Справа № 2-825/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2012 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Бичковський Є.Л.,

при секретарі Ауловій О.Г.

з участю позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

представника третьої особи - Лисиці А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Овідіопольська районна державна адміністрація, про поділ спільного майна подружжя та позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2009 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, зобов'язання вчинити певні дії та поділ спільного майна подружжя посилаючись на те, що з 16.11.1991 року вона уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 та під час шлюбу вони придбали спільне майно:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1;

- земельну ділянку площею 0,1344 га під АДРЕСА_1;

- земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,06 га під АДРЕСА_2.

Житловий будинок не введений в експлуатацію, а право власності на земельні ділянки оформлено на відповідача ОСОБА_2.

Позивачка просила суд:

- шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвати;

- зобов'язати Комунальне підприємство "Овідіопольське РБТІ" виготовити технічну документацію та зареєструвати житловий будинок під АДРЕСА_1;

- виділити їй у натурі 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1;

- виділити їй у натурі 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1344 га під АДРЕСА_1;

- виділити їй у натурі 1/2 частину земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,06 га під АДРЕСА_2 (т.1, а.с.5,6).

05 листопада 2009 року позивачка ОСОБА_1 надала до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просила суд визнати за нею право власності на:

- 2/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1;

- 2/3 частини земельної ділянки площею 0,1344 га під АДРЕСА_1;

- 2/3 частини земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,06 га під АДРЕСА_2 (т.1, а.с.17).

Поряд з цим, у грудні 2009 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності посилаючись на те, що у 2001 році його син ОСОБА_2 отримав у користування для будівництва та обслуговування житлового будинку земельну ділянку площею 0,1344 га під АДРЕСА_1 та отримав від нього у борг 90000 гривень. Протягом 2001-2008 років він з сином ОСОБА_2 побудував житловий будинок та на це будівництво ним було витрачено 160000 гривень.

Позивач ОСОБА_4 просить суд визнати його право власності на 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку та господарчих будівель та споруд готовністю 70% за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою суду від 10 лютого 2010 року позовні вимоги по вищезазначених позовах були об'єднані у одне провадження (т.1, а.с.27).

Ухвалою суду від 26 квітня 2011 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Овідіопольське РБТІ" про зобов'язання виготовити технічну документацію та зареєструвати житловий будинок закрито (т.1, а.с.195).

Ухвалою суду від 09 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу виділені у самостійне провадження (т.1, а.с.226).

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 свій позов підтримала та просила його задовольнити, проти задоволення позову ОСОБА_4 заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 проти задоволення заявлених по справі позовів заперечували, при цьому представник ОСОБА_3 посилався на те, що спірний житловий будинок не введений в експлуатацію, ніхто не набув право власності на нього, тому він поділу не підлягає. Спірні земельні ділянки набуті відповідачем ОСОБА_2 у власність в порядку приватизації, тому вони не є спільною сумісною власністю подружжя.

Представник позивача ОСОБА_4 у судовому засіданні позов свого довірителя підтримала, проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечувала.

Представник третьої особи у судовому засіданні вирішення справи по суті залишили на розсуд суду, просила при ухвалення рішення по справі врахувати законні інтересі дітей позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, представника третьої особи та показання свідків, дослідивши матеріали справи та надані докази суд вважає, що заявлені по цій справі позови задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом положень ст.ст. 81,116 Земельного кодексу України та Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок»земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином у власність у безоплатному порядку частку із земельного фонду (п.18-2 Постанови Верховного Суду від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Згідно з ч.2 ст.376 ЦПК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 16 листопада 1991 року (т.1,а.с.8).

Розпорядженням Овідіопольської селищної ради від 17 червня 2004 року №513 відповідачеві ОСОБА_2 було безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0,1344 га під АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (т.1, а.с.42).

На підставі вищезазначеного розпорядження Овідіопольської селищної ради від 17 червня 2004 року №513 відповідачу ОСОБА_2 17 жовтня 2005 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1344 га під АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (т.1, а.с.14).

Розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 20 червня 2007 року №706 відповідачеві ОСОБА_2 було безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0,06 га під АДРЕСА_2 (т.1, а.с.106,107).

Згідно з технічним паспортом Комунального підприємства "Овідіопольське РБТІ", складеного 11 квітня 2012 року, за адресою: АДРЕСА_1, розташоване нерухоме майно: житловий будинок літ.А-2, підвал літ.А, веранда літа, ґанок літ.а1, споруди 1-8 (т.2, а.с.81-87).

Відповідно до висновку Комунального підприємства "Овідіопольське РБТІ" від 11 квітня 2012 року вищезазначені житловий будинок літ.А-2, підвал літ.А, веранда літ.а, ґанок літ.а1, споруди 1-8 є самовільно побудованим (а.с.88).

З врахуванням вищенаведених, встановлених у судовому засіданні обставин, оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що оскільки самовільно побудований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 не введений в експлуатацію та право власності на нього ні за ким не зареєстровано, то це нерухоме майно не може та не є об'єктом права власності, також воно не може бути предметом поділу в судовому порядку. При цьому суд звертає увагу на те, що позовні вимоги з підстав, передбачених ст.376 ЦК України по справі не заявлялися.

Судом також безперечно встановлено, що право власності на спірні земельні ділянки дійсно було набуто відповідачем під час шлюбу з позивачкою, але в порядку приватизації, тому ці земельні ділянки не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Норми частини п'ятої ст.61 СК України в редакції Закону України від 11 січня 2011 року N2913-VI, відповідно до якої об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, які виникли по цій справі, оскільки акти цивільного законодавства не мають зворотної дії у часі, а Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI частину п'яту ст.61 СК України виключено та частину першу ст.57 доповнено пунктом 5, відповідно до змісту якого особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України.

Згідно з ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обравши способами захисту права подання позовів про визнання права власності або поділ спільної сумісної власності, позивачі в силу ст.ст. 10, 60 ЦПК України зобов'язані були довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Але з врахуванням вищенаведеного суд вважає, що заявлені по цій справі позови не засновані на законі, є необґрунтованими, тому вони задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.10, 11, 60, 212, 213 ЦПК України, на підставі ст.ст. 16, 331, 376 ЦК України, ст.60 СК України, ст.ст. 81, 116 ЗК України, суд,-

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 у задоволенні її позову до ОСОБА_2, третя особа Овідіопольська районна державна адміністрація, про поділ спільного майна подружжя - відмовити.

ОСОБА_4 у задоволенні його позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя Є.Л.Бичковський