№ 2-а-50/07 р.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2007 року Красилівський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого судді Красняка В., суддів Святецького В. і Чорної Л., при секретарі Федченко Л., за участі представника відповідачів Державної судової адміністрації України та Територіального управління державної судової адміністрації в Хмельницькій області - ОСОБА_1. і представника відповідачів Міністерства юстиції України і головного управління юстиції у Хмельницькій області - ОСОБА_2., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Красилові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3до Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Міністерства юстиції України, управління юстиції Хмельницької області, Територіального управління державної судової адміністрації в Хмельницькій області, Державної судової адміністрації України, про стягнення заборгованості по заробітній платі,
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Хмельницькій області, Територіального управління державної судової адміністрації в Хмельницькій області, Державної судової адміністрації України про стягнення заборгованості по заробітній платі. Просить стягнути з відповідачів на його користь 27810,98 гривень заробітної плати, 15403,68 гривні компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та 850 гривень витрат за послуги аудитора .
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що з 29 липня 1996 року він працював суддею Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області. Протягом 1996 -2004 років йому систематично недоплачували премії, надбавки, матеріальну допомогу. За період з липня 1996 року по грудень 2004 року не було включено до його заробітної плати і відповідно не виплачено 27810,98 гривень. Обов'язок матеріального забезпечення суддів на протязі вказаного періоду часу покладався на Міністерство юстиції України, а в подальшому ці функції були передані Державній судовій адміністрації України.
Свої вимоги щодо стягнення 15403,68 гривень компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати позивач обґрунтовує посиланням на ст. 34 Закону України „Про оплату праці”, Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений Постановою КМ України № 159 від 21.02.2001 року, зазначає, що ця грошова сума розрахована станом на 21.04.2006 року.
В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги, просить стягнути зазначені ним в позовних вимогах кошти з Державної судової адміністрації України з рахунку Державного бюджету України № 35213015004024 , відкритий у Державному казначействі України, МФО 820172.
Міністерство фінансів України та Державне казначейство України відправили письмові заперечення проти позову, просили розглядати справу в їх відсутності.
Заперечуючи проти позову, у своєму відзиві Міністерство фінансів України зазначає, що Законами України Про Державний бюджет України на 1996-2005 роки видатки для судів на фінансування основної заробітної плати були передбачені в повному обсязі. Міністерство фінансів України у правовідносинах з позивачем не знаходилося і не знаходиться, а тому вимоги до себе вважає безпідставними. Відповідно до ст.120 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 року №3018-ІІІ, з 01.01.2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансування кожного суду.
Державне казначейство України позов не визнало з тих же підстав.
Представник відповідачів Державної судової адміністрації України та Територіального управління державної судової адміністрації в Хмельницькій області позов не визнав, пояснив, що при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати порушень допущено не було. Всі виплати йому були проведені у межах фонду заробітної плати та в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання судів. Розрахунок розміру позовних вимог, який визначений в уточненому аудиторському висновку приватною аудиторською фірмою «Аваль» від 21.04.2006 року за результатами розрахунку заробітної плати позивача за період з липня 1996 року по грудень 2004 року не відповідає фактичним обставинам та суперечить чинному законодавству України, що підтверджується листом голови Аудиторської палати України від 14.09.2007 року
Представник відповідачів Міністерства юстиції України і головного управління юстиції у Хмельницькій області позов не визнав, в обґрунтування своїх заперечень пояснив наступне. Відповідно до ст.130 Конституції України держава, а не Міністерство юстиції України чи Хмельницьке обласне управління юстиції, забезпечувало на той час фінансування та належні умови для діяльності суддів. Видатки на виплату позивачу вказаних ним коштів в зазначених розмірах Державним бюджетом України передбачені не були. Крім цього, премія є додатковою заробітною платою і її виплата не є обов'язковою, а матеріальна допомога виплачується лише в межах встановлених фондів заробітної плати.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та обов'язки сторін суд приходить до висновку можливість розгляду справи у відсутність сторін, що не з'явились.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_3. підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом встановлено, що з 29 липня 1996 року по грудень 2004 року позивач працював суддею Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області.
Стаття 130 Конституції України закріплює обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Частиною 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" встановлене положення, яке полягає в тому, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами ст.130 Конституції України.
Вимоги ч.1 ст. 129, ч.1 ст. 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями статей 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади.
Відповідно до статті 6.1 Європейської хартії про статус суддів рівень оплати професійного виконання суддею своїх повноважень встановлюється таким чином, щоб ніщо не могло вплинути на його незалежність і неупередженість.
З викладеного вбачається, що норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно статтями 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації (Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року за № 8-рп/2002), а надання суддям пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
Згідно зі ст. 123 Закону України „Про судоустрій України” розмір заробітної плати судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до Закону України „Про статус суддів” та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
У рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року в справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень ст.ст. 19, 42 Закону України „Про державний бюджет України на 1999 рік” (про фінансування судів) зазначено, що згідно з розділом VI Концепції судово-правової реформи в Україні, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року № 2296 - ХІІ) бюджет на утримання судової влади не може бути зменшений без згоди Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого Арбітражного суду України.
Відсутність встановлених нормативів фінансування судів державою не може бути підставою для довільного визначення його обсягів органами законодавчої або виконавчої влади, оскільки необхідні витрати з Державного бюджету України на суди не можуть скорочуватись до рівня, який не забезпечує виконання вимог статті 130 Конституції України щодо фінансування судів.
Отже видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої і виконавчої влади нижче того рівня який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20 рн/2004 зазначено, що норми про матеріальне забезпечення суддів встановлені ст. 44 Закону України „Про статус суддів” не можуть бути скасовані чи знижені.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.1997 року „Про посилання судового захисту прав і свобод людини і громадянина” - невиконання або неналежне виконання ст. 130 Конституції України відповідними органами чи посадовими особами слід розцінювати як порушення конституційних принципів незалежності судової влади.
Відповідно до ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, в рішенні від 08.11.2005 року по справі „Качко проти України” Європейський суд зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Матеріально-технічне забезпечення судів на підставі ст. 19 Закону України "Про судоустрій" до 2003 року здійснювалось Міністерством юстиції України. Відповідно до ст. 126 Закону України „Про судоустрій України” з 2003 року фінансування судів здійснюється Державною судовою адміністрацією України.
Відповідно до Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України складає проект зведеного бюджету України, доводить відповідно прогнозні показники до міністерств, відомств, інших органів виконавчої влади.
Відповідно до п.1 Положення „Про Міністерство фінансів України”, затвердженого Указом Президента України від 26.08.1998 року №1081/99 Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України. Міністерство фінансів України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Відповідно до п. 26 вказаного положення Міністерство фінансів України має право обмежувати або припиняти фінансування з державного бюджету лише при наявності фактів незаконного витрачання коштів і порушення звітності.
Відповідно до Положення, затвердженого Постановою КМ України від 31.07.1995 р. № 590, організація виконання державного бюджету України, управління наявними коштами державного бюджету України і здійснення фінансування видатків державного бюджету забезпечується Державним казначейством України.
Статтею 44 Закону України „Про статус суддів” встановлено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Постановами КМ України від 21.01.1993 року №39, від 20.12.1999 року №2334, від 21.12.1999 року №2338, від 22.12.1999 року №2358, від 07.02. 2000 року №220, від 07.02. 2000 року №225, від 06.04. 2000 року №618, від 29.05. 2000 року №853, від 25.07. 2000 року №1161, від 22.08. 2000 року №1309, від 27.09. 2000 року №1470, від 06.12. 2000 року №1781, від 07.03. 2001 року №220, від 07.03. 2001 року №221, від 27.08. 2001 року №1122, від 28.08. 2001 року №1119, від 0509 2001 року №1142, розпорядженням КМ України від 08.02.2000 року №76-Р встановлено право позивача на отримання у 1996-1999 роках, як складової частини заробітної плати, премії в розмірі чотиримісячного фонду оплати праці, а з 01.12.1999 року в розмірі тримісячного фонду оплати праці, за посадовими окладами та економії фонду оплати праці.
Із наданого позивачем розрахунку, який відповідачами не спростовано, слідує, що за період з липня 1996 року по грудень 2004 року до заробітної плати ОСОБА_3. не включено і не виплачено належних грошових коштів на суму 27810,98 гривень, що підтверджується також додатком №1 до уточненого аудиторського висновку від 21.04.2006 року.
Позивач також має право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, як це передбачено ст. 34 Закону України „Про оплату праці” та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою КМ України №159 від 21.02.2001 року. Сума втрат частини грошових коштів у зв'язку з порушенням термінів виплати частини заробітної плати позивачу станом на 30 квітня 2006 року склала в сумі 15403,68 гривні.
Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів. Для здійснення видатків на виконання судових рішень на користь суддів законом про Державний бюджет України передбачено бюджетну програму за КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів». У зв'язку з цим у Державному казначействі України Державною судовою адміністрацією України відкрито рахунок № 35213015004024, з якого суд вважає за необхідне стягнути грошові кошти на користь позивача.
Спірні правовідносини виникли до 1.09.2005 року, коли Кодекс адміністративного судочинства України набрав чинності. Тому, відповідно до ч.3 ст.22 Конституції України, до них не може бути застосовано, передбачений ч .2 ст.99 КАС України річний строк звернення до адміністративного суду, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод . До набрання ж чинності КАС України позивач мав право звернутись із даними вимогами до суду в межах встановленого ст.257 ЦК України трирічного строку позовної давності, отже застосування до цих правовідносин річного строку звернення до адміністративного суду звужуватиме його право на судовий захист, яке гарантоване ст.55 Конституції України.
Заперечення відповідачів проти позову не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони суперечать ст.ст.129, 130 Конституції України, Закону України „Про статус суддів", спростовуються дослідженими в судовому засіданні вищенаведеними доказами.
Твердження представника відповідачів Державної судової адміністрації України та Територіального управління державної судової адміністрації в Хмельницькій області про те, що уточнений аудиторський висновок приватної аудиторської фірми «Аваль» від 21.04.2006 року за результатами розрахунку заробітної плати позивача за період з липня 1996 року по грудень 2004 року не відповідає фактичним обставинам, суд не приймає до уваги, оскільки в судовому засіданні відповідачами не було надано жодних доказів, які б спростували наданий позивачем розрахунок. В листі голови Аудиторської палати України від 14.09.2007 року, на який в обґрунтування свого заперечення проти позову посилається представник відповідачів, спростування розміру позовних вимог також відсутнє.
Судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.
На
підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 8, 11, 94, 104, 159, 160-162 КАС
України, ст.ст.129, 130 Конституції
України, ст.ст.118-121 Закону України «Про судоустрій України
постановив:
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити повністю.
Стягнути з Державної судової адміністрації України з рахунку Державного бюджету України № 35213015004024 , відкритий у Державному казначействі України, МФО 820172, на користь ОСОБА_3 27810 (двадцять сім тисяч вісімсот десять) гривень 98 копійок заробітної плати, 15403 (п'ятнадцять тисяч чотириста три) гривні 68 копійок компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень витрат за послуги аудитора.
Постанова може бути оскаржена до Львівського адміністративно апеляційного суду через Красилівський районний суд протягом десяти днів з дня її складання у повному обсязі шляхом подання заяви про апеляційне оскарження і після цього протягом 20 днів шляхом подання апеляційної скарги або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Повний текст постанови виготовлений 23 листопада 2007 року.
Головуючий
Судді