ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 

25 червня 2008 р.

№ 7/224/07

 

Вищий  господарський  суд  України  в  складі  колегії  суддів:

 

Бернацької Ж.О. -головуючої (доповідач),

 

Вовка І.В.,

 

Гончарука П.А.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Редакційно-видавничий комплекс "Бердянськ діловий" на рішення господарського суду Запорізької області від 27.09.2007 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 17.01.2008 р. в справі № 7/224/07 господарського суду Запорізької області за позовом приватного підприємства "Редакційно-видавничий комплекс "Бердянськ Діловий" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору комісії № 40/04 від 05.01.2004 р.

 

за участю представників сторін:

 

від позивача: Білоусова С.В., Святашова А.М.,

 

від відповідача: ОСОБА_2., -

 

ВСТАНОВИВ:

 

Позивач -приватне підприємство "Редакційно-видавничий комплекс "Бердянськ Діловий" у травні 2007 року звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача -фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору комісії № 40/04 від 05.01.2004 р. на підставі статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.09.2007 р. (суддя Кутіщева Н.С.), дата підписання рішення -05.10.2007 р., відмовлено в позові.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 17.01.2008 р. (судді: Зубкова Т.П. -головуюча, Кричмаржевський В.А., Яценко О.М.)  рішення  господарського суду Запорізької області від 27.09.2007 р. залишено без змін.

Судові акти мотивовано тим, що оскаржуваний договір відповідає вимогам закону.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування та просить передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права.

До початку розгляду касаційної скарги представники позивача звернулися з клопотанням про здійснення процесуального правонаступництва в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із зміною  найменування позивача - приватного підприємства "Редакційно-видавничий комплекс "Бердянськ діловий" на приватне підприємство “Рекламно-інформаційний комплекс”, оскільки останній є правонаступником позивача.

В обґрунтування клопотання надано статут (редакція від 22.04.2008 р.) приватного підприємства “Рекламно-інформаційний комплекс”, який затверджено рішенням власника від 21.04.2008 р. та здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів 22.04.2008 р. за № 10991070009000676, замінено свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 22.04.2008 р. та довідку від 13.05.2008 р. НОМЕР_1 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає можливим  в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України задовольнити заявлене клопотання позивача.

Вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами обох інстанцій встановлено, що між приватним підприємством “Редакційно-видавничий комплекс “Бердянськ Діловий” (комітент) та приватним підприємцем ОСОБА_1. (комісіонер) 05.01.2004 р. укладено договір комісії № 40/04.

Згідно пункту 1.1 договору, відповідач зобов'язався за дорученням позивача, за винагороду, надати послуги з укладання одного або декількох договорів за рахунок позивача від свого імені з придбання товару, а саме паперу та фарби типографської.

Асортимент, максимально допустимі ціни, обсяги придбаного товару, загальна сума обумовлені сторонами в додатку, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 1.3 договору, позивач зобов'язався прийняти від відповідача виконання та оплатити послуги відповідача, а також відшкодувати витрати відповідача, понесені у зв'язку з виконанням вказаного доручення.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що відповідач самостійно проводить розрахунки за укладеними договорами з третіми особами, які компенсуються позивачем при пред'явлені документів, підтверджуючих понесені витрати.

Предметом спору є визнання недійсним договору комісії № 40/04 від 05.01.2004 р. як удаваного правочину на підставі статті 235 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин).

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто, за вказаною статтею удаваний договір не можна визнати недійсним. Наслідки такого правочину прямо передбачені в частині другій вказаної норми -“...відносини сторін регулюються правилами правочину, який сторони насправді вчинили” (за умови, що прихований правочин є дійсним). І лише в тому випадку, коли сторони вчинили правочин, який суперечить нормам чинного законодавства, суд може прийняти рішення про визнання прихованого правочину недійсним.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивач стверджує, що укладаючи договір комісії № 40/04 від 05.01.2004 р., сторони приховали вчинення правочину з інвестування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Під інвестиціями, відповідно до частини 1 статті 1 вказаного закону, слід розуміти види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач не надав суду доказів вчинення договору інвестування.

В противагу тверджень позивача, до матеріалів справи долучені документи (видаткові накладні, звіти комісіонера), які підтверджують, що відповідач виконував зобов'язання за договором комісії. Позивач, надавши довіреності, дав згоду на отримання від відповідача товар і таким чином підтвердив своє бажання на створення наслідків за комісійною угодою та реальність вчиненого правочину.

Отже, воля сторін на здійснення торгового посередництва відповідає їх волевиявленню укладення договору комісії і спрямована на реальне настання наслідків за  договором.

Не свідчить про удаваність правочину і фактична неплатоспроможність позивача на час укладення договору комісії, оскільки відповідач не володів інформацією про фінансовий стан контрагента за угодою та позивач діяв як суб'єкт підприємництва, тобто здійснював господарську діяльність на власний ризик (міг розраховувати на отримання кредиту, надходження коштів з інших джерел тощо).

Суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору комісії № 40/04 від 05.01.2004 р.  не підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань про витребування додаткових доказів від відповідача; залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору; призначення судової експертизи для встановлення ідентичності підписів відповідача у договорі та виданих довіреностях, виходячи з  таких підстав.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно договору комісії, комісіонер діє в інтересах комітента, але від свого власного імені; комісіонер стає стороною у правочині  з третьою особою, здобуває права та обов'язки для себе; між третьою особою та комісіонером існує самостійний договір, що регулюється відповідними нормами закону, залежно від характеру відносин.

Вищенаведене підтверджуються частиною 2 статті 1016 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору.

За таких обставин, клопотання позивача у справі про необхідність залучення до участі у справі у якості третіх осіб товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Оріон” та товариства з обмеженою відповідальністю “МакХаус Донбас” є безпідставним. Відносини, що склалися між відповідачем та вказаними товариствами є самостійними і ніяким чином не впливають на правовідносини позивача та відповідача за договором комісії.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно частини 1 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Враховуючи положення статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що документи (видаткові накладні, акти прийняття-передачі), що підтверджують час придбання товарів, які передавались позивачу за договором комісії № 40/04 від 05.01.2004 р. є неналежними доказами у справі, оскільки вказані документи підтверджують самостійні правовідносини комісіонера з третіми особами. Придбання комісіонером товару в третіх осіб відбувалося у період дії договору комісії, а перерив у часі з придбання окремих партій товарів ніяким чином не впливає на зобов'язання сторін за комісійною угодою і  не свідчить про удаваність правочину.

Необґрунтованим також є клопотання позивача про призначення судової експертизи, оскільки оспорюється не ідентичність підписів і повноваження особи, яка підписала договір та первинні документи  про передачу паперу та фарби типографської  від позивача. В свою чергу, представник відповідача підтвердив, що документи ПП ОСОБА_1. підписував особисто. Крім того, сторони у справі не заперечують і не оспорюють самого факту укладення договору, передачі та отримання товару згідно накладних, що свідчить про схвалення таких дій   від  позивача та відповідача.

Згідно частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші доводи касаційної скарги про порушення при прийнятті оскаржуваних судових актів норм матеріального та процесуального права  також підтвердження не знайшли.

Враховуючи викладене, постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 17.01.2008 р. прийнята з дотримання вимог норм матеріального та процесуального права, і підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу приватне підприємство “Рекламно-інформаційний комплекс” залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 17.01.2008 р. в справі № 7/224/07 господарського суду Запорізької області залишити без змін.

 

Головуючий, суддя:

Ж. Бернацька

 

Судді:

І. Вовк

 

П. Гончарук