РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

16 липня 2012 року Справа № 5004/1929/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі Довгалюк О.П.

за участю представників сторін:

позивача - Гончарук В.В.

відповідача - ОСОБА_1 (довіреність бн від 01 листопада 2012 року) ОСОБА_2 (договір про надання юридичних послуг від 25 квітня 2012 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відповідача на рішення господарського суду Волинської області від 13.12.11 р. у справі № 5004/1929/11 (суддя Бондарєв Сергій Васильович )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Р"

до відповідача Підприємця ОСОБА_3

про стягнення 248 500 грн..

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Волинської області з позовною заявою (т. 1, а.с. 3-5) до Фізичної особи - суб»єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (надалі - Відповідач), в якій просить стягнути з Відповідача 35 500 грн. 00 коп. орендної плати та 213 000 грн. 00 коп. штрафу, згідно договору суборенди від 1 листопада 2011 року.

Рішенням господарського суду Волинської області від 13 грудня 2011 року (т. 1, а.с. 116-118), з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 231 000 грн. 00 коп. штрафу та судові витрати. В задоволенні позову в частині стягнення 35 500 грн. 00 коп. орендної плати відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач, звернувся з апеляційною скаргою (т. 1, а.с. 124-125) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 13 грудня 2011 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 5 січня 2012 року (т. 1, а. с. 123) апеляційну скаргу прийнято до провадження.

Ухвалою суду від 25 січня 2012 року (т. 1, а. с. 147-148) зупинено провадження у справі № 5004/1929/11 до набрання законної сили рішення господарського суду Рівненської області у справі № 5019/16/12.

14 травня 2012 року постановою Рівненського апеляційного господарського суду по справі № 5019/16/12 рішення господарського суду Рівненської області від 7 лютого 2012 року по справі № 5019/16/12 залишено без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

31 травня 2012 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника Позивача про поновлення провадження у справі № 5004/1929/11. Водночас в обґрунтування поданого клопотання Позивачем додано постанову Рівненського апеляційного господарського суду по справі № 5019/16/12 (т. 1, а. с. 150-153).

Ухвалою суду від 5 червня 2012 року було поновлено провадження по даній справі (т. 2, а.с. 1-2) та призначено розгляд справи на 27 червня 2012 року на 14 год. 30 хв..

Водночас, 27 червня 2012 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання Відповідача про зупинення апеляційного провадження (т. 1, а.с.38-39) у зв'язку з поданням Відповідачем до Вищого господарського суду касаційної скарги на рішення господарського суду Рівненської області у справі № 5019/16/12 від 6 лютого 2012 року на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 травня 2012 року по справі № 5019/16/12.

В судовому засіданні від 27.06.2012 року оголошувалась перерва до 16 липня 2012 року на 15 год. 00 хв., про що учасники судового процесу повідомлені під розписку (т. 2, а.с. 43).

Водночас, як вказано представниками сторін в судовому засіданні від 16 липня 2012 року постановою Вищого господарського суду України від 4 липня 2012 року по справі 5019/16/12 касаційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 7 лютого 2012 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 травня 2012 року у справі за № 5019/16/12 - без змін.

В зв'язку з прийняттям Вищим господарським судом України вищевказаної постанови представник відповідача вказав на те, що відпала підстава для зупинення провадження у справі (що визначене у клопотанні Відповідача про зупинення провадження по справі), а тому представник Відповідача відмовився від цієї заяви.

В судовому засіданні представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача.

Представник Відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, вказаних в апеляційній скарзі (т. 1, а.с. 124-125) та в поясненні (т. 2, а.с 7-11).

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 1 листопада 2010 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір суборенди (т. 1, а.с. 11-15; надалі - Договір).

Згідно пункту 1.1 Договору Позивач зобов'язався передати Відповідачеві, а Відповідач зобов'язувався прийняти в строкове платне користування (суборенду) для здійснення підприємницької діяльності частину нежитлового приміщення загальною площею 710 кв. м., розташованого на першому та другому поверхах будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1Відповідно до пункту 7.1 Договору: цей договір вступає в дію з 1 листопада 2010 року та діє до 1 липня 2011 року. Умови Договору зберігають силу протягом всього строку дії Договору, а в частині зобов'язання Відповідача щодо плати по Договору - до виконання зобов'язань.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що плата за користування об'єктом оренди і земельною ділянкою становить 12,50 доларів США за 1 кв. м. за 1 місяць суборенди по курсу гривні у відношенні до долара США, встановленому НБУ на день здійснення платежу, але не менше 71 000 грн. крім випадків, передбачених підпунктом 3.2.1. даного Договору.

Відповідно до пункту 3.2.1 Договору, плата за користування об'єктом оренди і земельною ділянкою у лютому 2011 року, червні 2011 року та липні 2011 року становила 10 доларів США за 1 кв.м. за один місяць оренди по курсу гривні у відношенні до долара США, встановленому НБУ на день здійснення платежу, але не менше 56 800 грн.

Колегія суду наголошує на тому, що відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В силу дії статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить статті 193 Господарського кодексу України.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує те, що Позивач в позовній заяві просив стягнути з Відповідача 35 500 грн. 00 коп. орендної плати згідно Договору, за користування об'єктом оренди за період з 1 липня 2011 року по 15 липня 2011 року.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно пункту 4.7 Договору, Відповідач зобов'язаний повернути нежитлове приміщення, що орендується в належному стані за актом приймання-передачі з урахуванням його фізичного зносу у встановлений пунктом 2.3 термін після закінчення строку дії договору.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що об'єкт оренди повертається Позивачу по акту приймання-передачі, в якому сторони зазначають площу приміщення, що повертається, його стан на момент повернення, протягом 10 днів з моменту закінчення строку дії Договору або в разі дострокового припинення строку дії Договору - з дати припинення строку дії Договору.

В силу дії пункту 7.1 Договору Позивач та Відповідач встановили, що: Договір діє до 1 липня 2011 року; умови Договору зберігають силу протягом всього строку дії Договору, а в частині зобов'язання Відповідач щодо оплати по Договору - до виконання зобов'язань.

Колегія суду констатує те, що Відповідач листом від 1 червня 2011 року № 138 (т. 1, а. с. 18) повідомив Позивача про намір припинити Договір та звільнити приміщення протягом 10 днів з моменту закінчення строку дії пункту 2.3 Договору.

Проаналізувавши вищеописані умови Договору Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що Позивач та Відповідач в Договорі погодили, що платне користування об'єктом суборенди згідно мети використання суб'єкту суборенди здійснюється до 1 липня 2011 року, після чого розпочинається процедура повернення об'єкту суборенди на протязі 10 днів, під час якої оплати оренди Відповідачем на користь Позивача не передбачено.

В свою чергу, за змістом пункту 5.1 Договору, Позивач зобов'язаний у разі припинення дії Договору прийняти від Відповідача об'єкт оренди.

З огляду ж на умову пункту 2.3 Договору, колегія суду приходить до висновку, що останній день повернення об'єкту суборенди за Договором є 11 липня 2011 року.

Водночас, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суду наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що з 1 липня 2011 року по 15 липня 2011 року Відповідачем здійснювалось користування об'єктом суборенди з метою здійснення торгівельної діяльності, за яке Договором передбачена плата.

Також, судом встановлено, що Відповідачем фактично звільнено об'єкт оренди 15 липня 2011 року, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі (т.1. а.с. 17).

Крім того, колегія суду наголошує на тому, що Договором встановлено, що актом приймання-передачі оформляється повернення об'єкту суборенди, а не припиняється платне користування. Відповідно, акт приймання-передачі від 15 липня 2011 року (т. 1, а.с. 17) не може розцінюватися як доказ підставності вимог про стягнення орендної плати за період з 1 липня 2011 року по 15 липня 2011 року.

Крім того, дослідивши докази наявні в матеріалах справи (а саме: акт № SK-0002981 від 11 липня 2011 року (т. 1, а.с. 71) про надання охоронних послуг в липні 2011 року, заяву Відповідача від 15 червня 2011 року (т. 1, а.с. 73) про припинення надання охоронних послуг: акт № ОУ-00000000000000634 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 9 липня 2011 року (т. 1, а.с. 74); реєстраційне посвідчення № 0318008247 РРО (т. 1, а.с. 75); довідку № 0318008247-Р про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій (т.1, а.с. 76)) колегія суду приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено вчасне звільнення приміщення Відповідачем. Крім того, колегія суду зауважує, що Позивач, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не навів доказів, що ним приймались міри для своєчасного прийняття об'єкта суборенди.

Крім того, Рівненський апеляційний господарський суд бере до уваги і той факт, що, згідно пункту 2.7 Договору, у випадку не підписання Відповідачем з будь-яких причин акта прийому-передачі по закінченні (достроковому припиненні) дії Договору, Позивач вправі обмежити Відповідачу доступ до об'єкта оренди, власними силами звільнити об'єкт оренди від речей Відповідача, що зберігаються в ньому, і передати вказаний об'єкт третім особам. У цьому випадку комісією, яка призначається Позивачем, складається акт, в якому вказується перелік майна Відповідача, яке зберігалось (використовувалось) на об'єкті оренди, та його кількість. При цьому Позивач несе відповідальність за втрату або пошкодження майна Відповідача, за винятком збитків, викликаних втратою споживчих якостей в результаті вантажно-розвантажувальних робіт під час звільнення об'єкта від речей та транспортування до місця зберігання та під час зберігання, нормального зносу за час зберігання чи морального старіння під час зберігання. Вказане майно Відповідача зберігається Позивачем протягом 15 днів з моменту складання комісією акта. По закінченню цього строку, якщо Відповідач не заявив письмової вимоги про повернення майна з зазначенням часу, коли майно буде отримуватися, особи, яка від імені Відповідача отримає майно, та не надасть доказів по оплаті заборгованостей за цим договором на рахунок Позивача, включаючи також витрати по зберіганню майна після звільнення об'єкта оренди, Позивач вправі реалізувати таке майно і з отриманої суми погасити заборгованість Відповідача за Договором, компенсувати свої витрати, що пов'язані зі зберіганням майна Відповідача, його реалізацією і оплатою робіт по звільненню об'єкта оренди від зазначеного майна. В разі отримання письмової вимоги про повернення майна від Відповідача, при умові відсутності заборгованості за Відповідачем за цим договором, Позивач, повертає Відповідачу вилучене майно за умови відшкодування ним всіх понесених витрат пов'язаних зі зберіганням такого майна та з оплатою робіт по звільненню об'єкта оренди від майна.

Враховуючи усе вищеописане, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що у Позивача були відсутні підстави для стягнення орендної плати, оскільки з припиненням договірних відносин оренди, відсутні і підстави для стягнення орендних платежів за користування майном.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

В силу дії частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи вищеописані норми законодавства України, колегія суду констатує те, що після закінчення строку дії Договору, Договір продовжував діяти тільки в частині зобов'язання Відповідача звільнити приміщення.

Враховуючи усе вищеописане Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення орендної плати в розмірі 35 500 грн. 00 коп.. Відповідно, колегія суду залишає без змін судове рішення в частині відмови в стягненні даної орендної плати.

Крім суми орендної плати Позивач у своїй позовній заяві просив стягнути штраф у розмірі 213 000 грн. 00 коп. Дослідивши дану вимогу Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до пункту 7.4 Договору: Відповідач має переважне право на укладання в подальшому договору оренди стосовно об'єкту оренди: Про бажання скористатись своїм правом або про відмову від свого права на укладання в подальшому договору оренди стосовно об'єкту оренди Відповідач був зобов'язаний повідомити Позивача не менше як за три місяці до сплину строку Договору.

В даному пункті сторони заздалегідь обумовили переважне право Відповідача та не поставили його в залежність від ступеня виконання чи вчасності виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором. З огляду на це, колегія апеляційного суду відхиляє доводи апелянта щодо необхідності для визначення переважного права Відповідача за Договором звертатися безпосередньо до статті 777 Цивільного кодексу України (по суті не беручи до уваги перше речення пункту 7.4 Договору), як надумані та безпідставні.

В пункті 7.1 Договору Позивач і Відповідач обумовили, що даний Договір вступає в дію з 1 листопада 2010 року і діє по 1 липня 2011 року.

Враховуючи вищевказане, колегія суду констатує той факт, що Відповідач повинен був (щодо бажання скористатися своїм переважним правом) виконати вимоги пункту 7.4 Договору не пізніше як до 1 квітня 2011 року.

Дослідивши докази наявні в матеріалах справи, а саме лист № 138 від 1 червня 2011 року, колегія суду приходить до висновку, що Відповідач повідомив Позивача про намір припинити Договір лише за 1 місяць до сплину строку Договору (лише з даного листа Позивачу з дій Відповідача, спрямованих на припинення Договору і звільнення приміщень, по суті стало відомо про небажання Відповідача скористатися своїм переважним правом, визначеним у першому реченні пункту 7.4 Договору).

Відповідно до пункту 6.10 Договору, у разі невиконання Відповідачем вимог пункту 7.4, Відповідач сплачує орендарю штраф у розмірі потрійної плати за користування об'єктом оренди, визначеної пункті 3.2 даного Договору.

Відповідно до пункту 3.2 Договору, плата за користування об'єктом оренди і земельною ділянкою становить 12,50 доларів США за 1 кв. м. за 1 місяць суборенди по курсу гривні у відношенні до долара США, встановленому НБУ на день здійснення платежу, але не менше 71000 грн.

Відповідно до пункту 4 статті 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежного виконання договірних зобов'язань.

При цьому, колегія суду бере до уваги той факт, що Договір в установленому законом порядку не визнавався недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України: виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Також, статтею 230 Господарського кодексу України: штрафними санкціями у цьому кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Частиною першою статті 548 Цивільного кодексу України встановлено: виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Також частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що: штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України: право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Враховуючи вищеописане, Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з вірністю та законністю нарахування Відповідачу штрафу в розмірі 213 000 грн. 00 коп..

При цьому Суд критично оцінює доводи Відповідача щодо того, що на його думку суд першої інстанції безпідставно не зменшив розмір штрафних санкцій. При цьому колегія суду наголошує на тому, що законом передбачено право, а не обов'язок суду зменшувати розмір штрафних санкцій і нескористання судом своїм правом не дає стороні право оспорювати це в апеляційному чи касаційному порядку.

Інші доводи Відповідача висвітлені в апеляційній скарзі є безпідставними, спростовуються усім вищевказаним у даній судовій постанові суду апеляційної інстанції, а тому до уваги судом не беруться.

З огляду на все вищевказане, колегія суду констатує відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, а тому відмовляє у її задоволенні.

Враховуючи усе вищеописане в даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Волинської області від 13 грудня 2011 року у справі № 5004/1929/11 залишити без змін, апеляційну скаргу підприємця ОСОБА_3 - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

4. Справу № 5004/1929/11 повернути на адресу господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Юрчук М.І.