ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2008 р. | № 30/540 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Стратієнко Л.В.(головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 липня 2007 року у справі № 30/540 за позовом Відкритого акціонерного товариства ”Харцизький трубний завод” до Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, третя особа Спільне українсько- американське підприємство ”Ірен” про стягнення збитків,-
Встановив:
У жовтні 2002р. ВАТ ”Харцизький трубний завод” звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про стягнення збитків у розмірі 2995791,42 грн. завданих неналежним виконанням умов договору інвестування № 46/97 від 11 червня 1997 р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29 березня 2007р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 липня 2007р., позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2995791,42 грн. збитків та судові витрати.
У касаційному поданні Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи просить скасувати прийняті у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, який висловився в підтримку касаційного подання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційного подання, суд вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 11 червня 1997р. між Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та ВАТ „Харцизький трубний завод”, а також Спільним українсько-американським підприємством „Ірен” було укладено договір № 46/97 про інвестування засобів на будівництво житла МНС для військовослужбовців та членів їх сімей.
У відповідності до п. п. 2.1.1, 3.2.3 договору та п. 1 додатку № 1 до договору позивачем було здійснено інвестування будівництва шляхом передачі відповідачу векселів, емітованих третьою особою на загальну суму 50 000 000,00 грн.
Дані векселя на загальну суму 50 000 000,00 грн. були отримані відповідачем від позивача 18 червня 1997р. на умовах використання їх для фінансування будівництва та придбання житла для військовослужбовців та їх сімей.
31 грудня 1998р. відповідач повернув позивачу векселя на суму 42 000 000,00 грн.
За період з травня по грудень 1999 року на суму 4 603 046,44 грн. отриманих на інвестування будівництва векселів було передано житло. На дану суму відповідачем було видано позивачу довідку форми Ф-2 про цільове використання коштів отриманих на будівництво.
Непогашеною залишилась сума інвестицій у розмірі 2 995 791,42 грн.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення 2 995 791,42 грн. збитків завданих неналежним виконанням договору № 46/97 від 11.06.1997р. з посиланням на те, що Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи не було надано позивачу довідку про цільове використання коштів, отриманих на будівництво житлових будинків, у зв’язку з чим він не зміг скористатися пільгою, встановленою п. 22.3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п. 7, 12 Методології визначення цін і процедури зменшення податкових зобов’язань платників податку на прибуток підприємств на суму вартості матеріальних активів, що інвестуються ними у будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, і сума в розмірі 2 995 791,42 грн. була включена позивачем до Декларації про прибуток за перший квартал 2002 року.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, посилаючись на те, що в результаті неналежного виконання відповідачем та третьою особою своїх зобов’язань за інвестиційним договором № 46/97, а саме ненадання відповідачем довідки про цільове використання коштів, отриманих на будівництво житлових будинків позивачу було завдано збитки, зважаючи на вимоги ст. 161 ЦК України, ст. 203 ЦК УРСР, дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, оскільки вони в порушення вимог ст. 43 ГПК України, прийняті при неповному встановлені обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Оскаржувані судові рішення даним вимогам не відповідають.
Відповідно до ст. 203 ЦК УРСР, яка була застосована судами першої інстанції та апеляційної інстанції при вирішенні спору по суті, у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При цьому, під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Застосування відповідальності у вигляді відшкодування, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань, збитків, що встановлена вказаною нормою, можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вина,відсутність якої доводить сторона, яка порушила зобов’язання.
Проте, попередні судові інстанції, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, встановивши протиправність поведінки Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, у зв’язку з ненаданням довідки, факт саме безпосереднього причинного зв’язку між заявленою до стягнення сумою збитків та неправомірними діями Міністерства на підставі сукупної оцінки наявних у справі доказів не встановили і в судових рішеннях не навели відповідних мотивів, як не обґрунтували і протиправність поведінки відповідача.
Крім того, задовольняючи позов судами не повно встановлені обставини справи, щодо зобов’язань замовника та виконавця за даним договором та які конкретно зобов’язання ним не виконано.
При цьому, суди не звернули уваги на те, що розмір пред’явлених відповідачу збитків, заподіяних не виконанням третьою особою зобов’язання по будівництву житла та ненадання відповідачем відповідної довідки, є сумою на яку йому житло фактично не передано. Проте судами не з’ясовано, чи повинен був відповідач видавати довідку на дану суму проінвестованих векселями коштів, оскільки відповідно до п.17 даної Методології визначення цін і процедури зменшення податкових зобов'язань платників податку на прибуток підприємств на суму вартості матеріальних активів, що інвестуються ними у будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, і порядок використання коштів, що спрямовуються на будівництво такого житла, та здійснення бюджетного контролю за їх цільовим використанням, замовники видають інвесторам довідки про фактично здійсненні інвестиції для подання їх до органів державної податкової служби. Датою завершення будівництва об’єктів, відповідно до пункту 18 Методології, вважається дата передачі житла замовнику.
Поряд з цим, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тій обставині, що 17 червня 1997р. між МНС України та СП “Ірен” укладено Генеральний договір підряду № 197-01, згідно умов якого МНС України доручило і профінансувало, а СП “Ірен” зобов’язалась виконати роботи з проектування, будівництва квартир (житла). За даним договором СП “Ірен” належним чином не виконано зобов’язання, що підтверджується рішеннями судів у справі 34/320(4/36).
З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати такими, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню.
При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, дійсні права та обв’язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне подання Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 29 березня 2007 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду 11 липня 2007 року у справі № 30/540 –скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Стратієнко Л.В.
Судді Вовк І.В.
Гончарук П.А.