Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
06.07.2012 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів КУШТАНА Б.П., ЛЕСКА В.В.
при секретарі ПАЛОШ Г.Л.
за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за об'єднаним позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Тячівської міської ради Закарпатської області та Тячівського міського бюро технічної інвентаризації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Тячівська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_9, про визнання договорів недійсними та визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на рішення Тячівського районного суду від 30 травня 2011 р. і на додаткове рішення цього ж суду від 15 червня 2011 р., -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_2 27.07.2010 р., а ОСОБА_3 - 28.07.2010 р. звернулися до суду із позовами до ОСОБА_10, Тячівської міської ради та Тячівського МБТІ про визнання договорів недійсними та визнання права власності. Зазначали, що рішенням Виконкому Тячівської міськради від 23.04.1985 р. № 69 ОСОБА_2 було виділено комунальну квартиру АДРЕСА_1, а рішенням від 22.04.1987 р. № 92 було надано квартиру АДРЕСА_5 ОСОБА_3 На підставі рішення Тячівського районного суду від 16.05.1991 р. будинок був знятий з балансу виконкому та переданий ОСОБА_11, однак, у 1992 р. це рішення суду було скасовано. 23.04.1993 р. рішенням комісії Тячівської райради з питань поновлення прав реабілітованих ОСОБА_11 було повернуто конфісковане у її батька ОСОБА_12 майно, який був реабілітований, однак, комісією Закарпатської облради з питань поновлення прав реабілітованих від 10.06.1994 р. та чинним на даний час рішенням Тячівського районного суду від 19.05.1994 р. рішення комісії райради було скасовано. 30.08.1994 р. зазначений будинок зареєстровано за Тячівським управлінням житлово-комунального господарства. Отже, станом на 30.08.1994 р. ОСОБА_11 не була власником будинку АДРЕСА_1 проте, у 1995 р. на підставі ухвали Тячівського районного суду від 27.04.1995 р. цей будинок було зареєстровано за ОСОБА_11 Рішенням Тячівського районного суду від 29.12.2004 р., що набрало законної сили, було визнано недійсними договори дарування квартири АДРЕСА_6, укладені 18.05.1995 р. між ОСОБА_11 і ОСОБА_7, а потім (25.09.2002 р.) - ОСОБА_7 із ОСОБА_10, цим рішенням суду встановлено, що ухвала Тячівського райсуду від 27.04.1995 р. про відмову в перегляді у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення суду від 05.04.1994 р. не могла бути юридичною підставою для реєстрації будинку за конкретною особою і не посвідчувала право власності за нею. Посилаючись на ці обставини, на положення ст. 48 ЦК УРСР (1963 р.) щодо недійсності угоди, на норми ст. 145 ч. 3 цього Кодексу щодо витребування безоплатно та протиправно відчуженого майна, позивачки, вважаючи, що майно підлягає поверненню до комунальної власності Тячівської районної ради та уточнивши вимоги, просили: поновити їм строк на звернення до суду із позовами, визнати недійсними договір дарування, укладений 18.05.1995 р. ОСОБА_11 із ОСОБА_7 і посвідчений у Тячівській державній нотаріальній конторі за реєстровим № 1-1834, і договір дарування, укладений 25.09.2002 р. ОСОБА_7 із ОСОБА_10 і посвідчений у цій же нотаріальній конторі за реєстровим № 6224, у частині дарування квартир АДРЕСА_7; скасувати право власності ОСОБА_11 на квартири АДРЕСА_8 та визнати право комунальної власності на ці квартири.
Ухвалою Тячівського районного суду від 09.09.2010 р. позови ОСОБА_2 і ОСОБА_3 об'єднані в одне провадження.
Рішенням Тячівського районного суду від 30.05.2011 р. об'єднаний позов задоволено частково: поновлено ОСОБА_2 і ОСОБА_3 строк на звернення до суду з позовами; визнано недійсними договір дарування, укладений 18.05.1995 р. ОСОБА_11 із ОСОБА_7 і посвідчений у Тячівській державній нотаріальній конторі за реєстровим № 1-1834, і договір дарування, укладений 25.09.2002 р. ОСОБА_7 із ОСОБА_10 і посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 6224, у частині дарування квартир АДРЕСА_7; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_11 на квартири АДРЕСА_8; зобов'язано Тячівське міське бюро технічної інвентаризації здійснити відповідні реєстраційні записи. У решті позову - відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Тячівського районного суду від 08.11.2010 р.
Додатковим рішенням Тячівського районного суду від 15.06.2011 р. стягнуто з ОСОБА_10 і ОСОБА_7 з кожного по 17,00 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_3
Відповідач ОСОБА_10 обидва рішення суду оскаржив, вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, суд не врахував обставини вселення позивачок у квартири, відсутність правового оформлення такого, не звернув уваги на обставини, за яких набувалося і переходило право власності на будинок, здійснювалася його експлуатація. Суд безпідставно виходив із нібито наявного порушення прав позивачок, неправильно вирішив питання про судові витрати. Апелянт просить судові рішення скасувати і відмовити у позові повністю.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 15.06.2012 р. залучено до участі в справі ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_4 як правонаступників відповідача ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1
Заслухавши доповідь судді, пояснення: апелянта ОСОБА_5 та його представника адвоката ОСОБА_13, які апеляцію підтримали, позивачок ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та їх представника адвоката ОСОБА_14, які апеляцію не визнали, враховуючи заяву ОСОБА_4 і ОСОБА_6 від 27.06.2012 р. про підтримання апеляції ОСОБА_10, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності учасників процесу, які не з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Ухвалюючи рішення в справі, суд першої інстанції виходив із доведеності об'єднаного позову в частині порушення реєстрацією права власності на будинок за ОСОБА_11 та оспореними договорами прав позивачок та із недоведеності та передчасності вимоги про визнання права комунальної власності квартири. Погодитись із судовими рішеннями не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За приписами ЦПК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав (ст. 3 ч. 1, ст. 15 ч. 1); цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, особа на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору і зобов'язана належно довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов'язок доказування пред'явлених вимог лежить на позивачеві і таке не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 10, 11, 57-61); про задоволення позову рішення може бути прийняте за умови обґрунтованості та доведеності позовних вимог (ст.ст. 212-215); апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, і не обмежений доводами скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (ст. 303 ч.ч. 1, 3).
У справі встановлені наступні факти і обставини.
Довідкою Тячівського районного державного підприємства технічної інвентаризації від 06.12.2004 р. № 291 (а.с. 41 т. 1) стверджується, що будинок АДРЕСА_1: з 19.06.1950 р. був зареєстрований за ОСОБА_15; з 25.09.1952 р. був зареєстрований за Тячівською селищною радою депутатів трудящих на підставі рішення виконкому ради від 22.09.1952 р. № 52; з 17.05.1995 р. був у цілому зареєстрований за ОСОБА_16 згідно ухвали Тячівського районного суду від 27.04.1995 р., а раніше реєструвався за ОСОБА_11 27.06.1991 р. на підставі рішення Тячівського районного народного суду від 16.05.1991 р., із 09.12.1993 р. - на підставі рішення комісії Тячівської райради з питань прав реабілітованих. Ухвалою від 27.04.1995 р. Тячівський районний суд відмовив ОСОБА_17, ОСОБА_2 і ОСОБА_18 у перегляді у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Тячівського районного суду від 15.04.1994 р., яким були задоволені вимоги ОСОБА_11 про стягнення із заявників заборгованості по квартирній платі, в ухвалі суд вказав, що відповідно до подань Тячівської міськради від 25.02.1995 р. № 20 та Тячівського ВУЖКГ від 28.02.1995 р. будинок АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_11 (а.с. 122 т. 1). Даних про оскарження цієї ухвали, зокрема, щодо змісту її мотивувальної частини, у справі немає.
До цього за вироком народного суду 1-ї дільниці Тячівської округи Закарпатської області від 11.03.1952 р., яким батька ОСОБА_11 - ОСОБА_19 було засуджено як куркуля за несплату сільськогосподарського податку до 10 років позбавлення волі, будинок у числі іншого майна засудженого був конфіскований (а.с. 42 т. 1). У подальшому постановою Президії Закарпатського обласного суду від 14.06.1990 р. вирок від 11.03.1952 р. та ухвала судової колегії у кримінальних справах Закарпатського обласного суду від 27.03.1952 р. були скасовані, провадження у кримінальній справі щодо ОСОБА_19 - закрито на підставі ст. 6 п. 2 КПК України (а.с. 43-45 т. 1), ОСОБА_19 був реабілітований.
Як убачається з довідки Державного архіву Закарпатської області від 02.10.2008 р. № А-2253/01-23 (а.с. 56 т. 1), рішення виконкому Тячівської селищної ради від 22.09.1952 р. у протоколах відсутнє, у протоколі № 18 від 15.09.1952 р. даних про взяття на баланс комунального будинку по АДРЕСА_1 не виявлено, рішення виконкому № 155 від 20.05.1957 р. у протоколах немає. Отже, немає рішень, що зазначені підставами для реєстрацію будинку за Тячівською селищною радою, узяття тою конфіскованого майна на баланс, що позбавляє легітимності подальші дії селищної, міської ради, її виконавчих органів, вчинені щодо цього нерухомого майна. Крім того, з 30.08.1994 р. будинок АДРЕСА_1 реєструвався за ВУЖКГ Тячівського райвиконкому, проте, як зазначено в довідці ВУЖКГ від 20.07.1995 р. № 3, згідно рішення Тячівської міської ради народних депутатів від 22.07.1991 р. № 100 житловий будинок АДРЕСА_1 з комунального балансу знятий і переданий власнику (а.с. 55 т. 1).
Рішенням Виконкому Тячівської міськради від 23.04.1985 р. № 69 ОСОБА_2 було виділено комунальну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 8 т. 1), а 22.04.1987 р. Виконком прийняв рішення № 92, яким покращив тимчасово житлові умови ОСОБА_3, яка проживає в аварійному будинку, і виділив їй квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 81 т. 1). З довідки підприємства техінвентаризації (а.с. 41 т. 1), інших матеріалів справи випливає, що на час прийняття вищевказаних рішень будинок і квартири фактично перебували у віданні Тячівської міської ради і належали до державного житлового фонду (ст.ст. 4, 5 ЖК Української РСР, тут і далі нормативні акти в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин).
Відповідно до норм ЖК УРСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного житлового фонду виконавчий комітет міської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення (ст. 58 ч. 1); користування жилим приміщенням у будинках державного житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер (ст. 61 ч.ч. 1, 2, ст. 63). Між тим, ордери на квартири ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не видавалися, договори найму квартир із ними не укладалися.
18.05.1995 р. ОСОБА_11, діючи як власник і розпорядившись у законний спосіб належним їй правом (ст.ст. 4, 5, 86, 243 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 2, 4, 8, 12, 19 Закону України «Про власність» (Закон № 697-XII)), подарувала ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_1 а 25.09.2002 р. ОСОБА_7, право власності якого на будинок було зареєстроване у підприємстві техінвентаризації 18.05.1995 р., так само ним розпорядився і подарував ОСОБА_10, право власності якого на одержане в дар майно зареєстроване 25.09.2002 р. (а.с. 11-13 т. 1). Згідно із витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 26736180, виданим Тячівським міським бюро технічної інвентаризації 16.07.2010 р., вартість квартири № 2 становить 16936,00 грн., квартири № 4 - 13702,00 грн. (а.с. 68 т. 1). Висновок суду в оскарженому рішенні проте, що передача майна обдарованим не відбулася, оскільки у квартирах залишилися мешкати позивачки і не були позбавлені права проживання як квартиронаймачі невірний і не ґрунтується на законі. Передача майна відбулася, таке було зареєстроване за обдарованими, правові наслідки, обумовлені договорами, настали, на що факт проживання позивачок у квартирах (безвідносно до відсутності відносин власне найму квартир) не впливає.
В обґрунтування своїх вимог позивачки послалися на рішення Тячівського районного суду від 29.12.2004 р., що набрало законної сили 23.06.2005 р., яким задоволено позов ОСОБА_20 до ОСОБА_7 і ОСОБА_10 про визнання недійсними договору укладеного 18.05.1995 р. ОСОБА_11 із ОСОБА_7, і договору, укладеного ОСОБА_7 із ОСОБА_10 25.09.2002 р., у частині дарування квартири АДРЕСА_4 (а.с. 86-91 т. 1). Вважають зазначене рішення преюдиційним щодо встановлення факту неправомірності реєстрації 17.05.1995 р. права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_11 на підставі ухвали Тячівського районного суду від 27.04.1995 р., оскільки така не могла бути юридичною підставою для реєстрації права власності. Апеляційному суду пояснили, що обґрунтовують свої вимоги цим рішенням суду «за аналогією».
У цьому зв'язку колегія суддів констатує, що за змістом ст.ст. 10, 11, 57-61, 212-215 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи у межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів і саме з метою вирішення конкретних вимог встановлює необхідні для цього факти. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 61 ч. 3 ЦПК України). Із зазначеного рішення суду вбачається, що позов пред'явила ОСОБА_20, яка вселилася у надану як молодому спеціалісту квартиру в спірному будинку у 1959 р. (до уведення з 01.01.1984 р. в дію ЖК УРСР), вимоги про визнання незаконною, недійсною цієї реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_11 у справі не пред'являлися, судом не вирішувалися, а ОСОБА_11, щодо якої саме могла встановлюватися незаконність реєстрації її права власності на майно, не була залучена до участі в справі, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 теж не брали в ній участі. Понад те, ОСОБА_11 не залучена і до участі в справі за даним позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а висновок суду в рішенні, яке оскаржується, про те, що у даній справі беруть участь ті самі особи, за виключенням ОСОБА_20, не відповідає дійсним обставинам. З рішення суду також випливає, що вирішуючи позов ОСОБА_20 суд не мав у своєму розпорядженні даних про відсутність відповідних рішень про реєстрацію будинку за місцевою радою та прийняття його на баланс, цими новими фактами заперечується позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 Тож сама по собі по собі констатація суду в рішенні від 29.12.2004 р. вищезгаданої обставини не потягла відповідного правового наслідку і не може бути взята до уваги в даній справі у порядку ст. 61 ч. 3 ЦПК України.
Чинним рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10.11.2009 р. у справі за позовом ОСОБА_10 до Тячівської міської ради, треті особи Тячівське міське БТІ, ОСОБА_21, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, про скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими порушено право власності на нерухоме майно, скасовано рішення Тячівського районного суду від 30.04.2009 р. у частині відмови в задоволенні позову про скасування рішення Виконкому Тячівської міської ради від 11.06.2008 р. № 289 «Про вжиття заходів щодо приведення у відповідність до вимог законодавства житлових правовідносин відносно використання квартир будинку АДРЕСА_1» та рішення Виконкому Тячівської міської ради від 11.07.2008 р. № 324 «Про внесення змін і доповнень до рішення Виконкому Тячівської міської ради від 22.04.1987 р. № 92», ухвалено нове рішення, яким рішення Виконкому Тячівської міськради від 11.06.2008 р. № 289 скасовано в частині, яка стосується квартир АДРЕСА_1; рішення Виконкому Тячівської міськради від 11.07.2008 р. № 324 - скасовано (а.с. 129-133 т. 1).
Рішенням апеляційного суду встановлено, що: 28.12.2002 р. ОСОБА_10 отримав Державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ЗК № 005326 для будівництва та обслуговування будинку на ділянці площею 0,16 га по АДРЕСА_1; 11.06.2008 р. (рішення № 289) Тячівський міськвиконком вирішив оформити щодо багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 право комунальної власності територіальної громади м. Тячева і села Тячівка, включити будинок до житлового фонду Тячівської міської ради, видати ОСОБА_2 ордер на квартиру НОМЕР_1; рішенням Тячівського міськвиконкому від 11.07.2008 р. № 324 внесено зміни і доповнення до рішення Виконкому Тячівської міської ради народних депутатів від 22.04.1987 р. № 92 і видано ОСОБА_3 ордер на квартиру НОМЕР_2; зазначеними рішеннями органу місцевого самоврядування порушено законно набуте право власності ОСОБА_10 Суд дав оцінку доводам Тячівської міської ради щодо преюдиційності рішення Тячівського районного суду від 29.12.2004 р. і ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 23.06.2005 р., відхиливши їх як необґрунтовані. Цим рішенням апеляційного суду встановлені обставини щодо учасників процесу у справі за даним позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3, в т.ч., обізнаність із фактами укладення оспорених договорів дарування, які враховуються за правилами ст. 61 ч. 3 ЦПК України, утім, на це рішення суд першої інстанції не зважив.
Таким чином, право ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користування жилими приміщеннями не оформлено відповідно до закону, житлові правовідносини на час прийняття рішень про надання квартир не були врегульовані із Тячівською міською радою, її виконавчими органами, обов'язком яких було дотримання порядку надання житла, і не є врегульованими на даний час, а висновок суду першої інстанції про протилежне - необґрунтований. Водночас вищезгадані рішення свідчать про те, що позивачки та їх сім'ї не вселилися до жилих приміщень самовільно, вони не позбавлені права врегульовувати питання щодо своїх житлових прав із відповідними органами місцевого самоврядування.
Згідно із положеннями ЦК УРСР, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в т.ч., з договору дарування (ст.ст. 4, 41, 151, 243) і як такі підлягають захисту (ст. 6). Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше не буде вставлено судом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, держава забезпечує його захист (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 48, 49, 55 Закону № 697-XII). За змістом цих положень закону, правомірність угоди презюмується.
Пред'явивши позов з підстав, передбачених ст. 48 ЦК УРСР (недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону) і ст. 145 ч. 3 цього Кодексу (право власника на витребування майна, набутого безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати), позивачки не зазначили які саме їхні цивільні права порушені, на якій підставі вони вимагають позбавити власника права на майно. Доказів наявності у позивачок права власності на майно, на захист якого можуть пред'являтися вимоги із вищевказаних підстав, доказів порушення відповідачами конкретних цивільних прав позивачок та наявності у останніх відповідного права вимоги, у справі немає. Сам по собі факт проживання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у квартирах, яким, по суті, обґрунтовується об'єднаний позов, не є достатньою підставою для втручання позивачок у повноваження власників будинку, тим більше - для позбавлення їх права власності. Отже, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не мають підстав вимагати у обраний ними спосіб захисту прав, що не виникли, не вказав у рішенні, які саме цивільні права позивачок порушені та підлягають захисту і суд першої інстанції. Вимог, які б ґрунтувалися на положеннях житлового законодавства, позивачки не ставили, а суд, зазначивши в рішенні побіжно про порушення житлових прав позивачок за відсутності відповідних вимог та їх обґрунтування, не вказав, які саме права порушені, не врахував обставин проживання позивачок у будинку, а також того, що користувач жилого приміщення може ставити питання про захист житлового права, в т.ч., у випадку зміни власника приміщення, яке виникло відповідно до закону. Тож суд не мав підстав задовольняти об'єднаний позов виходячи із положень ст. 9 ЖК України.
Відповідачами за вимогами про позбавлення особи права власності, що ними, по суті, є вимоги про скасування права власності на нерухоме майно (попри некоректність такого формулювання) і про визнання договорів дарування недійсними, є особи, яким належить право власності, за вимогою про визнання недійсним договору, пред'явленою третьою особою, відповідачами є сторони договору. ОСОБА_11 (колишній власник нерухомості і сторона договору дарування) не була відповідачем за вимогами, що їх стосовно неї суд задовольнив. Усупереч положенням ст. 10 ч. 4, ст.ст. 32, 33 ЦПК України, суд не роз'яснив учасникам процесу наслідки невчинення процесуальних дій, не обговорив питання про участь у справі ОСОБА_11 Суд не звернув уваги й на те, що ОСОБА_11 вже не була власником майна і розпорядилася своїм правом за 15 років до подачі до суду зазначених позовів, тому не могла бути позбавлена права, якого вже не мала.
Серед інших позивачки пред'явили і вимоги про визнання права комунальної власності на квартири АДРЕСА_7. Суд у задоволенні позову в цій частині відмовив, вважаючи ці вимоги недоведеними і передчасними, оскільки за змістом ст. 9 ЖК України право власності на житло набувається на підставах, передбачених законодавством України, в т.ч., шляхом приватизації, а правові основи приватизації житла визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», зокрема, ст. 8. Із мотивами, з яких суд відмовив у позові цій частині, погодитись теж не можна.
По-перше, вимоги про визнання права комунальної власності на квартири пред'явлені фактично в інтересах Тячівської міської ради як суб'єкта права власності територіальної громади м. Тячева (ст.ст. 3, 31, 32, 35 Закону № 697-XII, ст.ст. 2, 169, 172, 327 ЦК України (2003 р.)), яка сама таких вимог не пред'являла, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на це не уповноважувала, тому останні ці вимоги були не вправі ставити. По-друге, позивач і відповідач у справі (спорі) завжди є різними особами (ст. 26 ч. 1, ст. 30 ЦПК України), Тячівська міська рада є відповідачем за позовами ОСОБА_2 і ОСОБА_3, тому має місце фактичний збіг в одній особі позивача й відповідача, що виключало можливість задоволення позову, на що суд, який відкрив провадження у справі за заявою, що не відповідала вимогам ст. 119 ЦПК України і в порядку ст. 121 ч.ч. 1, 2, ст. 207 ч. 1 п. 8 ЦПК України не діяв, уваги не звернув. По-третє, вказуючи на ст. 9 ЖК України і на ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у контексті набуття права на житло шляхом приватизації як на підстави для свого рішення, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки з указаних судом підстав такі не заявлялися і законодавство щодо приватизації житла не має стосунку до цих позовів. По-четверте, позбавивши власників права на спірне майно та одночасно відмовивши у визнанні права комунальної власності на це майно і - зобов'язавши Тячівське МБТІ здійснити відповідні реєстраційні зміни, суд фактично зробив спірне майно безгосподарним, прийшов до взаємовиключних висновків, прийняв рішення, виконання якого щодо реєстрації майна за конкретним власником неможливе. Позивачки, не оскарживши рішення суду в цій частині, погодились, зокрема, із тим, що майно не належить до комунальної власності.
Позивачки визначили Тячівське МБТІ відповідачем у справі, але не врахували, що рішення суду про визнання правочину недійсним, визнання права власності тощо обумовлює настання відповідних правових наслідків і є підставою для внесення реєстраційних змін щодо правочину та/або права власності. Вимога про скасування державної реєстрації права власності, як зазначив у рішенні суд, не відповідає способам захисту цивільних прав, установлених законом (ст. 16 ЦК України), не має самостійного значення і задоволенню не підлягає. До того ж, позивачки сформулювали цю вимогу як «про скасування права власності», а не про скасування державної реєстрації цього права, тому суд вийшов за межі пред'явлених вимог. Підприємство техінвентаризації не є учасником правовідносин щодо визнання договорів недійсними та визнання (позбавлення) права власності на майно і не може бути відповідачем у справі, до підприємства фактично не було пред'явлено вимог щодо його дій чи бездіяльності. Суд першої інстанції залишив це поза увагою.
Насамкінець, суд у рішенні зазначив, що ухвалою від 16.08.2010 р. залучив до участі в справі в якості відповідача ОСОБА_7 і в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Тячівську райдержнотконтору та приватного нотаріуса ОСОБА_9 Питання про залучення до участі в справі відповідача, третьої особи вирішується судом шляхом постановлення ухвали, ухвала, постановлена окремим процесуальним документом, підписуються суддею і приєднується до справи, ухвала, постановлена судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заноситься до журналу судового засідання, залученим особам суд надсилає копії позовної заяви, інші документи (ст.ст. 33, 35, 36, ст. 127 ч. 2, ст. 208 ч. 2, ст. 209 ч.ч. 4, 5 ЦПК України). На а.с. 25-26 т. 1 знаходиться журнал попереднього судового засідання за 16.08.2010 р. у справі за позовом ОСОБА_2, у журналі міститься запис, що у кінці засідання «суд ухвалив», однак, зміст ухвали в журналі відсутній, окремого процесуального документу (ухвали) про залучення вищевказаних осіб до участі в справі - немає. 16.08.2010 р. суд надіслав Тячівській райдержнотконторі та приватному нотаріусу ОСОБА_9 листа за № 2-1587/10 із повідомленням про залучення їх до цієї справи як третіх осіб і направив копію позовної заяви (а.с. 30 т. 1). Доказів повідомлення ОСОБА_7 про залучення його як відповідача у цій справі, направлення йому необхідних документів - немає, рівно як немає доказів належного виконання вимог цивільного процесуального закону щодо цих осіб і після об'єднання позовів у одне провадження. Таким чином, відповідач ОСОБА_7 і треті особи Тячівська райдержнотконтора та нотаріус ОСОБА_9 хоча і брали участь у справі фактично, проте, не були залучені до неї у належний процесуальний спосіб, чим їхні процесуальні права були порушені.
Виходячи з наведеного, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є необґрунтованим і суперечливим, підстав для поновлення строку давності та часткового задоволення позову, що його не було доведено, суд не мав. Під час судового розгляду не було встановлено неправомірності набуття власниками прав на майно, суд за позовом осіб, які не мали права відповідної вимоги, визнав недійсними договори та позбавив відповідачів права власності, тоді як воно підлягало захисту. Справу вирішено із неправильним застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, в т.ч., щодо кола осіб, прав і обов'язків яких стосується спір, залучення таких осіб до участі в справі та визначення їх процесуального статусу, суд вийшов за межі пред'явлених позовних вимог. Відмова в позові із зазначених судом підстав теж не ґрунтується на законі.
Відтак, на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України, апеляцію слід задовольнити, судові рішення скасувати, у об'єднаному позові відмовити по суті із наведених вище підстав, судові витрати розподілити із урахуванням наявних у справі даних про вартість спірного майна та доказів щодо сплаченого (ст. 88 ЦПК України).
Керуючись ст. 303 ч.ч. 1, 3, ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 задовольнити, рішення Тячівського районного суду від 30 травня 2011 р. і додаткове рішення цього ж суду від 15 червня 2011 р. скасувати, у об'єднаному позові ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Тячівської міської ради Закарпатської області та Тячівського міського бюро технічної інвентаризації про визнання договорів недійсними та визнання права власності - відмовити.
Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Тячівського районного суду від 8 листопада 2010 р., із урахуванням ухвали цього ж суду від 11 листопада 2010 р. про виправлення описки в ухвалі від 08.11.2010 р., скасувати.
Стягнути на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у відшкодування судового збору з ОСОБА_2 - 69,30 грн., з ОСОБА_3 - 84,70 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з ОСОБА_2 - 54,00 грн., з ОСОБА_3 - 66,00 грн.; стягнути на користь держави судовий збір з ОСОБА_2 в розмірі 120,02 грн., з ОСОБА_3 - в розмірі 152,36 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді