Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
2/205/819/2012 р.
205/2030/2012 р.
РІШЕННЯ
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
06.07.2012 Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Саландяк О.Я.,
секретаря Кащенко Г.Р.,
за участі позивачки ОСОБА_1,
представника відповідача Полігаса В.М.,
третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до дочірнього підприємства «Жмеринський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс», за участю третьої особи в справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_4 05.04.2012 року звернулась до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області із даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до наказу №21 від 14.07.2012 року її було прийнято на посаду майстра лісу ДП «Жмеринський райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс» (далі ДП «Жмеринський райагроліс») та 30.03.2012 року звільнено за прогули. Вважає таке звільнення незаконним із наступних підстав: з наказом про звільнення вона була ознайомлена лише 03.04.2012 року, що є порушенням ст. 47 КЗпП України в частині невидачі їй наказу про звільнення в день звільнення; від неї не відібрано письмові пояснення як від порушника трудової дисципліни, стягнення не оголошене в наказі та не повідомлене їй під розписку, що є порушенням ст. 149 КЗпП України; вважає, що з 07.03.2012 року перебувала у відпустці, що була надана їй відповідно до наказу №42-к від 16.08.2011 року терміном на 30 календарних днів, та яка була не використана нею у зв»язку із тим, що з 17 серпня 2011 року по 6 березня 2012 року безперервно хворіла, тобто була відсутня на роботі із поважних причин. Вважає своє звільнення незаконним, і таким, що позбавило гарантованого конституцією права на працю, може в майбутньому створити перешкоди для пошуку роботи, спричинило їй моральні страждання, які вона оцінює в 100000 гривень, просить поновити її на посаді майстра лісу ДП «Жмеринський райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс», зобов»язати ДП «Жмеринський райагроліс» виплатити заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 06.04.2012 року, зобов»язати ДП «Жмеринський райагроліс» відшкодувати моральну шкоду, завдану незаконним звільненням у сумі 100000 гривень.
У судовому засіданні позивачка вказані в позові вимоги підтримала, додатково суду пояснила, що дійсно працювала на посаді майстра лісу ДП «Жмеринський райагроліс», ніколи до дисциплінарної відповідальності не притягувалась. У неї із керівництвом підприємства виникали постійні конфлікти з підстав незаконних на її думку дій щодо вирубки лісу та у зв»язку з чим у неї виник конфлікт із лісником, який заподіяв їй тілесні ушкодження під час виконання нею своїх обов»язків. Чергову відпустку у 2011 році вона відбула згідно графіку відпусток у квітні 2011 року, а після нанесення їй тілесних ушкоджень, у неї виникла потреба у медичних обстеженнях і тому, знаючи, що в неї є невикористана відпустка за минулі роки написала 15.08.2011 року відповідну заяву на ім»я директора, у якій просила надати їй невикористану відпустку з 16.08.2011 року тривалістю 30 календарних днів та відпрацювала 15 серпня 2011 року повний робочий день, на роботу 16 серпня 2011 року не вийшла, а з 17 серпня 2011 року по 6 березня 2012 року перебувала на постійних лікарняних, перенесла операцію та їй присвоєно третю групу інвалідності загального захворювання із втратою 50% працездатності. Грошові кошти за відпустку отримала, надалі перерахунок відпускних не здійснювався, при звільненні їй виплатили компенсацію 55 днів невикористаної відпустки, куди не входить 30 днів відпустки, під час якої її було звільнено. Лікарняні листи приносила на роботу поступово по мірі їх отримання та підприємством здійснювалась їх оплата. З заявами про перенесення відпустки не зверталась, оскільки на момент виходу із лікарняного мала невикористану відпустку, за яку вже отримала гроші згідно розрахунку. Останній лікарняний лист нею був наданий на підприємство особисто 16.03.2012 року, при цьому в присутності ОСОБА_5 ОСОБА_3 та інших працівників, вона повідомила, що знаходиться у відпустці, а також повідомила про це в особистій телефонній розмові із працівником кадрів ОСОБА_6 і цей телефонний дзвінок записаний нею на диктофон. Наполягає на тому, що її звільнення було спровоковане особистими мотивами посадових осіб підприємства. В обгрунтування моральної шкоди пояснила, що вона відмовилась від спілкування з оточуючими, докладає зусиль для організації свого життя, в неї погіршилось самопочуття, появились головні болі, вона постійно знаходилась у стресовому стані з приводу чого зверталась в лікарню, до психіатра.
Представник відповідача ОСОБА_2 позов ОСОБА_4 повністю не визнав, надав суду письмові заперечення, які підтримав, суду пояснив, що підприємством вживалися всі заходи, щоб вчасно вручити наказ про звільнення ОСОБА_4, відібрати в неї пояснення, направлялись відповідні листи, але вона на підприємство не з»являлась, внести вчасно запис в трудову книжку було неможливо, оскільки вона знаходилась на руках в позивачки, а також позивачка не почала використовувати надану їй відповідно до наказу з 19.08.2011 року відпустку, оскільки до її надання з 17.08.2011 року оформила лікарняний, а тому фактично перебувала на роботі. На лікарняному позивачка перебувала по 06.03.2012 року, а тому вважає, що за таких обставин відпустка мала бути перенесена на інший період в силу вимог ст. 80 ч.2 п.1 КЗпП України та ст.11 ч.2 п.1 Закону України «Про відпустки», які є ідентичними. Також вважає, що відповідно до ст. 80 ч.4 КЗпП України та ч.4 ст.11 Закону України «Про відпустки», що є ідентичними, у разі перенесення щорічної відпустки, новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим органом. Оскільки ОСОБА_4 з такою пропозицією до відповідача не звернулась, відпустка на інший період їй не переносилась, перерахування відпускних не здійснювалось. З 07.03.2012 року по день звільнення позивачка жодного дня до роботи не приступила, про те, де вона знаходиться не повідомляла, жодні пояснення нею не надавались, хоча письмові вимоги надання таких пояснень вона отримувала. На зборах трудового колективу від 30.03.2012 року трудовим колективом було прийнято рішення про її звільнення за прогули, що спростовує твердження позивачки про звільнення із особистих мотивів ОСОБА_3. Первинної профспілкової організації на ДП «Жмеринський райагроліс» немає, тому в силу ст. 43-1 ч.1 п.6 КЗпП України розірвання трудового договору із підстав ст.40 п.4 КЗпПУ допускається без попередньої згоди первинної профспілкової організації. Підприємством робились спроби відібрати пояснення в позивачки з приводу відсутності її на робочому місці з 07.03.2012 року по 30.03.2012 року, але вони були проігноровані, тому вважає, що остання була відсутня на роботі у вказаний період без поважних причин, а тому її звільнення із вказаний у наказі підстав є законним та обґрунтованим, а тому позов не підлягає задоволенню в повному обсязі. Звернув увагу, що ОСОБА_4 зверталась до лікарів та до психіатра і до звільнення її з роботи.
Третя особа в справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, що залучений судом до участі в справі ухвалою попереднього судового засідання від 25.06.2012 року пояснив, що працює на вказаній посаді з 10.01.2010 року. 15.08.2011 року ОСОБА_4 написала заяву на його ім»я, у якій просила надати їй невикористану відпустку з 16.08.2011 року тривалістю 30 календарних днів. Оскільки дана відпустка підлягає оплаті протягом трьох календарних днів, ним 15.08.2012 року було накладено відповідну резолюцію, про надання їй позачергової щорічної відпустки з 19.08.2011 року, а обов»язки майстра лісу покладено на ОСОБА_7, що і було відображено в наказі № 42-К від 16.08.2011 року, який підписував виконуючий обов»язки, оскільки сам він знаходився у відпустці. Дана відпустка була оплачена ОСОБА_4, відпустка не переносилась, оскільки ОСОБА_4 із такою вимогою не зверталась, будь - які перерахунки відпускних їй не здійснювались. З 17 серпня 2011 року по 6 березня 2012 року перебувала на постійних лікарняних, які приносила поступово, та які оплачувались їй належним чином. Останній лікарняний лист, відповідно до якого ОСОБА_4 мала приступити до роботи наданий нею на підприємство 16.03.2012 року і після цього вона нічого не повідомивши ні йому, ні іншим працівникам, на роботу не виходила, лікарняних не приносила, а тому в кінці місяця, отримавши доповідну від працівника кадрів ОСОБА_6, відповідно табеля обліку робочого часу за березень 2012 року, де з 07.03.2012 року по 30.03.2012 року в ОСОБА_4 стояли прогули, ним на підставі рішення зборів трудового колективу було підписано відповідний наказ №12-к від 30.03.2012 року про звільнення її з посади. Первинна профспілкова організація на ДП «Жмеринський райагроліс» відсутня, вона знаходиться у ВОКСЛП «Віноблагроліс», куди і спрямовуються профвнески, що відраховуються із зарплати працівників, в т.ч. і ОСОБА_4 Відпустка ОСОБА_4, що надана їй відповідно до наказу № 42-к від 16.08.2012 року не переносилась, жодного наказу з цього приводу ним не виносилось, перерахунок відпускних ОСОБА_4 не здійснювався, із відпустки ОСОБА_4 не відкликалась, відпустка за ініціативою власника не переносилась. Раніше до ОСОБА_4 дисциплінарні стягнення не застосовувались. На підставі вищевикладеного висловив думку щодо безпідставності вимог ОСОБА_4 у судовому засіданні, що відбулось 02.07.2012 року. У судове засідання, призначене на 5 липня 2012 року не з»явився, оскільки зайнятий на роботі, просив розгляд справи здійснювати у його відсутність.
Судом, з врахуванням думки учасників судового розгляду, що не заперечують проти розгляду страви у відсутність третьої особи, постановлено ухвалу про розгляд справи у відсутності особи, що бере участь у справі, вважаючи, що вона скористалася своїм процесуальним правом, передбаченим ст. 158 ч. 2 ЦПК України.
За клопотанням представника відповідача замість свідка ОСОБА_6, що з 25 червня 2012 року перебуває у відпустці та знаходиться за межами України, в якості свідка допитана ОСОБА_8, що виконує обов»язки працівника кадрів ОСОБА_6 у період її відсутності. Свідок ОСОБА_8, будучи попередженою про кримінальну відповідальність суду пояснила, що з лютого 2010 року працює економістом на ДП «Жмеринський райагроліс» та виконує обов»язки ОСОБА_6 у період її відсутності та сидить із нею в одному кабінеті. Пояснила, що лікарняні листи ОСОБА_4 здавались поступово, що ОСОБА_10 дійсно була відсутня на робочому місці з 07.03.2012 року по 30.03.2012 року, вона ніколи не чула, щоб ОСОБА_4 повідомляла ОСОБА_6 чи інших працівників про те, що вона знаходиться у відпустці, а також не повідомляла про це і її. У періоди, коли видавались накази про надання ОСОБА_4 відпусток, винесення наказу про її звільнення нею обов»язки кадровика не виконувались, оскільки на роботі була присутня ОСОБА_6. Вона присутня на зборах трудового колективу 30.03.2012 року, коли вирішувалось питання про звільнення ОСОБА_4 за прогули і за це проголосувало більшість працівників. Профспілкової організації на ДП «Жмеринський райагроліс» немає. Подробиці звільнення ОСОБА_4 їй особисто не відомі.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд встановив наступні обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивачки та заперечення відповідача та докази, якими вони підтверджуються.
Відповідно до наказу №21 від 14.07.2005 року ОСОБА_4 прийнята на посаду майстра лісу Філіїї Жмеринський «Райагроліс» із оплатою праці згідно штатного розпису у розмірі 460грн. (а.с.41, 141,163)
Відповідно до наказу № 1к від 02.01.2009 року ОСОБА_4 прийнята на посаду майстра лісу у порядку переведення з філії Жмеринський «Райагроліс» до ДП «Жмеринський райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс» із оплатою праці згідно штатного розпису у розмірі 750 грн. (а.с. 41-зворот , 164 -166)
Наказом № 12-к від 30 березня 2012 року ОСОБА_4, майстра лісу звільнено з роботи з 30 березня 2012 року за прогули ст. 40 п.1 КЗпП України з компенсацією 55 календарних днів за відроблений період з 14.09.2010 року по 30.03.201 року (а.с. 42,122), до якого наказом №14-к від 30.03.2012 року внесено зміни у зв»язку із опечаткою, а саме п.1 замінено на п.4 (а.с.124). Підставою для винесення наказу про звільнення вказано протокол зборів трудового колективу №2 від 30.03.2012 року. Виконання обов»язків майстра лісу дільниці №2 покладено на майстра лісу дільниці №1 ОСОБА_7
Відповідно до заяви від 15.08.2012 року, погодженої директором ДП «Жмеринський райагроліс» (а.с.103), ОСОБА_4 відповідно до наказу №42-к (а.с. 104), що не скасований та не визнаний нечинним було надано позачергову щорічну відпустку загальним терміном 30 календарних днів (23 щорічної та 7 додаткової за особливі умови праці) з 19.08.2011 року по 18.09.2011 року за відпрацьований період з 06.12.2009 року по 06.12.2010 року. Із даним наказом позивачка була ознайомлена, про що свідчить її підпис на даному наказі. Відпускні виплати за дану відпустку ОСОБА_4 отримала 16 серпня 2011 року (а.с.105)
Відповідно до листів непрацездатності (а.с. 107-116) ОСОБА_4 постійно безперервно хворіла з 17.08.2011 року по 06.03.2012 року із присвоєнням їй третьої групи інвалідності загального захворювання із втратою 50% працездатності (а.с. 116, 135) До роботи ОСОБА_4 відповідно до останнього листа непрацездатності мала приступити з сьомого березня 2012 року (а.с. 116). Листки непрацездатності не чинними визнано не було.
Відповідно до табеля обліку робочого часу за березень 2012 року (а.с.143-144) ДП «Жмеринський райагроліс» зафіксовано 24 днів прогулів ОСОБА_4, 4 дні лікарняних та два вихідних і свякових дні.
У доповідній від 14.03.2012 року №28б на ім»я директора ДП «Жмеринський райагроліс» ОСОБА_3 (а.с.117) інспектор по кадрах ОСОБА_6 повідомляє, що у ОСОБА_4 через перебування її на лікарняному залишилась невикористаною відпустка терміном 30 календарних днів, надана згідно наказу №42 -к від 16.08.2011 року, яка відповідно до ст.80 КЗпП України має бути перенесена на інший період або продовжена, про що працівник повинен сповістити роботодавця, інакше це може бути розцінено як порушення дисципліни. Директором накладено відповідну резолюцію про відібрання пояснень про відсутність на роботі.
Відповідно до листа від 16.03.2012 року (а.с.118), що отриманий ОСОБА_4, та акту від 19.03.2012 року (а.с.119), листа №38 від 28.03.2012 року(а.с.120), що зареєстровані у журналі вихідної кореспонденції (а.с.147-148) відповідачем робились спроби встановити місце перебування позивачки, але зробити цього не вдалося через її відмову. Жодних письмових відповідей ОСОБА_4 з цього приводу не надавала, що підтверджується копією журналу вхідної кореспонденції (а.с.145-146) та не спростовується позивачкою.
Первинна профспілкова організація із усією документацією на ДП «Жмеринський райагроліс» відсутня (а.с.92), а знаходиться в ВОКСЛП «Віноблагроліс», а тому в силу ст. 43-1 ч.1 п.6 КЗпП України розірвання трудового договору із підстав ст.40 п.4 КЗпПУ допускається без попередньої згоди первинної профспілкової організації.
Відповідно до протоколу зборів трудового колективу ДП «Жмеринський райагроліс» від 30.03.2012 року (а.с.121), на який ОСОБА_4 запрошувалась листом № 38 від 28.03.2012 року (а.с.120), було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_4 з займаної посади з 30 березня 2012 року на підставі ст. 40 п.4 КЗпП України.
Про звільнення та необхідність отримання розрахункових коштів, необхідність здачі матеріальних цінностей ОСОБА_4 повідомлялась листами від 30.03.2012 року №39 (а.с.123), від 06.04.2012 року №41 (а.с.127)
Судом встановлено, що позивачкою не пропущено місячний строк звернення із позовною заявою до суду, що передбачений ст.233 КЗпПУ у справах про звільнення.
Встановленим обставинам відповідають правовідносини, що регулюються нормами трудового законодавства, а саме Кодексом законів про працю України та Законом України «Про відпустки».
Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, викладених у ст.ст.10 і 11 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтями 57 і 60 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі не підлягають доказуванню.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При цьому обов»язковою умовою застосування цієї підстави звільнення є встановлення поважності причин відсутності працівника на роботі.
Як вбачається із обставин, встановлених судом позивачка з 17.08.2011 року по 06.03.2012 року безперервно перебувала на лікарняному. Також їй відповідачем з 19.08.2011 року по 18.09.2011 року надана попередньо узгоджена позачергова щорічна відпустка за відпрацьований період. Тобто фактично використовувати відпустку ОСОБА_4 не почала, оскільки перебувала на лікарняному до її початку.
Відповідно до ст. 78 КЗпП України, дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідчені у встановленому порядку до щорічних відпусток не включаються.
Частиною 2 ст.80 КЗпП України передбачено обов»язок власника або уповноваженого органу, як органу, що здійснює облік робочого часу та часу відпочинку, видає відповідні накази, здійснює оплату праці та відповідні відрахування податків та зборів, перенести відпустку працівника в тому числі і у разі його тимчасової непрацездатності. У разі такого перенесення, відповідно до ч.4 ст. 80 КЗпП України, новий термін її надання встановлюється за згодою між власником або уповноваженим ним органом. Аналогічні норми містяться у ст. 11 Закону України «Про відпустки».
Як встановлено у судовому засіданні та підтверджено сторонами, надана ОСОБА_4 щорічна відпустка, що залишилась невикористаною відповідачем на інший термін не переносилась, оскільки позивачка з таким проханням чи вимогою не зверталась, перерахунок відпускних відповідачем не здійснювався, при звільненні позивачці компенсовано 55 днів невикористаної відпустки за минулий період без врахування неперенесеної невикористаної відпустки.
Але таке перенесення є обов»язком роботодавця і у даному випадку мало бути виконане шляхом видачі наказу про перенесення відпустки на інший період без зазначення конкретної дати, бухгалтерією підприємства мало б бути здійснене сторнування відпускних, а якщо працівник не хоче продовжувати відпустку, на практиці він має звернутися до адміністрації із заявою щодо перенесення її на інший період. У такій заяві слід або зазначити новий термін відпустки, або просто висловити бажання перенести відпустку на інший період (у цьому разі термін її надання узгоджуватиметься в окремій заяві або при складанні нового наказу чи розпорядження про надання відпустки). А оскільки таке перенесення не відбулось, то застосування ч.4 ст. 80 КЗпП України не є доцільним і відпустка має надаватись після закінчення терміну непрацездатності.
Тобто відповідачем не правильно застосовано закон, що регулює перенесення щорічної відпустки, не з»ясовано поважність причин відсутності ОСОБА_4 на роботі, яка, отримавши відпускні та ознайомившись із наказом про надання відпустки, із заявою про перенесення відпустки на інший період не зверталась, відповідачем обов»язок щодо перенесення відпустки на інший період не виконано, а тому позивачка перебувала у наданій раніше відпустці, що погоджена із керівником, самовільного використання нею відпустки судом не встановлено. Тому підстав звільнення її за прогули відповідно до ст. 40 ч.1 п.4 КЗпП України судом не вбачається.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу, що у наказі № 12-к від 30 березня 2012 року, яким ОСОБА_4, майстра лісу звільнено з роботи з 30 березня 2012 року за прогули ст. 40 п.1 КЗпП України з компенсацією 55 календарних днів за відроблений період з 14.09.2010 року по 30.03.2011 року, із підставою для винесення наказу про звільнення - протоколом зборів трудового колективу №2 від 30.03.2012 року, до якого наказом №14-к від 30.03.2012 року внесено зміни у зв»язку із опечаткою, а саме п.1 замінено на п.4, всупереч закону не вказано ні днів, ні часу прогулів.
Оскільки звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням, то відповідно до роз»яснень Постанови Пленуму ВС України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з»ясувати в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.3,4,7,8 ст.40 і п.1 ст.41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.148-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.
Із пояснень сторін та матеріалів справи не вбачається в діях ОСОБА_4 наявності іншого дисциплінарного проступку, що міг би стати підставою для розірвання трудового договору.
Судом не береться до уваги протокол №2 засідання зборів трудового колективу ДП «Жмеринський агроліс», де розглядалось питання про незадовільне ставлення до роботи майстра лісу ОСОБА_4, де висловлювались директор підприємства, інспектор по кадровій роботі, лісники, про те, що майстер лісу ОСОБА_4 порушує трудову дисципліну, зловживає своїми службовими обов»язками, від постійних необґрунтованих перевірок в колективі незадовільний психологічний клімат серед працівників, оскільки дані порушення якщо і вчинялись позивачкою, то до хвороби, що тривала шість місяців, тобто сплинули строки застосування дисциплінарних стягнень, за їх вчинення до позивачки не застосовувались раніше дисциплінарні стягнення, що не спростовувалось відповідачами у судовому засіданні.
Отже, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, що розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивачкою не надано розрахунку суми, що підлягає стягненню з відповідача за час вимушеного прогулу, але нею у позовній заяві ставиться вимога, яка підтримана нею у судовому засіданні, про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 6 квітня 2012 року, коли закінчився 30-денний строк її відпустки, по день винесення судом рішення про поновлення на роботі.
Відповідно до п.32 Постанови Пленуму ВС України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв»язку з незаконним звільненням, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку із врахуванням положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 із змінами та доповненнями.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму ВС України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Тому, оскільки позивачкою заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку, обов»язок його обчислення покладається на суд.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 із змінами та доповненнями, цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в тому числі і до випадків обчислення вимушеного прогулу. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього порядку.
Оскільки позивачка більш як чотири останні місяці до звільнення не працювала, відповідно до останнього абзацу пункту 4 порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Задовольняючи вимогу про оплату вимушеного прогулу, при здійсненні розрахунків, суд виходить із того, що позивачка з 17.08.2011 року по 06.03.2012 року безперервно перебувала на лікарняному. До роботи їй необхідно приступити з сьомого березня 2012 року. Отже тридцяти денний термін оплаченої відпустки, у якій позивачка перебувала з 7 березня 2012 року триває по 6 квітня 2012 року включно, оскільки вихідний день - 8 березня, в силу ст.ст.73, 78-1 КЗпП України при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховується. Отже вимушений прогул позивачки почався з 7 квітня 2012 року та триває до дня винесення рішення про поновлення на роботі, що підлягає негайному виконанню, тобто до 6 липня 2012 року. За цей період вимушеного прогулу оплаті підлягає 60 робочих днів.
Судом в ухвалі про попереднє судове засідання в порядку задоволення клопотання позивачки витребувано у відповідача довідку про середню заробітну плату ОСОБА_4, обчислену, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, яку відповідачем не надано із тих мотивів, що йому незрозуміло як її обчислювати, а натомість надано довідку про розмір окладу майстра лісу станом на 01.06.2012 року, яка судом до уваги братись не може, в силу положень вищезазначеного Порядку та того, що станом на 01.06.2012 року позивачка була звільнена з підприємства. Також судом за клопотанням позивачки витребувано штатний розпис від 01.01.2009 року, відповідно до якого позивачці встановлено посадовий оклад майстра лісу в сумі 750 грн. (а.с.164) при прийнятті її на роботу в порядку переведення із філії Жмеринський «Райагроліс» до ДП «Жмеринський райагроліс» (а.с.165-166), звідки остання була незаконно звільнена. Тому саме виходячи із установленого позивачці при прийнятті на роботу у ДП «Жмеринський райагроліс» (укладенні трудового договору) посадового окладу суд зобов»язаний здійснити та навести в рішенні розрахунок оплати вимушеного прогулу, що не може вважатися припущенням, оскільки ґрунтується на поданих суду доказах, розрахований судом відповідно до порядку, встановленого спеціальним нормативно-правовим актом та для його здійснення не потрібні спеціальні знання, а також не може розцінюватись як вихід за межі позовних вимог, оскільки позивачкою ставиться вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином відповідно до п.5 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати, яка відповідно до п.8 положення визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Вихідною величиною, яку суд бере до уваги є установлений позивачці 01.01.2009 року посадовий оклад майстра лісу в сумі 750 грн., який за два місяці буде складати 1500 грн. та підлягає поділу на кількість робочих днів за січень-лютий 2009 року, що складає за вирахуванням вихідних та святкових днів 40 робочих днів (20 у січні та 20 у лютому із врахуванням, що відповідно до табеля (а.с.143-144) підприємство має п»ятиденний робочий тиждень). Таким чином розмір середньоденної заробітної плати складає 1500/40= 37.50 грн., що розрахований судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 із змінами та доповненнями.
Тому розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 37.50х60= 2250 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_4 до дочірнього підприємства «Жмеринський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс», за участю третьої особи в справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає повному задоволенню.
Щодо стягнення моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, суд враховує вимоги ст. 237-1 КЗпП України та приходить до висновку, що в цій частині позов підлягає частковому задоволенню, на суму 1000 грн. так як ОСОБА_4 не доведено завдання їй моральної шкоди, що у грошовому виразі може бути компенсована більшою сумою. Так, в даному випадку мало місце порушення відповідачем законних прав позивача, які призвели до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, які вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя. У зв'язку із звільненням із роботи на підставі ст. 40 ч.1 п.4 КЗпП України, позивачка позбавлена можливості працевлаштуватись на іншу роботу, у зв'язку з чим перебуває в стані нервового напруження та душевного хвилювання, погіршився її стан, що підтверджується медичними документами (а.с.136-138), проте позивачка тривалий час хворіла і до незаконного звільнення, що підтверджується лікарняними листами та копією медичної карти амбулаторного хворого (а.с.67-74). Звернення позивачки у різноманітні установи та до ДП «Жмеринський райагроліс» (а.с.57-65, 75-91), що додані нею до позовної заяви судом до уваги не приймаються, оскільки вони направлені адресатам до дати незаконного звільнення, не містять інформації, що належать до предмета доказування, а тому вважаються судом неналежними.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави.
Також рішення суду в силу ст.367 ЦПК України в частині поновлення на роботі та присудження працівникові виплати заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.
Відповідно до Постанови Пленуму ВС України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 із змінами та доповненнями, Постанови Пленуму ВС України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», ст.ст. 40, 43-1 ч.1 п.6, 73, 78, 78-1, 80, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 5, 8, 10, 11, 57,58, 60, 61 ч.1, 88, 209, 212, 214, 215, 367 ЦПК України суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_4 до дочірнього підприємства «Жмеринський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс», за участю третьої особи в справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, завданої незаконним звільненням задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_4 на посаді майстра лісу дочірнього підприємства «Жмеринський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс» з 30 березня 2012 року.
Стягнути з дочірнього підприємства «Жмеринський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 7 квітня 2012 року по 6 липня 2012 року у сумі 2250 (дві тисячі двісті п»ятдесят)грн.
Стягнути з дочірнього підприємства «Жмеринський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс» на користь ОСОБА_4 завдану незаконним звільненням моральну шкоду сумі 1000 (одна тисяча) грн.
Стягнути з дочірнього підприємства «Жмеринський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс» судовий збір в розмірі 536 (п»ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. на користь держави (банк ГУДК у Вінницькій області, м. Вінниця МФО 802015, номер рахунку 31211206700006 Код ЄДРПОУ 37755173, одержувач УДКСУ у Жмеринському районі та м. Жмеринка 22030001).
Допустити рішення суду в частині поновлення на роботі до негайного виконання.
Допустити рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 750 грн. за один місяць до негайного виконання.
В задоволенні решти позову - відмовити.
На рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні при оголошенні рішення - в цей же термін з дня отримання його копії.
Суддя: