Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2006 року Справа №40/196-06
Колегія суддів у складі:головуючого судді Токара М.В.,
судді Лакізи В.В., судді Шепітько І.І.
при секретарі Саутенко К.О.
за участю представників:
позивача -Жоравович Д.О. дов. в матеріалах справи,
відповідача -ОСОБА_1 дов. від 28.01.2006 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. НОМЕР_1 на рішення господарського суду Харківської області від 06.06.06 по справі № 40/196-06
за позовом Харківського державного фармацевтичного підприємства "Здоров"я народу" Державної акціонерної компанії "Укрмедпром" м. Харків
до Суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м. Харків
про визнання угоди недійсною
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 06.06.2006 р. по справі №40/196-06 (суддя Хотенець П.В.) задоволені позовні вимоги позивача - визнано договір суборенди нежитлового приміщення від 28 грудня 2004 року, укладений між Харківським державним фармацевтичним підприємством "Здоров'я народу" Державної акціонерної компанії "Укрмедпром" та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 - недійсним на майбутнє, а також вирішено виселити Суб'єкта підприємницької ОСОБА_2 з орендованого приміщення загальною площею 49,6 кв.м, яке розташовано за АДРЕСА_1 та передати це приміщення Харківському державному фармацевтичному підприємству "Здоров'я народу" Державної акціонерної компанії "Укрмедпром".
Відповідач не погодився з вказаним рішенням та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 06.06.06 по справі № 40/196-06 залишити без змін, мотивуючи тим, що вказане рішення є законним та обгрунтованим.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним договір суборенди нежитлового приміщення б/н, який було укладено 28 грудня 2004 року між позивачем та відповідачем, також позивач просив суд виселити відповідача із орендованого приміщення.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що укладений 28 грудня 2004 року між позивачем та відповідачем договір суборенди нежитлового приміщення не містить узгодженої сторонами однієї з обов”язкових умов договору, передбачених частиною 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме: узгодженого розміру орендної плати.
Крім того, позивач посилався на те, що договір суборенди нежитлового приміщення від 28 грудня 2004 року не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки сторонами недотримані вимоги частини 2 статті 793 Цивільного кодексу України щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), що укладається строком на один рік і більше.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 17 червня 1999 року між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради та Харківським державним фармацевтичним підприємством "Здоров'я народу" Державної акціонерної компанії "Укрмедпром" було укладено договір НОМЕР_2 оренди нежитлового приміщення (будівлі), відповідно до якого позивач отримав в оренду нежитлове приміщення загальною площею 56,2 кв.м, яке розташоване за АДРЕСА_1. Згідно з пунктом 1.3. зазначеного Договору - Орендодавець передав Орендатору в орендне користування вищевказане нежитлове приміщення строком до 17 червня 2004 року.
18 червня 2004 року між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради та Харківським державним фармацевтичним підприємством "Здоров'я народу" Державної акціонерної компанії "Укрмедпром" було укладено Договір НОМЕР_3 оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого позивач отримав в оренду нежитлове приміщення, загальною площею 59,0 кв.м, яке розташоване за АДРЕСА_1.
Відповідно до частини 2 статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та до пп. 4.2. договору НОМЕР_3 позивач(орендар) мав право передавати, за згодою орендодавця, частину нежитлового приміщення у суборенду фізичним та юридичним особам в порядку, передбаченому чинним законодавством.
У грудні 2004 року позивач звернувся до Управління комунального майна та приватизації для отримання дозволу щодо передачі в суборенду відповідачу частини приміщення, розташованого за АДРЕСА_1, загальною площею 49,6 кв.м, строком на один рік.
Отримавши відповідний дозвіл на передачу орендованого майна у користування, 28 грудня 2004 року позивач уклав з відповідачем договір суборенди нежитлового приміщення, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в платне користування нежитлове приміщення загальною площею 49,6 кв.м, яке знаходиться за АДРЕСА_1 для розміщення "Салону краси". Відповідно до пп. 7.1. договору суборенди нежитлового приміщення від 28 грудня 2004 року вказаний договір укладено строком на один рік.
Відповідно до частини 2 статті 793 Цивільного кодексу України - договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються поло ження про договір найму. Таким чином, суд першої інстанції правомірно зазначив, що договір суборенди нежитлового приміщення від 28 грудня 2004 року, укладений між позивачем та відповідачем підлягав нотаріальному посвідченню.
Статтею 220 Цивільного кодексу України встановлено,що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає такий спосіб захисту цивільних прав як визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення. Оскільки неможливо повернути все одержане сторонами на виконання договору суборенди, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що договір суборенди від 28 грудня 2004 року має бути визнаний недійсним на майбутнє.
Таким чином, враховуючи визнання судом договору суборенди від 28 грудня 2004 року недійсним, у відповідача відсутні правові підстави щодо зайняття частини приміщення, розташованого за АДРЕСА_1, загальною площею 49,6 кв.м, в зв”язку з чим позовні вимоги про виселиння відповідача з орендованого приміщення та зобов”язання передати це приміщення позивачу є також обгрунтованими і правомірно задоволені судом першої інстанції.
Як вбачається з позовної заяви, позивач, як на підставу визнання договору недійсним, посилався також на п. 3.1 договору суборенди,а саме на те що сторонами не було досягнуто згоди щодо такої істотної умови договору як орендна плата. Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Таким чином, якщо сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору договір є неукладеним і його виконання неможливе.
Слід також зазначити, що неукладений договір не може бути визнаний недійсним.
Відповідно до п.3.1 договору суборенди, було встановлено, що "орендна плата за передане в суборенду приміщення розраховується відповідно до п.5 Додатку № 1 до методики розрахунку й порядку використання орендної плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішенням ХІV сесії Харківської міської ради XXIII скликання від 30.03.2000р.” При цьому, як вказували представники сторін в судовому засіданні позивач направляв відповідачеві рахунки на оплату, які сплачувались відповідачем, тобто сума орендної плати таким чином була узгоджена сторонами.
Таким чином, судова колегія вважає необгрунтованими посилання позивача, як на підставу визнання договору недійсним на те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо такої істотної умови договору як орендна плата. Однак, враховуючи, що позовні вимоги обгрунтовувались позивачем ще й з інших підстав, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про визнання договору суборенди нежитлового приміщення від 28 грудня 2004 року недійсним на майбутнє, виселення відповідача з орендованого приміщення загальною площею 49,6 кв.м, яке розташоване за АДРЕСА_1 та зобов”язання передати це приміщення позивачу.
На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 06.06.06 по справі № 40/196-06 прийняте у відповідності до норм чинного процесуального та матеріального права і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України судова колегія, -
постановила:
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 06.06.06 по справі № 40/196-06 залишити без змін.
Головуючий суддя Токар М.В.
суддя Лакіза В.В.
суддя Шепітько І.І.