ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

09 червня 2008 р.

№ 5/640

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Губенко Н.М.,

Барицької Т.Л. (доповідач), Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро"

на  постанову

Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.02.2008 року

у справі

№ 5/640

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро"

до	Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро"

про	стягнення 756 251,92грн.,

за участю представників сторін від:

позивача:

1. Багатченко Ю.В. (дов. б/н від 01.02.2008 року); 2. Бонтлаба В.В. (дов. б/н від 01.02.2008 року );

відповідача:

Кривенкова М.В. (дов. б/н від 06.06.2008 року)

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро" (далі - відповідач)704756,43грн. заборгованості за договором купівлі-продажу №119-02-2007 від 07.02.2007р., 2162,54грн. пені за період з 26.11.2007р. по 03.12.2007р., 49332,95грн. штрафу та 404,53грн. 3% річних за період з 26.11.2007р. по 03.12.2007р., всього 756251,92грн.  

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем були грубо порушені умови договірних зобов’язань щодо вексельної форми розрахунку за куплений товар та настанням відповідальності за вказане порушення.

Одночасно з позовом позивачем була подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу у розмірі позовних вимог у сумі 756251,92грн.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 07.12.2007р. у справі №5/640, в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України, накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро" у розмірі позовних вимог у сумі 756251,92грн.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 18.12.2007р. у справі №5/640 скасовано заходи забезпечення позову.      

          Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.12.2007р. у справі №5/640 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" 2162,54грн. пені, 404,53грн. річних, 49332,95грн. штрафу, 7600грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позовних вимог провадження у справі припинено.

          Суд першої інстанції при прийнятті рішення виходив з доведеності факту виконання відповідачем зобов’язань за договором №119-02-2007 від 07.02.2007р., що  відповідно до п.1-1 ст.80 ГПК України є підставою для припинення провадження у справі в зв’язку з відсутністю предмету спору.

          Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині стягнення пені, штрафу та 3% річних рішення суду першої інстанції мотивоване неналежним виконанням відповідачем умов договору та настанням відповідальності за вказане порушення з посиланням на ч.4 ст.231 ГК України, ч. 2 ст. 625 ЦК України.

           Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.02.2008р. у справі №5/640 (колегія суддів у складі: Фаловської І.М. – головуючий, Мостової Г.І., Писаної Т.О.) рішення господарського суду Полтавської області від 18.12.2007р. у справі № 5/640 скасоване; прийняте нове рішення про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" у задоволенні позову; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро" 259,5грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

          Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вимога позивача про стягнення грошових коштів у розмірі 704756,43грн. з відповідача є незаконною та необґрунтованою, оскільки п.5.3 договору №119-02-2007 від 07.02.2007р. передбачена вексельна форма розрахунку між сторонами, а отже у позивача не виникло права на стягнення коштів. А відтак, відсутнє грошове зобов’язання за просрочку виконання якого можуть бути нараховані штрафні санкції.

          Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.02.2008р. у справі №5/640 скасувати, а рішення господарського суду Полтавської області від 18.12.2007р. залишити без змін.

          Відзив на касаційну скаргу позивача на час розгляду справи в касаційній інстанції відповідачем наданий не був, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржуються.

          Заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова  скасуванню з наступних підстав.

          Відповідно до Роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п.1, 6 постанови від 29.12.1976р. №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.

          Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

          Рішення місцевого господарського суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

          Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 07.02.2007р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) було укладено договір №119-02-2007 купівлі-продажу товару, який визначає умови купівлі-продажу захисту рослин (далі –товар) на умовах відстрочення платежу (п.1.1 договору).

          Відповідно до п.2.1 договору асортимент товару, його кількість, ціна визначається в додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід’ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.

Всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є невід’ємною частиною (п.2.2. договору).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що товар може передаватись покупцю партіями.

Судом встановлено, що на виконання зазначених пунктів договору та з урахуванням додатків №1 та додатку б/н до договору, видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем було прийнято товар на загальну суму 2613401,03грн.

Згідно із ч.1 та ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Порядок розрахунків між сторонами визначено розділом 5 договору "порядок розрахунків", зокрема пунктами 5.2 та 5.3 встановлено, що товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті; оплата провадиться 100% від вартості товару згідно з додатком оплачується покупцем прости векселем із строком погашення до 25.11.2007р.

Статтею 4 Закону України ”Про обіг векселів в Україні” передбачено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги; на момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем; умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Враховуючи те, що факт здійснення позивачем відповідачу поставки товару є беззаперечним; розмір грошового зобов’язання відповідача перед позивачем дорівнює сумі платежу за векселем; умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів відображена сторонами у підпункті 5.3 пункту 5 договору №119-02-2007 від 07.02.2007р., тобто, сторонами погоджено можливість виникнення між ними вексельних правовідносин.

В той же час необхідним є наявність двох юридичних фактів, які б слугували підставою виникнення вексельних правовідносин: складання векселя (його оформлення) та видання векселя як односторонній правочин.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що у зв’язку з невидачею відповідачем позивачу векселя відповідно до умов договору №119-02-2007 від 07.02.2007р. грошове зобов’язання за договором не припинилося та підлягає обов’язковому виконанню.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач 13.12.2007р. за платіжним дорученням №1887 та 17.12.2007р. за  платіжним дорученням №1899 перерахував на поточний рахунок позивача суму боргу у розмірі 704756,43грн., не вчинивши односторонньої дії (оформлення та видачи векселя), спрямованої на виникнення вексельних правовідносин.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК провадження у справі підлягає припиненню, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, суд першої інстанцій, встановивши факт здійснення відповідачем розрахунку з позивачем за договором №119-02-2007 від 07.02.2007р., дійшов вірного висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.1 договору передбачено за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством; за прострочення виконання зобов’язання покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі 0,08% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки (п.8.2 договору); за несплату або несвоєчасну оплату товару покупець сплачує штраф у розмірі 7% від вартості неоплаченого товару (п.8.4 договору).

Встановивши факт невиконання відповідачем умов договору щодо оплати товару, суд першої інстанції виклав в оскаржуваному рішенні правильні висновки щодо виникнення у відповідача обов'язку сплати 2162,54грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, визначену в п. 8.2 договору №119-02-2007 від 07.02.2007р., з врахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань",  49332,95грн. штрафу відповідно до п.8.4 договору та 404,53грн. 3% річних згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не погодився з викладеними в ньому висновками, та зазначив, що місцевий господарський суд безпідставно не звернув увагу на п.5.3 договору №119-02-2007 від 07.02.2007р., яким встановлено порядок оплати товару –видача векселя і термін його погашення; договором не встановлений термін оплати товару, якщо вексель не був виданий; у позивача на момент звернення з позовом до суду не виникло права на стягнення заборгованості за договором; саме грошове зобов’язання, на яке можуть бути нараховані штрафні санкції теж не мало місця.

В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції послався на ч.2 ст.530 ЦК України відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, а боржник повинен виконати обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Водночас судом апеляційної інстанції в постанові зазначено, що згідно з витягом із реєстру документів вхідної кореспонденції Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро" за 07.12.2007р., на адресу останнього від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" 07.12.2007р. надійшов лист №838 від 29.11.2007р., в якому визначена вимога про сплату коштів в сумі 704756,43 грн.  А відтак, апеляційний господарський суд  вказав, що граничний строк виконання зобов’язання, а саме 7-й день після отримання вимоги спливає 14.12.2007 р.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач  належним чином виконав свої зобов’язання по оплаті основної суми боргу, оскільки в даному випадку прострочення виконання грошових зобов’язань може обраховуватися тільки з 15.12.2007р., що є суботою, а тому у відповідності до п.5 ст.254 ЦК України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро" сплатило кошти вчасно та не порушило умови договору, спочатку 13.12.2007р. платіжним дорученням №1887 в розмірі 200000грн., а далі в перший банківський день після настання строку виконання зобов’язань по оплаті 17.12.2007р. платіжним дорученням №1899 в розмірі 504756,43 грн.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з наступних підстав.

Як зазначалось вище, враховуючи, що договірне зобов’язання з оплати боргу боржником, з яким було пов’язане видання векселя, не припиняється, а існує паралельно, відповідач в строк до 25.11.2007р. повинен був здійснити остаточний розрахунок за отриманий товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, або видати простий вексель, яким посвідчити своє безумовне грошове зобов’язання перед позивачем у сумі 704756,43грн.  

У випадку, коли правочином передбачено, що одна сторона передає товари, виконує роботи чи надає послуги, а інша з метою розрахунку видає (передає) або акцептує вексель на узгоджених сторонами умовах, зобов’язання з оплати цих товарів, робіт чи послуг вважаються виконаними при виконанні таких дій із векселем; якщо одна сторона передала товари, виконала роботи або надала послуги, а інша сторона не видала (не передала) чи не акцептувала вексель на узгоджених ними умовах, сторона, яка виконала зобов’язання за правочином, має право звернутися з вимогою про оплату (п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 № 5).

Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції що відповідач  належним чином виконав свої зобов’язання по оплаті основної суми боргу за договором №119-02-2007 від 07.02.2007р., а тому підстави до задоволення позову відсутні, є передчасним та необгрнутованим.

Водночас, суд касаційної інстанції вважає неправильним застосування судом апеляційної інстанції ч.2 ст. 530 ЦК України, щодо встановлення граничного строку виконання зобов’язання 14.12.2007 р.( з моменту отримання відповідачем листа позивача. №838 від 29.11.2007р.), скільки позивач  листом №838 від 29.11.2007р. повідомляв відповідача про зарахування існуючих між позивачем та відповідачем  грошових зобов’язань згідно з договором №118-02-2007 від 07.02.2007р. та договором №116-02-2007 від 05.02.2007р., який був направлений позивачем відповідно до ч.2 ст.610 ЦК України.

Отже, при розгляді даної справи судом апеляційної інстанції не були дотримані приписи ст.43 ГПК України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що свідчить про припущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні спору.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Частина 1 ст.11110 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2008р. підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, тоді як рішення господарського суду Полтавської області від 18.12.2007р. у справі №5/640 має бути залишено в силі як таке, що відповідно до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  1115, 1117, 1119, 11110,  11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" задовольнити.

2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.02.2008 року у справі № 5/640 скасувати.

3. Рішення господарського суду Полтавської області від 18.12.2007 року у справі № 5/640 залишити в силі.

Судді:                                                                                                             Н.М. Губенко

                                                                                                               Т.Л.  Барицька       

                                                                                                       С.Р. Шевчук