20.07.2012 < Номер справи >

Справа № 2/0504/412/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16 липня 2012 року м. Донецьк

Будьоннівський районний суд м. Донецька у складі:

Головуючий -суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Семенець А.О.

ОСОБА_1

За участю позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за об'єднаними в одне провадження позовними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про вселення і усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, та зустрічними позовними вимогами ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, за яким просив вселити його в домоволодіння АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_6 не чинити йому перешкоди у користуванні зазначеним жилим приміщенням. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_2 проживав однією сім'єю без реєстрацію шлюбу з ОСОБА_6 з травня 2003 року. 10 квітня 2006 року вони за договором купівлі - продажу на ім'я ОСОБА_6 придбали вказане домоволодіння. З моменту придбання домоволодіння позивач, ОСОБА_6 та її повнолітня дочка ОСОБА_5 мешкали в ньому. Позивач зареєстрований в домоволодінні з 16 травня 2006 року. 26 серпня 2011 року ОСОБА_6 повідомила позивача про те, що відібрала ключі від автомобіля, яким він керував, гаражу, і зажадала, щоб він залишив будинок, прояснюючи, що не довіряє йому та підозрює його в зрадах. Він відмовився виїжджати і продовжував мешкати в будинку до 18 листопада 2011 року, коли відповідачка не впустила його до будинку. З 18 листопада 2011 року позивач не має можливості мешкати в будинку і вважає, що такими діями відповідачка порушує його конституційні права на житло.

Ухвалою суду від 21 грудня 2012 року за заявою ОСОБА_2 до участі у розгляді справи у якості належного відповідача замість ОСОБА_6 залучена ОСОБА_7

Остання звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2, за яким просить суд визнати останнього таким, що втратив право користування жилим приміщенням за вищезазначеною адресою, та стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати з оплати судового збору та оплати правової допомоги адвоката у розмірі 3000 грн. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_5 за договором дарування від 28 жовтня 2011 року набула право власності на домоволодіння АДРЕСА_1. На час набуття права власності ОСОБА_2 був зареєстрований у цьому будинку, однак він не є членом сім'ї або родичем позивачки. На думку позивачки, ОСОБА_2 мав статус тимчасового мешканця, який на вимогу зобов'язаний негайно звільнити жиле приміщення. Вважає, що її права мають бути захищені саме шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримали в повному обсязі власні позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. Проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 заперечили в повному обсязі.

Представник відповідачки ОСОБА_4 в судовому засіданні також підтримав в повному обсязі зустрічні позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. Проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 заперечив в повному обсязі.

На підставі досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:

Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 16 березня 2012 року (а.с. 67-68), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2012 року (а.с. 69-71) у цивільній справі № 2/0504/241/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання домоволодіння спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору дарування, поділ сумісної власності між співвласниками було відмовлено в повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 за якими він просив:

- встановити факт його проживання однією сім'єю з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу з 25 грудня 2003 року;

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_6 домоволодіння АДРЕСА_1;

- визнати недійним договір дарування, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Горбуновим В.А. 28 жовтня 2011 року, реєстровий номер 864;

- розподілити спільну сумісну власність - домоволодіння АДРЕСА_1, між позивачем та ОСОБА_6 у рівних частках пропорційно виконаним зобов'язанням по кредитному договору станом на 26 серпня 2011 року та визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаного домоволодіння пропорційно виконаним зобов'язанням по кредитному договору станом на 26 серпня 2011 року.

Цим же рішенням встановлено, що ОСОБА_6 10 квітня 2006 року за нотаріально -посвідченим договором купівлі -продажу житлового будинку з земельною ділянкою за 555500,30 грн., що є еквівалентом 110000 доларів США, придбала у ОСОБА_9 житловий будинок з надвірною побудовою, а також земельну ділянку, на якій вони розташовані, за адресою: АДРЕСА_1 Право власності на зазначене домоволодіння було зареєстроване за ОСОБА_6 в КП «БТІ м. Донецька»25 квітня 2006 року.

З копії паспорту ОСОБА_2 (а.с. 4) та копії домової книги (а.с. 22-23) вбачається, що він за зазначеною адресою був постійно зареєстрований з 16 травня 2006 року.

Відповідачкою надана копія нотаріально - посвідченого договору дарування житлового будинку з земельною ділянкою (а.с. 24-25), за яким ОСОБА_6 28 жовтня 2011 року подарувала вказаний будинок ОСОБА_5.

Остання зареєструвала своє право власності на будинок в КП «БТІ м. Донецька»03 листопада 2011 року, що підтверджується копією витягу про державну реєстрацію прав.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 9 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

В силу наведеного, посилання позивача на наявність у нього постійної реєстрації в спірному будинку судом при вирішенні спору до уваги не приймається, оскільки не може бути підставою для визнання за позивачем права користування жилим приміщенням.

Оскільки вищезазначеним рішенням суду у спорі між тими самими сторонами спростований факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_6 однією сім'єю, зазначена обставина на підставі ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню в цій справі і доводи позивача про те, що він вселився в зазначений будинок у якості члена сім'ї власника будинку судом відхиляються.

Сторонами визнана відсутність між ними будь яких договірних відносин з приводу користування жилим приміщенням.

Таким чином позивач, хоча і є таким, що вселився до жилого будинку за згодою його власника, але за відсутності договірних відносин між ним та власником житла, а також сімейних відносин з власником житла таке вселення було здійснене у якості тимчасового мешканця.

Сторонами визнаний той факт, що позивач мешкав у будинку до 18 листопада 2011 року. Наведена обставина узгоджується з фактичними обставинами, викладеними у постанові про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_2 (а.с. 16).

Як тимчасовий мешканець, ОСОБА_2 на підставі ч. 2 ст. 818 ЦК України, ст. 98 Житлового кодексу України, незалежно від тривалості проживання не набув самостійного права на користування житлом і на вимогу власника житла був зобов'язаний його звільнити.

ОСОБА_2 в позові (а.с. 2) посилається на те, що вимогу від ОСОБА_6, яка на той час ще була власником житла, про виселення з будинку він отримав ще 26 серпня 2011 року, але виїжджати з будинку відмовився.

З 03 листопада 2011 року власником будинку є відповідачка ОСОБА_5, членом сім'ї якої ОСОБА_2 не є та не був, будь які договірні відносини з приводу користування житлом між сторонами відсутні, як власник житла ОСОБА_5 згоди на проживання ОСОБА_2 в будинку не надавала.

Відповідно, ОСОБА_2, як тимчасовий мешканець, після отримання вимоги про виселення та зміни власника будинку втратив право на проживання в ньому.

Посилання ОСОБА_2 на те, що порушене його право на житло, гарантоване Конституцію України, ґрунтується на невірному тлумаченні ст.ст. 47, 64 Основного закону і судом до уваги не приймається.

За наведених обставин, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про вселення і усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням слід відмовити в повному обсязі, а оскільки у позові відмовлено, понесені ОСОБА_2 судові витрати розподілу між сторонами не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд враховує наступне:

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.

Згідно ст. 150 Житлового кодексу, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші на заборонені законом угоди.

Як зазначено в ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, ОСОБА_5 як власник будинку згідно ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 383 ЦК України має право володіти, користуватися та розпоряджатися будинком на власний розсуд, використовувати його для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї. Таке право позивачки згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України є непорушним і вона не може бути протиправно його позбавлена.

Наявність реєстрації такого, що втратив користування жилим приміщенням, ОСОБА_2 в будинку, обмежує права ОСОБА_5 як власника, і вона на підставі ст. 391 ЦК України має право вимагати в судовому порядку усунення перешкод у здійсненні такого права.

Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Обраний ОСОБА_5 спосіб захисту порушеного права -визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, ґрунтується на вимогах закону і є достатнім для відновлення порушеного права ОСОБА_5, оскільки є підставою для зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання в порядку ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

На підставі викладеного, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню.

З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 підлягають стягнення в повному обсязі понесені останньої судові витрати з оплати судового збору у розмірі 94,10 грн.

ОСОБА_5 до стягнення також заявлені витрати з оплати правової допомоги адвоката у розмірі 3000 грн., які підтверджуються договором про надання правових послуг (а.с. 20-21) та квитанцією до прибуткового касового ордеру (а.с. 21).

Суд дійшов висновку, що такі витрати розподілу між сторонами по цій справі не підлягають, оскільки з тексту зазначеного договору вбачається, що він укладений між адвокатом Федоровою І.Б. та ОСОБА_5 на представництво інтересів останньої та надання правової допомоги по цивільній справі № 2-2384/11, тобто і іншій цивільній справі, по якій рішення винесене раніше.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням -відмовити в повному обсязі.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням -задовольнити в повному обсязі.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 94 (дев'яносто чотири) гривні 10 (десять) копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Донецької області через Будьоннівський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий :