Справа № 2-2315/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2012 року Сихівський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Шашуріної Г.О.

при секретарі Причині О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пелех Олени Зіновівни, ОСОБА_4 про визнання доручення недійсним, -

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 09.12.2004 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З. посвідчено довіреність, в якій ОСОБА_2 виступає повіреним, а ОСОБА_4 довірителем. На підставі вказаної довіреності вчинено ряд юридичних дій. Зазначала, що довіреність має бути оформлена відповідно до Законів України і всі паспортні дані як повіреного, так і довірителя мають бути внесені без відхилень у довіреність. Однак, в паспорті ОСОБА_4 реєстрація за адресою: АДРЕСА_1 не значиться, а в довіреність внесена інформація про реєстрацію довірителя за даною адресою. В паспорті ОСОБА_4 є відмітка про зняття з реєстраційного обліку за вказаною адресою, а згідно з довідкою Вищого професійного училища № 20 м. Львова ОСОБА_4 була зареєстрована за цією адресою лише з 22.08.2000 року по 21.02.2001 року. Просила поновити їй строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, оскільки ОСОБА_2 на підставі даної довіреності грубо порушував її права, користуючись маніпуляційними технологіями та вводячи в оману суд при здійсненні юридичних дій. Вважає, що до даних правовідносин має застосовуватись спеціальна позовна давність терміном у десять років, передбачена ч. 4 ст. 258 ЦК України для вимог про застосування наслідків нікчемності правочинів. Враховуючи наведене, просила визнати доручення від 09.12.2004 року недійсним.

В судовому засіданні позивач підтримала свої вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що ОСОБА_4 09.12.2004 року не його ім'я було видано довіреність, якою його було уповноважено представляти інтереси останньої в державних, громадських установах та організаціях України усіх форм власності та підпорядкування, ЛОДКБТІ та ЕО та в усіх судових установах України, у відповідних відділеннях державної виконавчої служби з питань, пов'язаних з виконанням судових та інших рішень, при оформленні необхідних документів для подачі виконавчого листа до стягнення, при отриманні присудженого нерухомого майна, з правом його державної реєстрації. Вказана довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З. та зареєстрована в реєстрі за № 5026. Спірна довіреність була підписана ОСОБА_4 особисто, особу її було встановлено нотаріусом, дієздатність її обмежена не була, при підписанні вказаної довіреності її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі. Жодного порушення вимог статей 203 та 215 ЦК України чи іншого законодавства при видачі довіреності від 09.12.2004 року ним та нотаріусом допущено не було: зміст довіреності відповідає діючому законодавству, довіритель на момент посвідчення довіреності мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, видача довіреності була спрямована на реальне настання правових наслідків. У довіреності також вказана дата вчинення та інші відомості, без зазначення яких представник не зможе виконати передбачені довіреністю дії, зокрема, відомості щодо особи, яку представляють, та представника. Позивач посилається у своїй позовній заяві, що довіреність від 09.12.2004 року слід визнати недійсною лише з тих підстав, що у ній зазначена адреса, за якою довіритель не проживала на момент видачі довіреності. Проте, ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та періодично проживала за вказаною адресою. Зазначав, що діючим законодавством не передбачено визнання довіреностей недійсними, які підписані особисто довірителем та особу яких було встановлено виключно у зв'язку із можливою помилкою при викладенні адреси. Крім того стверджував, що ОСОБА_1 не має ніякого відношення до довіреності від 09.12.2004 року, вона не є ні довірителем, ні повіреним, нею не наведено жодних доказів порушення її прав вказаною довіреністю. Таким чином, оскаржувана довіреність видана у відповідності до вимог чинного законодавства. А тому, відсутні підстави для визнання її недійсною. Просив у задоволенні позову відмовити. Крім того, відповідач ОСОБА_2 наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З. в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, надала суду письмові заперечення на позов аналогічні за змістом поясненням відповідача ОСОБА_2 просила в позові відмовити та розглядати справу за її відсутності.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе на підставі ст. 169 ЦПК України провести розгляд справи за відсутності відповідачів, що не з'явилися, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та перевіривши докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 09.12.2004 року ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2 було видано довіреність, якою останнього було уповноважено представляти інтереси ОСОБА_4 в державних, громадських установах та організаціях України усіх форм власності та підпорядкування, ЛОДКБТІ та ЕО та в усіх судових установах України, у відповідних відділеннях державної виконавчої служби з питань, пов'язаних з виконанням судових та інших рішень, при оформленні необхідних документів для подачі виконавчого листа до стягнення, при отриманні присудженого їй нерухомого майна, з правом його державної реєстрації.

Вказана довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З. 09.12.2004 року та зареєстрована в реєстрі за № 5026.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно з ч. 1 ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Положеннями ст. 247 ЦК України визначено, що строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Порядок видачі, реєстрації довіреностей станом на 09.12.2004 року регулювався Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5.

Пунктом 146 Інструкції визначено, що нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізичної особи або юридичної особи, на ім'я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, які належить учинити представникові. У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають.

Згідно з п. 147 Інструкції Строк, на який може бути видана довіреність, визначається цивільним законодавством України. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк дії довіреності зазначається літерами. Довіреність, у якій не зазначена дата її посвідчення, є нікчемною.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами (стороною) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

У відповідності до ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як встановлено судом, оскаржувана довіреність була підписана ОСОБА_4 особисто, особу її було встановлено нотаріусом, дієздатність її обмежена не була, при підписанні вказаної довіреності її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі.

У довіреності, також, вказана дата її вчинення відповідно до вимог ст. 247 ЦК України та інші відомості, без зазначення яких представник не зможе виконати передбачені довіреністю дії, зокрема, відомості щодо особи, яку представляють, та представника.

Підставою для визнання довіреності недійсною позивач зазначає те, що у ній вказана адреса, за якою ОСОБА_4 не проживала на момент видачі довіреності.

Судом встановлено, що на час оформлення оскаржуваної довіреності ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та проживала за вказаною адресою. Зазначене підтверджується відміткою органу реєстрації в паспорті позивача серії НОМЕР_1

Суд не вважає належним доказом довідку Вищого професійного училища № 20 м. Львова, згідно з якою ОСОБА_4 була тимчасово зареєстрована в гуртожитку за адресою: м. Львів, вул. Гніздовського, 8 з 22.08.2000 року і виписана 21.02.2001 року, оскільки інформація, викладена у даній довідці, суперечить матеріалам справи, зокрема, відміткам про реєстрацію місця проживання органу реєстрації в паспорті позивача.

Крім того, суд враховує ту обставину, що Вище професійне училище № 20 м. Львова не є органом реєстрації, який відповідно до положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»здійснює реєстрацію місця проживання та знаття з реєстрації місця проживання фізичних осіб, та не може свідчити про дату реєстрації та дату зняття реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_4

Таким чином, жодних порушень вимог ст. 203, 215 ЦК України, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України чи іншого законодавства при оформленні довіреності від 09.12.2004 року відповідачами допущено не було та судом не встановлено: зміст довіреності відповідає чинному законодавству, ОСОБА_4 на момент посвідчення довіреності мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, видача довіреності була спрямована на реальне настання правових наслідків.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання оскаржуваної довіреності недійсною.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 не є стороною оскаржуваного правочину, вона не є ні довірителем, ні повіреним, нею не наведено жодних доказів порушення її прав вказаною довіреністю.

Положеннями ст.ст. 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позивачем оскаржується довіреність від 09.12.2004 року, при цьому даний позов подано до суду 12.10.2011 року, тобто, з пропуском трирічного строку позовної давності.

Суд не приймає до уваги твердження позивача щодо необхідності застосування до даних правовідносин спеціальної позовної давності терміном у десять років, передбаченої ч. 4 ст. 258 ЦК України для вимог про застосування наслідків нікчемності правочинів, оскільки ч. 4 ст. 258 ЦК України виключено у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства»від 20.12.2011 року № 4176-VI.

Частинами 3-5 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 наполягали на застосуванні позовної давності.

Позивачем було подано суду заяву про поновлення строку для звернення до суду з вказаним позовом, проте, не зазначено поважних причин пропуску строку позовної давності. Не встановлені вказані причини і судом.

Відтак, суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 58 Закону України «Про нотаріат», п.п. 146, 147 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 244, 245, 247, 256, 257, 258, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 60, 88, 169, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пелех Олени Зіновівни, ОСОБА_4 про визнання доручення недійсним -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення або отримання його копії.

Головуючий