ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" липня 2012 р. Справа № 5021/2867/2011
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Тихий П.В.,
при секретарі Голозубовій О.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Жаренко В.Ф.
відповідача - Солонар О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1655 С/1-12) на рішення господарського суду Сумської області від 25 квітня 2012 року у справі № 5021/2867/11
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро", м. Київ
до приватного підприємства "Племінний завод "Олександрівка", с. Курган Лебединського району Сумської області
про визнання права власності на майно,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Сумської області з позовною заявою до приватного підприємства "Племінний завод "Олександрівка" (далі - відповідач), в якій після уточнення позовних вимог просило визнати за ним право власності на зібраний врожай соняшнику з площі 414 га, розташованої на території Курганівської сільської ради, в кількості 743,3 тони.
Рішенням господарського суду Сумської області від 25 квітня 2012 року у справі № 5021/2867/11 (головуючий суддя Заєць С.В., суддя Котельницька В.Л., Лущик М.С.) у задоволенні позовних вимог відмовлено; стягнуто з позивача в дохід державного бюджету 9 523,75 грн. судового збору.
Відповідач із рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить змінити мотивувальну частину рішення господарського суду Сумської області від 25.04.2012 р. у справі № 5021/2867/2011, а саме виключити з мотивувальної частини рішення посилання на те, що:
- 20.04.2010 року між сторонами було укладено договір № 20/04-10/С суборенди земельної ділянки;
- виробничі витрати на врожай соняшнику склали 456 312 гривень 57 копійок;
- позивач провів роботи по збиранню вирощеного ним врожаю, що є його власністю;
- саме позивач, що не заперечується відповідачем, виростив повністю власними силами та за власні кошти спірний врожай соняшнику у повному обсязі;
- оскільки позивач виростив повністю власними силами та за власні кошти і зібрав спірний урожай соняшнику в повному обсязі, у нього виникло право власності на це майно.
Крім того, відповідач просить змінити текст мотивувальної частини рішення господарського суду Сумської області від 25.04.2012 р. у справі № 5021/2867/2011 наступного змісту: "За таких обставин, оскільки внаслідок відчуження врожаю соняшнику, позивач фактично на даний час не є його власником, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог" виклавши його в наступній редакції: "За таких обставин, враховуючи те, що договір суборенди земельної ділянки №20/04-10/С підписаний та скріплений печатками представниками ТОВ "Лотуре-Агро" та ПП "Племінний завод "Олександрівка" 20.04.2010 року не зареєстрований в установленому законом порядку, тому є не вчиненим та не укладеним, а власником майна - врожаю насіння соняшника в кількості 743,3 тони відповідно до вимог ч. 1 ст. 189, ст. 775 Цивільного кодексу України може бути, було та є приватне підприємство "Племінний завод "Олександрівка" - належний користувач (орендар) земельних ділянок, площею 414 га., розташованих на території Курганської сільської ради Лебединського району Сумської області, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог".
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення в частині обставин справи, встановлених та вказаних у мотивувальній частині рішення, неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив та неправильно застосував норми матеріального права та процесуального права, висновок місцевого господарського суду про виникнення права власності позивача на вирощений та зібраний врожай, що викладений у його рішенні, не відповідає обставинам справи, а вказані обставини, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими є недоведеними.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому посилається на її необґрунтованість та безпідставність, зокрема, зазначає, що виключно позивачем вирощений власними силами та за власні кошти зібраний урожай соняшнику у кількості 743,3 тон (валовий збір) з площі 414 га., а тому, відсутні підстави для виключення з рішення висновків суду, які базуються на встановлених фактичних обставинах. На думку позивача, вимога відповідача щодо виключення із мотивувальної частини рішення висновку суду щодо наявності у позивача на момент збирання вирощеного врожаю соняшника у період, володіння, розпорядження ним права власності на зібраний врожай, є безпідставною.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник позивача, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, 20 квітня 2010 року між відповідачем (орендар) та позивачем (суборендар) підписано договір № 20/04-10/С суборенди земельної ділянки, відповідно до умов якого відповідач передав, а позивач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 2647 га, яка знаходиться на території Курганської сільської ради Лебединського району Сумської області. Зазначена земельна ділянка знаходиться в орендному користуванні орендаря у відповідності до договорів оренди земельних ділянок, укладених з 2005-2009 роки на строк п'ять років, між відповідачем і громадянами, власниками земельних ділянок (пайовиками), та Лебединською райдержадміністрацією (орендодавці).
Пунктом 3.1. договору сторони визначили строк його дії -до 01 жовтня 2010 року, але в будь-якому випадку не менш ніж до закінчення збирання врожаю. В будь-якому випадку строк суборенди земельної ділянки не може бути меншим ніж завершення суборендарем повного циклу весняно-польових робіт та робіт по збиранню врожаю, які здійснюються при сільгоспвиробництві.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у жовтні 2010 року ним на орендованій земельній ділянці площею 414 га, розташованій на території Курганівської сільської ради, було зібрано урожай соняшнику в кількості 743,3 тони. Виробничі витрати на врожай соняшнику склали 456 312 грн. 57 коп. згідно наданої довідки позивача від 29.11.2011 р. № 08/1483.
На думку позивача, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором суборенди земельної ділянки № 20/04-10/С від 20.04.2010 р. щодо отримання письмової згоди від орендодавців стосовно передачі земельних ділянок в суборенду та державної реєстрації договору. Натомість позивач, враховуючи проведення власних робіт по засіянню, обробленню та збиранню вирощеного ним врожаю соняшника, та з урахуванням приписів п. 3.1. договору вважає, що він має всі законні права на вирощений врожай, а тому звернувся до суду з вимогою визнати за ним право власності.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів порушення прав позивача відповідачем, оскільки останній будь-яких прав на спірне майно не заявляє. Суд дійшов висновку, що оскільки позивач за власні кошти та власними силами виростив і зібрав спірний урожай соняшнику в повному обсязі, то у нього виникло право власності на це майно. Проте, приймаючи до уваги доводи позивача стосовно того, що на даний час врожай соняшнику з площі 414 га, розташованої на території Курганівської сільської ради в кількості 743,3 тони, зібраний та реалізований останнім, то фактично позивач вже не є його власником.
Однак колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи та викладені без врахування норм чинного законодавства, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
За приписами статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
До відносин суборенди застосовуються норми, що регулюють орендні правовідносини.
Відповідно до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За приписами статті 89 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право передавати її в оренду.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Як вбачається із матеріалів справи, договір суборенди земельної ділянки №20/04-10/С від 20.04.2010 р. був підписаний між позивачем та відповідачем, проте державної реєстрації зазначеного договору в порушення вищезазначених норм законодавства та п. 6.1. договору, сторонами здійснено не було. При цьому, позивачем не надано доказів того, що відповідач ухилявся від державної реєстрації договору.
Згідно з пунктом 6.1. договору відповідач зобов'язався отримати письмову згоду орендодавців на передачу земельної ділянки в суборенду, а також всіляко сприяти та не перешкоджати в подальшій державній реєстрації договору суборенди земельної ділянки № 20/04-10/С від 20.04.2010 р.
В матеріалах справи відсутня письмова згода орендодавців (пайовиків) на передачу земельної ділянки в суборенду позивачу, надання якої передбачена п.6.1. договору суборенди.
Крім того, позивач, не маючи правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою, безпідставно приступив до її використання з метою одержання прибутку ще до підписання договору суборенди. Зазначений факт викладений позивачем у позовній заяві та відповідачем не заперечується.
Також в матеріалах справи відсутні акт приймання-передачі земельної ділянки, плани та схеми земельної ділянки, переданої в суборенду, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), не визначено цільове призначення земельної ділянки, переданої в суборенду, а також інша технічна документація із землеустрою, складання якої є обов'язковою при передачі земельної ділянки у користування.
Враховуючи вищевикладені обставини справи колегія суддів дійшла висновку, що факт підписання сторонами договору не свідчить про набрання ним юридичної сили в установленому законом порядку, а тому договір суборенди земельної ділянки № 20/04-10/С від 20.04.2010 р. вважається неукладеним, тобто таким, що не створює прав та обов'язків для сторін.
Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про укладення між сторонами договору № 20/04-10/С суборенди земельної ділянки в установленому законом порядку, а отже як такого, що відбувся та створив відповідні права та обов'язки для сторін.
При цьому колегія суддів зазначає, що у п. 2.1. договору суборенди земельної ділянки № 20/04-10/С від 20.04.2010 р. сторони визначили площу орендованої земельної ділянки - 2647 га, а за поясненнями позивача він приступив до використання тільки частини зазначеної земельної ділянки - площею 414 га та просить визнати за ним право власності на зібраний врожай соняшнику з цієї площі в кількості 743,3 тони.
Тому твердження позивача щодо здійснення ним сільськогосподарських робіт на земельній ділянці площею 414 га, яка є складовою частиною земельної ділянки загальною площею 2 647 га, що знаходиться па території Курганської сільської ради Лебединського району Сумської області, межі якої не встановлювалися у визначеному законом порядку, зокрема, право користування якою не реєструвалося в порядку ст. 125 Земельного Кодексу України є необґрунтованим.
Крім того, посилання позивача на понесення ним виробничих витрат по вирощуванню врожаю (підготовка грунту, посів соняшника, догляд за посівами, закупівля засобів для підвищення родючості землі, засобів захисту рослин), що підтверджується договорами поставки відповідних матеріальних цінностей, обліковими та подорожніми листами, видатковими накладними, відомостями руху зерна, лімітно-заборними картами, актами витрат насіння та садильного матеріалу, зокрема, на понесення витрат на фізичну охорону об'єкту підрозділом державної служби охорони при МВС України, витрат на поставку пального в сумі 456 312,57 грн., колегія суддів вважає недоведеними належними та допустимими доказами в порядку 34 ГПК України. Із наданих документів не вбачається про понесення позивачем зазначених витрат саме на земельній ділянці, переданій у користування за договором суборенди земельної ділянки № 20/04-10/С від 20.04.2010 р., з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, які виникають з моменту їх державної реєстрації.
Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно до частини 2 статті 189 Цивільного кодексу України продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Оскільки колегією суддів встановлено, що позивач не набув право користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку, то відповідно не набуває і право власності на майно - врожай соняшника, вирощений на зазначеній земельній ділянці.
При цьому, колегія суддів враховує, що на час прийняття рішення судом першої інстанції спірне майно -врожай соняшника, вже реалізовано, а тому підстави для визнання на нього права власності також відсутні.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення в його мотивувальній частині дійшов помилкового висновку про те, що оскільки позивач за власні кошти та власними силами виростив і зібрав спірний урожай соняшнику в повному обсязі, то у нього виникло право власності на це майно.
Посилання суду першої інстанції на попередній договір купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі приватного підприємства, укладений між Ткаченком Б.І. та позивачем в контексті спірних правовідносин, також є безпідставними. В даному випадку сторони мали намір врегулювати свої правовідносини підписанням договору суборенди земельної ділянки № 20/04-10/С від 20.04.2010р., виклавши в ньому відповідні умови, направлені на встановлення цивільних прав та обов'язків, пов'язаних з користуванням земельною ділянкою.
Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
За приписами частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в його мотивувальній частині дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути покладені колегією суддів в основу судового рішення. В зв'язку з чим рішення господарського суду господарського суду Сумської області від 25 квітня 2012 року у справі № 5021/2867/11 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 3, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.
Рішення господарського суду Сумської області від 25 квітня 2012 року скасувати.
Прийняти нове рішення.
В задоволенні позову відмовити.
Головуючий суддя Черленяк М.І.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Тихий П.В.
Повний текст постанови по справі підписаний 9 липня 2012 року.