АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Справа №2-287/2011

Провадження№ 22-ц /2090/2355/2012 Головуючий 1 інст. - Омельченко Н.І.

Категорія: поділ майна подружжя Доповідач - Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -Гуцал Л.В.,

суддів -Коростійової В.І., Ізмайлової Г.Н.,

за участю секретарів - Міхно Ю.І.,Чабан А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 3 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа -ПАТ «Укрсоцбанк»про визнання права власності на частину квартири -

встановила:

18 червня 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя.

Посилалась на те, що з 1 липня 2006 року по 15 квітня 2009 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1. Під час перебування у шлюбі, відповідач уклав договір № 156 з корпорацією «Харківбуд»про пайову участь у будівництві спірної квартири. Цей договір датований 8 грудня 2005 року, хоча фактично укладався в 2006 році. На інвестування зазначеної квартири відповідачем був отриманий кредит в АКБ «Укрсоцбанк», який вони разом сплачували згідно графіку. Право власності на спірну квартиру зареєстровано на ім'я відповідача на підставі свідоцтва про право власності виданого 08 вересня 2008 року Московською районною в м.Харкові радою. Оскільки будівництво квартири здійснювалося за їхні спільні кошти, вона згідно до ст.60, ч. 1 ст.70 СК України має право на її половину.

Ухвалою суду від 23 вересня 2009 року до участі у справі в якості 3-ї особи був залучений АКБ «Укрсоцбанк».

Відповідач та його представник позовні вимоги не визнали. Посилались на те, що 08 грудня 2005 року, до вступу в шлюб з позивачкою, між відповідачем та Корпорацією «Харківбуд»був укладений договір № 156 «Про пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_1. У грудні 2006 року відповідач отримав повідомлення від Забудовника з вимогою внести на рахунок останнього суму майбутнього житла в розмірі 287 400 грн. На той час коштів у відповідача не було, в зв'язку з чим 15 грудня 2006 року він звернувся до свого батька ОСОБА_4 та взяв у нього в борг 225 000 грн., що було еквівалентно 45000 доларам США. Саме з цих грошей 21 грудня 2006 року ним було внесено 202 400 грн. на виконання зобов'язань за договором про пайову участь у будівництві квартири, а 22 грудня 2006 року він зробив остаточний внесок в сумі 85 010 грн. Із зазначених підстав він вважає що квартира була придбана виключно за його особисті кошти, а отже є його власністю.

Представник 3-ї особи АКБ «Укрсоцбанк»в судове засідання не з'явився,

в письмові поясненнях проти позову заперечував, з тих підстав, що спірна квартира знаходиться в іпотеці.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 3 листопада 2011 року позов задоволено - за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправільне застосування норм матеріального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 липня 2006 року до 13 липня 2010 року ( а.с.16 ) . Від шлюбу дітей не мають.

До реєстрації шлюбу, 08 грудня 2005 року між ОСОБА_1. та Корпорацією «Харківбуд»було укладено договір № 156 «Про пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_1 та Додаткову угоду до нього, якими обумовлено вартість квартири - 287 413,43 грн., та порядок і строки внесення платежів - перший внесок у розмірі 150 000 грн. у строк до 25 грудня 2012 року, другий внесок у розмірі 137 413,43 грн. в строк до 25 січня 2007 року (а.с.6-15). На виконання договірних зобов'язань відповідачем були внесені Забудовнику грошові кошти - 21 грудня 2006 року 202 400 грн. та 22 грудня 2006 року 85 010 грн. (а.с.66-67). На час розгляду справи спірна квартира знаходиться в іпотеці АКБ «Укрсоцбанк»згідно з Іпотечним договором № 837/19-27/36/6-212 від 22 грудня 2006 року в забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту № 837/18-27/36/6-155 від 22 грудня 2006 року, укладеними між Банком та ОСОБА_3, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у сумі 85 860,10 грн.(а.с.68). Як договір кредиту так і іпотечний договір були укладені зі згоди дружини позичальника -ОСОБА_2 ( а.с.45,97-99) Заборгованість за кредитом складає 2245,90 доларів США. (а.с. 176)

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що кошти, внесені відповідачем до каси Забудовника 21 та 22 грудня 2006 року на придбання квартири були спільними коштами подружжя ОСОБА_1, оскільки всі платежі за вище вказану спірну квартиру вносились у період шлюбу за час їхнього сумісного проживання.

Проте повністю з такими висновками погодитись не можна.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

У позовній заяві ОСОБА_2 зазначила, що спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя, проте взагалі не зазначила джерело надходження цих коштів. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 уточнила, що перший внесок за квартиру в сумі 150 000 грн. було здійснено за рахунок коштів, подарованих подружжю на весілля -30 000 доларів США та заощаджених подружжям для придбання житла, а другий внесок в сумі 85 010 грн. за рахунок кредитних коштів, отриманих відповідачем за кредитним договором від 22 грудня 2006 року.

Разом з тим, ОСОБА_2 не надано жодних доказів на підтвердження того, що 202 400 грн. внесені відповідачем 21 грудня 2006 року до каси Забудовника є спільними коштами подружжя. Зокрема, голослівним є твердження позивачки про те, що на весілля подружжю ОСОБА_1 було подаровано 30 000 доларів США. ОСОБА_1 таке твердження спростовує і зазначає, що за подаровані на весілля кошти (5 000 доларів США.) вони з позивачкою придбали туристичну путівку і в період з 29 липня по 24 серпня 2006 року подорожували по Європі (а.с.287), що не заперечується і позивачкою. Не знайшли свого підтвердження і посилання ОСОБА_2 на те, що частина цих коштів була подружжям заощаджена для придбання житла, зважаючи на те, що шлюб між сторонами зареєстровано 1 липня 2006 року, до 26 серпня того ж року подружжя ОСОБА_1 подорожувало, а отже заощадження за такий короткий період часу значної суми коштів (з урахуванням доходу подружжя а.с.275,271,288) є неможливим.

Натомість, відповідачем на підтвердження своїх заперечень надано рішення Київського районного суду м.Харкова від 5 березня 2009 року, ухвалене за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу. Цим рішенням з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто борг у сумі 225 000 грн. згідно боргової розписки від 15 грудня 2006 року. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції змінено, із мотивувальної частини виключено посилання на встановлення судом факту отримання ОСОБА_1. позики для придбання квартири, оскільки ці обставини не були предметом спору, в іншій частині це ж рішення залишено без змін (а.с.69,70,136-138). Крім того, ОСОБА_1. надано докази того, що 20 грудня 2006 року він, його батьки та брат продали квартиру, яка належала ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, за 282 800 грн. (частка відповідача від продажу за твердженням останнього склала 70 700 грн.). (а.с.267-269)

Належних та допустимих доказів на спростування доводів ОСОБА_1 позивачкою не надано.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, судова колегія вважає недоведеним позивачкою той факт, що 202 400 грн., які були внесені ОСОБА_1. 21 грудня 2006 року до каси Забудовника є спільними коштами подружжя.

Не має підстав вважати що ОСОБА_1, беручи 16 грудня 2006 року у борг 225 000 грн. діяв в інтересах сім'ї, оскільки за судовим рішенням ці кошти були стягнуті лише з відповідача, крім того, позивачка стверджує, що їй взагалі не було відомо про факт отримання ОСОБА_1. коштів у борг.

Отже, суд першої інстанції не врахував наведених вище роз'яснень постанови Пленуму ВСУ, не з'ясував джерело надходження коштів, які були внесені в касу Забудовника ОСОБА_1. 21 грудня 2006 року та дійшов помилкового висновку про те, що всі кошти внесені за оплату спірної квартири були спільними коштами подружжя ОСОБА_1.

Разом з тим, твердження ОСОБА_2 про те, що 22 грудня 2006 року ОСОБА_1. укладено кредитний договір за яким він отримав кошти в сумі 85 860 грн. для інвестування квартири і саме з цих коштів 85010 грн. було внесено як других платіж за спірну квартиру, є обґрунтованим та підтверджується наявними у справі доказами.

Отже сума у розмірі 85 010 грн. це спільні кошти подружжя ОСОБА_1, які були отримані відповідачем у АКБ «Укрсоцбанк»за Договором кредиту від 22 грудня 2006 року для фінансування будівництва (інвестування) житла відповідно до Договору №156 про пайову участь у будівництві від 8 грудня 2005 року (п.1.2) та були ними витрачені на придбання спірної квартири.

Доводи відповідача стосовно того, що кредитні кошти були витрачені не на придбання, а на ремонт спірної квартири є голослівними та спростовуються змістом зазначеного вище кредитного договору. Крім того, у суді першої інстанції відповідач не заперечував того факту, що кредитні кошти пішли саме на інвестування спірної квартири.

За таких обставин судова колегія вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити та визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/20 частин спірної квартири, виходячи з наступного розрахунку: 287 413 грн. -вартість квартири, 202 400 грн. -кошти, які були витрачені на придбання квартири та належали особисто ОСОБА_1; 85013 грн. спільні кошти подружжя ОСОБА_1, які були ними витрачені на придбання спірної квартири, половину з яких складає частка ОСОБА_2 - 42506 грн. (42506х100: 287413=15/100=3/20).

Заперечення третьої особи проти позову є безпідставними, оскільки положення договору іпотеки про те, що іпотекодавець не має права відчуджувати без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку неможливо поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на нього, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням ним.

Керуючись ст. 303, ст. 304, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 3 листопада 2011 року змінити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/20 частини квартири АДРЕСА_1, залишивши 17/20 частин цієї квартири у власності ОСОБА_1.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді