У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
Головуючої: Перегінець Л.В.
Суддів: Горейко М.Д., Меленко О.Є.
Секретаря Балагури М.О.
з участю апелянта, представника апелянта ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківськрї області від 14.06.2012 року по справі за його позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення житлового будинку,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківськрї області від 14.06.2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення житлового будинку.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування обставин у справі, що призвело до винесення неправильного рішення. Зокрема вказує на те, що відповідно до рішення Корницької сільради від 24.02.1998 року старий будинок, що знаходиться по вул. Стуса, в с.Корнич підлягав знесенню, у випадку завершення будівництва нового на цій земельній ділянці. У 2002 році житловий будинок АДРЕСА_1 , що отриманий ним в порядку спадкування від матері, був завершений та зданий в експлуатацію та зареєстрований у
____________________________________________________________________________
Справа №2/0909/2372/2011 Головуючий у 1 інстанції Потятинник Ю.Р.
Провадження № 22ц/0990/1445/2012 Суддя-доповідач Перегінець Л.В.
Категорія 45
встановленому порядку. Відтак, на думку апелянта, з моменту здачі нового будинку в експлуатацію , старий повинен був бути знесеним відповідачем. Цієї обставини на думку апелянта суд не врахував.
Апелянт не погоджується також і з висновком суду щодо відсутності у відповідача іншого житла. При цьому зазначає, що їх батько - ОСОБА_5 надав розписку від 20.10.1992 року, згідно якої передав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,12 га з вже зведеним фундаментом під житловий будинок. Згодом площа ділянки збільшилась до 0,14 га за рахунок зменшення земельної ділянки апелянта. Однак, відповідач розпочавши зведення фундаменту під господарські споруди, будівництво нового житлового будинку так і не продовжив, не зважаючи на те, що апелянт неодноразово надавав йому кошти на будівельні матеріали. Крім того, апелянт зазначає, що відповідач фактично не проживає у старому будинку і вже більше десяти років мешкає з гр.ОСОБА_6 в будинку АДРЕСА_2, тому знесення старого будинку не порушить його прав.
ОСОБА_2 посилається також на те, що рішення Корницької сільської ради від 24.02.1998 року в частині зобов'язання знести старий будинок на даний час не оскаржене та не скасоване, відтак підлягає виконанню. З огляду на те, що будівля знаходиться на земельній ділянці апелянта, останній посилаючись на ст.391 ЦК України просить рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківськрї області від 14.06.2012 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити.
У засіданні апеляційного суду апелянт та його представник скарги підтримали з наведених в ній мотивів.
Відповідач засідання апеляційного суду не з»явився, подав суду письмову заперечення, в якому вимоги апеляційної скарги не визнав.
Вислухавши доповідача, пояснення сторони, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ради народних депутатів Коломийського району № 27 від 25.08.1984 року батькові ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_5 було надано дозвіл на будівництво нового житлового будинку на присадибній ділянці площею 0,12 га та зобов'язано останнього після закінчення будівництва нового будинку - знести старий будинок (а.с.14).
Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 спадкове майно, що складалося з 1/3 частини домоволодіння з відповідною частиною господарських будівель і споруд, які знаходяться по АДРЕСА_1, успадкували в рівних частках дружина покійного - ОСОБА_7 та син - ОСОБА_3 (а.с.6).
Згідно угоди між ОСОБА_7 та відповідачем - ОСОБА_3 від 12.02.1996 року сторони домовились про поділ вищевказаного спадкового майна наступним чином: право власності на незакінчений будівництвом цегляний будинок із ступенем готовності - 54% перейшло до ОСОБА_7, а старий дерев'яний житловий будинок - у власність ОСОБА_3 (а.с.7).
28.03.1996 року між ОСОБА_7 - матір'ю та апелянтом - ОСОБА_2 укладено договір дарування, згідно умов якого останній отримує в дар незакінчений будівництвом цегляний будинок із ступенем готовності - 54%, який знаходяться по АДРЕСА_1 (а.с.9-10).
Рішенням Корницької сільської ради № 3 від 29.01.2002 року ОСОБА_2 надано дозвіл на переоформлення технічної документації та продовження проведення вищезазначеного будівництва (а.с.13).
28.05.2002 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на добудований житловий будинок (а.с.21), а в 2011 році йому видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1192 га., на якій добудований будинок знаходиться (а.с.22).
Також судом встановлено, що рішенням Корницької сільради №7 від 24.02.1998 року, відповідачу ОСОБА_3 надано дозвіл на продовження самовільно розпочатого будівництва житлового будинку в АДРЕСА_1, а також зобов'язано останнього знести старий житловий будинок, розміщений на земельній ділянці його брата - ОСОБА_2 до 01.06.1998 (а.с.11).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок є особистою власністю відповідача і єдиним місцем для проживання, тому не підлягає знесенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для задоволення позову з врахуванням наступного.
Як правильно встановлено судом, спір виник з приводу реалізації позивачем права власності та користування належним на праві власності майном.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За змістом ст.ст.316,317,319,321 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
По суті спору позивач заявив вимогу про усунення перешкод в користуванні ,земельною ділянкою, оскільки на ній ,на його думку, безпідставно розміщений будинок відповідача, який той повинен був знести.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, обов»язок щодо знесення спірного будинку був обумовлений рішенням органу місцевого самоврядування, який власне і вправі ставити питання про його невиконання. Право вимоги у зв»язку з цим у позивача не виникає.
Крім того, на час здачі в експлуатацію житлового будинку позивача АДРЕСА_1 та приватизації земельної ділянки, останньому було відомо про існування спірного будинку та підстави його набуття відповідачем.
Фактично, заявляючи вимогу про знесення будинку, ОСОБА_2 ставить питання про припинення права власності відповідача на майно.
Тоді як за змістом ст.346 ЦК України законодавцем визначено підстави припинення права власності, а саме: відчуження власником свого майна; відмова власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам'яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника, яких в спірному випадку немає.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає відхиленню, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст.303 ЦПК України суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення не встановлено.
Керуючись ст. ст. 307,308,313-315, 317 ЦПК України колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківськрї області від 14.06.2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.
Головуюча Перегінець Л.В.
Судді: Горейко М.Д.
Меленко О.Є.