позивачем. Мова йде виключно про повноваження органу виконавчої влади щодо здійснення контролю, винесення конкретних розпоряджень, вчинення інших дій.
Так, що стосується вимоги про зобов'язання КМ України реанімувати конкретні статті Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закон України «Про соціальний захист дітей війни», то в судовому засіданні уточнено у ОСОБА_1, що мова йде про внесення узгодження до законів, тобто внесення уточнень про критерії «мінімальна пенсія»та «мінімальна заробітна плата». Однак, як зазначала представник відповідача, вони не заперечують про наявність у вказаних Законах таких критеріїв та чинність відповідно усіх правових норм. Тобто, суд погоджується з тією позицією, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та Закон України «Про соціальний захист дітей війни»чинні, містять вказані позивачем критерії, а відтак, не потребують примусового зобов'язання КМ України вчиняти дії.
Наступне, стосовно зобов'язання КМ України видати обов'язкові до виконання Пенсійним фондом України, Київським МЦНЗВ, УПСЗН Голосіївської РДА розпорядження, направлені на виплату ОСОБА_1 недоотриманих ним коштів по соціальним виплатам, та здійснити контроль за їх виконанням, суд виходить з того, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження КМ України передбачені Конституцією України та Законом України «Про Кабінет Міністрів України». Так, відповідно до статті 116 Конституції України, яка кореспондується зі статтею 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідач забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
Згідно положень статей 20, 48, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»КМ України визначається, зокрема, порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, порядок виплати щорічної допомоги на оздоровлення, а також одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, порядок надання путівок та розмір їх середньої вартості.
Як вбачається з положень зазначених нормативно-правових актів, до повноважень КМ України не належить нарахування та виплата пенсійного забезпечення. Такі повноваження відносяться до компетенції Пенсійного фонду України.
Зокрема, відповідно до пункту 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою КМ України від 24 жовтня 2007 року №1261 (діючого на час спірних правовідносин) та пункту 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011, основними завданнями Пенсійного фонду України є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством, ефективне та цільове використання коштів.
Тобто, судом не встановлено, що КМ України порушує права позивача по нарахуванню йому пенсії та інших вказаних вище соціальних виплат.
Крім того, відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відтак, суд не може зобов'язати відповідача надати доручення Пенсійному фонду України, Київському МЦНЗСВ, УПСЗН Голосіївської РДА на компенсацію ОСОБА_1 не отриманих коштів, оскільки в такому випадку суд підмінить собою орган виконавчої влади, що суперечить конституційному принципу поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову.
Як наслідок необґрунтованими є вимоги позивача про зобов'язання КМ України здійснити контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади при подальшому нарахуванні та виплаті соціальних виплат й зобов'язання КМ України забезпечити фінансування вимог даного позову згідно чинного законодавства.
Більше того, додержання законодавства є безумовним у правовій державі та не вимагає додаткового зобов'язання в судовому порядку, а за наведеного ОСОБА_1 формулювання -ще й у майбутньому. Тобто, суд повноважний захистити лише порушене право особи, у випадку встановлення такого, але аж ніяк не передбачати можливість такого порушення у майбутньому.
Стосовно ж стягнення з відповідача моральної шкоди, суд виходить з того, що у випадку не встановлення судом протиправних дій, бездіяльності КМ України, не встановлення необхідності зобов'язувати суб'єкта владних повноважень вчиняти певні дії, тобто не встановлення порушення прав позивача, - відсутні і підстави для стягнення на підставі таких дій, бездіяльності, чи встановлених обставин моральної шкоди.
Окрім того, відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 року №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до пункту 2 статті 23 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-ІV (ЦК України) моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 1167 ЦК України та абзацу 2 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає за наявності: а) моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності; в) причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача; г) вини останнього в її заподіянні.
Тобто, на підставі наведених правових норм суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення при вирішенні спору.
В свою чергу ОСОБА_1 не надано обґрунтованих пояснень та доказів на підтвердження того, в чому проявляється завдана КМ України шкода. Саме по собі недоотримання, на думку позивача, у проведених соціальних виплатах коштів стосується їх порядку нарахувань та виплати й відповідно може розглядатись щодо інших суб'єктів, в межах іншого провадження.
Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, за обставин, коли вимоги позивача обґрунтовано спростовані відповідачем, не відповідають дійсним обставинам, не знайшли підтвердження матеріалами справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, а також за відсутності витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
постановив:
в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - відмовити повністю.
Відповідно до частин першої, третьої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя О.М.Чудак
Судді В.М.Данилишин
Н.А.Добрівська