Справа № 1319/1-33/11 Головуючий у 1 інстанції: Борейко С.В.
Провадження № 11/1390/588/12 Доповідач : Ревер В. В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2012 року
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого судді Ревера В.В.
суддів Танечника І.І., Урдюк Т.М.
за участю прокурора Малиш Н.С.
захисника ОСОБА_1
потерпілого ОСОБА_2
представника цивільного
відповідача ОСОБА_3
розглядаючи у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляції представника цивільного відповідача ТзОВ «Автобазис»ОСОБА_3 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_5 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 06 квітня 2012 року, -
встановила:
цим вироком:
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, працюючого агентом з постачання в ЛТЕК НУ «Львівська політехніка», проживаючого АДРЕСА_1, раніше не судимого,
визнано винним та засуджено за ч.2 ст.286 КК України на чотири роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк два роки.
Виключено із обвинувачення кваліфікуючу ознаку -порушення правил експлуатації транспорту.
Стягнуто на користь потерпілого ОСОБА_2: з ПрАТ «СК «Уніка»відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 615,68 грн. та моральної шкоди розміром 2550 грн., а всього - 3165,68 грн.; з ТзОВ «Автобазис»відшкодування моральної шкоди 27450 грн., та відшкодування витрат на правову допомогу розміром 2500 грн., а всього -29050 грн.
Запобіжний захід залишено підписку про невиїзд до вступу вироку в законну силу.
Згідно вироку суду, ОСОБА_6, 07 серпня 2010 року о 22:40 хвилин, керуючи автомобілем «DAEWOO LANOS»р.н. НОМЕР_1 та рухаючись ним по вул. Хуторівка в м.Львові у напрямку до вул. Стрийська, при проїзді нерегульованого пішохідного переходу, який розташований біля будинку №5, грубо порушив вимоги Р 1 п.п. 1.2, 1.5, 1.10 (стосовно термінів «дорожні умови», «дорожня обстановка», «небезпека для руху», «пішохідний перехід»); Р2 п.2.3 б); Р12 п.12.3; Р.18 п.18.1 та дорожніх знаків № 5.35.1 -2 розділу 33 «дорожні знаки», чинних ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 із наступними змінами та доповненнями, які виразилися в тому, що він під час руху проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не стежив за дорожньою обстановкою і відповідно не реагував на зміну, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, який був позначений дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 додаток №1 до ПДР України та дорожньою розміткою 49 1.14.2 додаток №2 ПДР України, по якому в цей час переходив проїзну частину пішохід ОСОБА_2 справа наліво по ходу його руху, не вчасно зреагував, не зупинився і не дав йому дорогу, і як наслідок, здійснив наїзд на нього, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження.
На даний вирок представник цивільного відповідача ТзОВ «Автобазис»ОСОБА_3 та прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_5 подали апеляційні скарги.
Представник ТзОВ «Автобазис»ОСОБА_3 в поданій апеляції просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині стягнення з ТзОВ «Автобазис»27450 грн. моральної шкоди та 2500 грн. відшкодування витрат на правову допомогу.
В обґрунтування апеляції ОСОБА_3 зазначає, що суд, визначаючи особу з якої слід стягувати завдану ОСОБА_2 в результаті ДТП шкоду, виходив із того, що ОСОБА_6 на момент скоєння ДТП був працівником ТзОВ «Автобазис»та виконував свої трудові обов'язки, як водій таксі, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Частиною 1 ст.24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. При цьому, ОСОБА_6, в день вчинення ДТП та завдання потерпілому шкоди, в трудових відносинах із ТзОВ «Автобазис»не перебував, наказів чи інших документів про прийняття підсудного на роботу, ні директором, ні учасниками товариства не видавалось.
Крім того, суд не надав оцінки тій обставині, що автомобіль марки «Daewoo Lanos TF 69 Y»д.н.з. НОМЕР_1, який ОСОБА_6 здійснив наїзд на ОСОБА_2, не перебував у володінні ТзОВ «Автобазис». ОСОБА_6 використовував даний транспортний засіб у власних цілях на підставі довіреності, посвідченої 11.08.2009 року ОСОБА_7, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, виданої йому власником автомобіля ОСОБА_8 (а.с.15).
Відповідно до ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, до якої входить діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір) володіє транспортним засобом.
Тим самим спростовується висновок суду, що моральна шкода задана ОСОБА_2 в результаті ДТП, яка мала місце 07.08.2010 року, повинна бути відшкодована за рахунок ТзОВ «Автобазис».
Крім того, судом безпідставно вирішено стягнути з ТзОВ «Автобазис»в користь ОСОБА_2 2500 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу, що надавалась потерпілому по даній кримінальній справі.
Прокурор в поданій апеляції порушує питання про скасування вказаного вироку та повернення справи на новий судовий розгляд в суд першої інстанції в іншому складі суду.
Вважає, що даний вирок є незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.
При визначені міри покарання ОСОБА_6 не враховано, що внаслідок вчиненого підсудним злочину потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження та став інвалідом ІІ групи. Вказані наслідки наступили через нехтування підсудним ПДР України, а отже могло спричинити шкоду і іншим учасникам дорожнього руху. Враховуючи викладене, суд при постановлені вироку не врахував даної обставини та не призначив підсудному додаткове покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України -позбавлення права керувати транспортним засобом строком на 3 роки.
Крім цього, у своєму вироку суд при розгляді цивільного позову лише частково задовольнив позовні вимоги потерпілого щодо відшкодування моральної шкоди. Однак, враховуючи наслідки які спричинило дане ДТП на стан здоров'я потерпілого ОСОБА_2, вказана у позові сума відповідала справедливій сатисфакції за вчинений злочин.
Заслухавши доповідь судді, виступ представника цивільного відповідача ОСОБА_3, який підтримав подану ним апеляцію, думку прокурора Малиш Н.С. про незаконність вироку та необхідність його скасування, пояснення потерпілого ОСОБА_2 та виступ захисника ОСОБА_1 про безпідставність апеляцій та залишення вироку без зміни, обговоривши наведені доводи та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляції до задоволення не підлягають.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.
Доведеність винності та кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України не оспорюється.
Покарання засудженому призначене з дотриманням вимог ст. 65 КК України. Таке відповідає характеру тяжкості вчиненого злочину і даним про особу ОСОБА_6, який раніше не притягався до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно. Також враховано і часткове визнання вини та позицію потерпілого щодо виду покарання.
Доводи апеляції прокурора про незаконність вироку через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого є необґрунтованими. Суд першої інстанції навів у вироку, як дані що характеризують особу ОСОБА_6 так і обставини, які враховуються при призначенні покарання. Факт заподіяння потерпілому ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, на що звертає увагу прокурор, не може враховуватися, ще і як обтяжуюча обставина при призначенні покарання, оскільки вже врахована при кваліфікації дій засудженого.
На думку колегії суддів, призначене засудженому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст.75 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
З врахуванням наведених обставин, суд першої інстанції також прийшов до вірного висновку щодо можливості незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Тому підстав для задоволення апеляції прокурора не вбачається.
Також вирішуючи цивільний позов, в частині відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу, суд керувався вимогами чинного законодавства. Доводи апеляції представника цивільного відповідача ОСОБА_3 про незаконність вироку в цій частині є безпідставні.
Як вірно встановлено судом, ОСОБА_6 на момент ДТП, як водій таксі та працівник ТзОВ «Автобазис», виконував свої трудові обов'язки.
Факт перебування ОСОБА_6 у трудових відносинах з ТзОВ «Автобазис»стверджується довідкою про виготовлення йому ліцензійної карти на право здійснення легкових перевезень (а.с.111), подорожнім листом службового автомобіля (а.с.112) та показами співвласника ТзОВ «Автобазис»ОСОБА_9 Трудовий договір, відповідно до чинного законодавства, вважається укладеним з моменту фактичного допуску до роботи, що мало місце в даному випадку. З врахуванням цього доводи апеляції представника цивільного відповідача, що наказ чи інший документ про прийняття підсудного на роботу не видавався, а тому він не перебував у трудових обов'язках з ТзОВ «Автобазис»є безпідставні та не приймаються до уваги.
Тому виходячи з положень ст.1172 ЦК України, як спеціальної норми, яка передбачає порядок відшкодування юридичною особою шкоди завданої їхнім працівником під час виконання трудових обов'язків, а не ст.1187 ЦК України, суд прийняв законне рішення про стягнення з ТзОВ «Автобазис»в користь потерпілого ОСОБА_2 завдану моральну шкоду в розмірі 27450 грн. та витрати на правову допомогу 2500 грн.
Також на думку колегії суддів, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з інтересів потерпілого. Розмір моральної шкоди 30 000 грн. об'єктивно відповідає заподіяній моральній шкоді потерпілому ОСОБА_2 та є достатнім для відновлення до попереднього стану. Сам потерпілий не оскаржував вирок в частині вирішення цивільного позову.
При перевірці справи колегія судів не виявила допущених істотних порушень кримінально-процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які тягнули б за собою скасування чи зміну вироку.
Вирок суду є законним та обґрунтованим, а тому апеляції представника цивільного відповідача ТзОВ «Автобазис»ОСОБА_3 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_5 не підлягають до задоволення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 362, 366 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 06 квітня 2012 року відносно ОСОБА_6 залишити без зміни, а апеляції представника цивільного відповідача ТзОВ «Автобазис»ОСОБА_3 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_5 -без задоволення.
Судді:
Ревер В.В. Танечник І.І. Урдюк Т.М.