Справа № 2-406/12 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2012 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі:

головуючого судді Попової О.М.,

при секретарі Аношиній О.І.,

за участю адвоката Любченко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «ОБЛТЕПЛО»м. Луганська про визнання недійсним запис у трудовій книжці, зміну формулювання причин звільнення та виплати вихідної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду із позовом, де просить суд визнати запис у її трудовій книжці від 01.03.2011 року про звільнення її з КП «ОБЛТЕПЛО»за прогули, згідно п.4 ст. 40 КЗпП України недійсним, зобов'язати відповідача змінити формулювання причини звільнення, а саме внести запис в трудову книжку, згідно поданої нею заяви про звільнення від 18.02.2011 року: «Звільнена за власним бажанням, п.3 ст. 38 КЗпП України, зобов'язати відповідача виплатити позивачки вихідну допомогу згідно ст.. 44 КЗпП України в розмірі 16365,00 гривень. Стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за затримку видачі трудової книжки, згідно ст.. 235 КЗпП України в сумі 6904,67 гривень, витрати на правову допомогу в розмірі 2400,00 гривень, моральну шкоду в розмірі 5000,00 гривень, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 50 гривень та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30,00 гривень.

В обґрунтування свого позову позивачка вказала наступне. В листопаді 2010 року позивачку було прийнято на посаду головного бухгалтера КП «ОБЛТЕПЛО» с випробувальним строком. Директором вказаного підприємства є ОСОБА_3. Під час роботи на випробувальному строкі ніяких зауважень від директора в її адрес, як головного бухгалтера не надходило.

В началі січня 2011 року позивачка звернулась до директора с проханням про виплату заробітної плати робітникам підприємства, на що отримала відмову. С цього часу на неї почались безпідставні нападки з боку директора підприємства ОСОБА_3 Він почав звинувачувати позивачку в невиконанні своїх службових обов'язків.

Кожен день директор погрожував позивачки знайти причину для виговору та звільнити її «за статтею».

16.02.2011 року директором, безпідставно, без вимог письмових пояснень, було винесено виговор за невиконання доручень керівника та порушення трудової дисципліни.

Позивачка вважала такі дії порушують трудові права, тому 18.02.2011 року звернулась за правовим захистом до адвокату та уклала договір на юридичний захист.

18.02.2011 року позивачка подала заяву про звільнення за власним бажанням, вказану заяву в двох примірниках було подано на реєстрацію в КП «ОБЛТЕПЛО»ОСОБА_4, яка знаходилась в приймальні та виконувала обов'язки секретаря. ОСОБА_4 відмовилась реєструвати подану заяву без вказівки директора. Після чого, 18.02.2011 року, потрапив на прийом до директора ОСОБА_3, позивачка з своїм представником, подала заяву про звільнення. В цей час в кабінеті директора були присутні начальник відділу кадрів ОСОБА_5, фахівець по внутрішньої безпеки ОСОБА_6, особа яку представили ім як представника юридичної фірми. Ознайомившись з заявою позивачки, директор сказав, що нічого реєструвати він не буде та звільняти її по п.3 ст. 38 КЗпП України також не буде. Після чого директор почав принижувати позивачку, пред'являти претензії до виконаної роботи, потім забрав у позивачки обидва оригінала заяв про звільнення від 18.02.2011 року сказав, що може він їх зареєструє в скорому майбутньому часі, а може і ні.

Позивача прийняла рішення 19.02.2011 року направити заяву про звільнення за власним бажанням офіційно, через поштове відділення, с описом доданого та повідомленням про отримання.

Після розмови з директором КП «ОБЛТЕПЛО»у позивачки трапився нервовий зрив, який привів до тяжкої хвороби. Тому позивачка вважає, що своїми діями директор КП «ОБЛТЕПЛО»ОСОБА_3 причинив їй моральну шкоду, яку вона оцінює в сумі 5000 гривень.

Находившись на лікуванні, позивачка за допомогою свого представника вимушена була звернутися до Обласної прокуратури Луганської області та прокуратури Ленінського району м. Луганська за захистом свої прав.

09.03.2011 року позивачка відправила поштою цінним листом на адресу відповідача заяву з проханням видати трудову книжку та виплатити вихідну допомогу.

26.03.2011 року позивачка отримала поштою оригінал трудової книжки, копію наказу про звільнення від 12.03.2011 року №26-к, відомість про нарахування заробітної плати.

Згідно запису, який був зроблений в трудовій книжки 01.03.2011 року (в день, коли позивачка знаходилась на лікарняному) її звільнили за прогули, згідно п.4 ст. 40 КЗпП України відповідно наказу по звільнення від 12.03.2011 року.

Позивачка вважає вказаний запис в трудову книжку про її звільнення за прогули протиправним та безпідставним.

В подальшому позивачкою було уточнено позовні вимого в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачки вихідну допомогу, згідно ст.. 44 КЗпП України в розмірі 16790,13 гривен, стягнення з відповідача на її користь середній заробіток за затримку видачі трудової книжки, згідно ст. 235 КЗпП України в сумі 6679,98 гривень. В іншої частині позовні вимоги позивачки залишились без змін.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги позивача підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити їх.

Представники відповідача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги позивачки не визнали, надав суду письмові заперечення, в яких просили суд відмовити позивачці в задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи у їх сукупності суд дійшов висновку, що уточненні позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню.

Як убачається із запису в трудовій книжці позивачки та наказу про звільнення від 12.03.2011 року позивачка звільнена 01.03.2011 року за прогули по ст.. 40 ч.4 КЗпП України. Відповідно до листка непрацездатності серії АВГ №728274, копія якого надана відповідачем, позивачка знаходилась на лікарняному по 01.03.2011 року включно, тобто була звільнена у період її тимчасової непрацездатності, що є грубим порушенням обмежень, встановлених ст.. 40 КЗпП України.

Отже, звільнення позивачки за прогули по ст.. 40 п.4 КЗпП України є незаконним, тому вимоги про визнання запису про це звільнення в трудовій книжці позивачки недійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Однак підстав для зміни формулювання вказаного запису саме на ч.3 ст. 38 КЗпП України суд не убачає, оскільки позивачкою не надано належних доказів того що, роботодавець не виконував законодавство про працю, або умов колективного чи трудового договору. Тому формулювання причини звільнення слід змінити на ст.. 38 КЗпП України -звільнення за власним бажанням.

Відповідно, вимоги про стягнення вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку задоволенню не підлягають.

Щодо встановлення дати звільнення, на думку суду слід виходити з наступного. Згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника (роботодавця) письмово за 2 тижні. Обидві сторони не заперечують, що заява про звільнення подана позивачкою 18.02.2011 року. Тому датою звільнення слід вважати 04.03.2011 року, тобто через два тижні після подачі заяви про звільнення.

Згідно ст.. 235 ч.4 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Позивачка отримала трудову книжку поштою 26.03.2011 року, отже час вимушеного прогулу з 04.03.2011 року складає 22 дні.

Виходячи з середньодневного заробітку позивачки -176,15 грн., на її користь належить стягнути 176,15х22=3875,30 грн. В інший частині цих позовних вимог також слід відмовити.

Вимоги про стягнення витрат на правову допомогу також не підлягають задоволенню, оскільки, вони не підтвердженні належними доказами. Квитанція про поповнення карткового рахунку фізичної особи не може бути належним підтвердженням, а розрахункові документи встановленого образцу (прибуткові касові ордери, розрахункові квитанції, тощо) в матеріалах справи відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 58-60, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст. 1167 ЦК України, ст.. ст.. 38,40, 44, 235, 237-1 КЗпП України, СУД,

ВИРІШИВ:

Уточненні позовні вимоги ОСОБА_2 до Комунального підприємства «ОБЛТЕПЛО»м. Луганська про визнання недійсним запис у трудовій книжці, зміну формулювання причин звільнення та виплати вихідної допомоги задовольнити частково.

Визнати запис в трудовій книжці ОСОБА_2 від 01.03.2011 року про звільнення її за прогули згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України недійсною.

Зобов'язати КП «ОБЛТЕПЛО»змінити формулювання причини звільнення та внести в трудову книжку запис: «Звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України з 04.03.2011 року».

Стягнути з КП «ОБЛТЕПЛО»на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку видачі трудової книжки в сумі 3875,30 гривень.

В задоволенні інших вимог ОСОБА_2 відмовити через необґрунтованість.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: Попова О.М.