Справа № 1328/2-16/11 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.
Провадження № 22-ц/1390/1959/12 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.
Категорія 51
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2012 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого: судді Бакуса В.Я.,
суддів: Монастирецького Д.І., Мацея М.М.,
секретаря: Мариняк О.І.,
з участю: позивача ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «ІКТ», ОСОБА_7, ОСОБА_8, відділ з питань банкрутства у Львівській області Державного департаменту з питань банкрутства, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання дій та бездіяльності неправомірними, стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди, -
встановила:
рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2011 року вищевказаний позов задоволено частково. Визнано дії та бездіяльність ОСОБА_4. та ОСОБА_3 неправомірними та стягнуто з них на користь позивачки ОСОБА_2 по 10 000 грн. з кожного у відшкодування моральної шкоди.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржили відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4
ОСОБА_3 просить рішення суду в частині визнання його дій та бездіяльності неправомірними та стягнення з нього на користь позивачки моральної шкоди скасувати й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_2, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Так, апелянт зазначає, що позивачкою не доведено спричинення їй моральної шкоди його діями або бездіяльністю та необґрунтовано розмір такої шкоди. Крім того, апелянт посилається на те, що у зв'язку з тим, що рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21.03.2000 року про стягнення коштів із ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат»на користь позивачки було на виконанні у державного виконавця Личаківського ВДВС м. Львова, а майно і грошові кошти під арештом, він був позбавлений можливості, як директор ЗАТ, розпоряджатися майном та коштами товариства, а відтак самостійно здійснити виплату позивачці коштів за рішенням суду від 21.03.2000 р.
Апелянт ОСОБА_4. посилається на те, що рішення суду прийняте в порушення норм матеріального та процесуального права, мається невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а відтак просить рішення суду скасувати й ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволені вимог до нього. Зокрема, апелянт зазначає, що він обіймав посаду керівника колективного м'ясопереробного підприємства «Прикарпаття»під час звільнення позивачки 18.07.1996 р. з роботи. За його керівництва було проведено розрахунок з позивачкою та виплачено вартість вкладу (паю) в розмірі 3 101 грн.19 коп. Лише рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21.03.2000 р., на підставі проведених відповідних експертиз у справі, було встановлено, що вартість вкладу позивачки становить більшу суму, ніж їй виплачено. На час цього рішення він не працював у ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат», який був правонаступником КМП «Прикарпаття», а відтак в його діях відсутні порушення вимог законодавства. Крім того, апелянт посилається на те, що позивачкою не доведено факт заподіяння моральної шкоди, а строк для захисту її прав закінчився.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу - відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4. на підтримання апеляційних скарг, позивача ОСОБА_2 на заперечення апеляційної скарги, проаналізувавши обставини та матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з наступних підстав.
06 квітня 2007 року позивачка звернулася до суду і, з уточненнями та доповненнями позовних вимог, просила визнати дії та бездіяльність відповідачів щодо невиплати їй грошових сум, неправомірними та стягнути з відповідачів матеріальну шкоду в розмірі 106 163, 90 грн., моральну шкоду в розмірі 20 000 грн., а з співвідповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 20 000 грн. (а.с.190 т.2).
Задовольняючи позовні вимоги позивачки щодо відшкодування моральної шкоди та стягуючи з відповідачів ОСОБА_4. та ОСОБА_3 на користь позивачки по 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, районний суд виходив з того, що: на час звільнення позивачки 18 липня 1996 року з роботи ОСОБА_4. був директором колективного м'ясопереробного підприємства «Прикарпаття», де працювала позивачка, та з його вини останній не було виплачено вартість вкладу в майні підприємства; під час обіймання посади ОСОБА_2 голови правління -генерального директора ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат», останній теж внаслідок своєї бездіяльності не виплатив позивачці вартість вкладу в майні підприємства.
Однак з таким висновком колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.
Встановлено, що позивачка ОСОБА_2 з 1965 року працювала в державному підприємстві «Львівський м'ясокомбінат».
27.12.1991 р. на базі цього підприємства було утворене колективне м'ясопереробне підприємство (КМП) «Прикарпаття»внаслідок викупу майна державного підприємства його колективом, в тому числі позивачкою, яка внесла свої кошти в сумі 7 400 руб.
18.07.1996 р. позивачка була звільнена з роботи, а 02.10.1996 р. виключена з числа членів (співвласників) підприємства.
В квітні 1998 році на базі КМП «Прикарпаття»було утворене ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21.03.2000 р. за позовом ОСОБА_2 з ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат»на її користь було стягнуто 41 212 грн. 98 коп., з яких - 29 311, 70 грн. вартість вкладу в майно підприємства, 403, 28 грн. недоплачених дивідендів, 632 грн. одноразової виплати у зв'язку з виходом на пенсію, 866 грн. витрат по оплаті правової допомоги адвоката та проведення експертизи, 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Згодом позивачка, у зв'язку з тим, що рішення тривалий час не виконувалось, зверталась до суду про стягнення додаткових коштів з відповідача -ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат»внаслідок інфляційних процесів і за останнім рішенням суду їй належить до виплати 61 870 грн. 62 коп.
Під час виконання Личаківським районним відділом державної виконавчої служби рішення суду в примусовому порядку (за зведеним виконавчим провадженням з виконання 1 850 виконавчих листів та наказів на загальну суму 5 278 874 грн. 57 коп.) позивачці було виплачено лише 1 900 грн.
30.06.2004 р. державним виконавцем було винесено постанову про закінчення зведеного виконавчого провадження у зв'язку з відкриттям ліквідаційної процедури ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат».
20.10.2004 р. позивачка за ухвалою господарського суду Львівської області була включена до списку кредиторів ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат».
Ухвалою господарського суду Львівської області від 07.07.2006 р. у справі № 7/38-21/11 про банкрутство ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат»звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс затверджено та ліквідовано юридичну особу банкрута, а провадження у справі припинено.
Через недостатню кількість коштів та майна боржника в процесі ліквідаційної процедури ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат»та те, що ОСОБА_2 була включена в п'яту чергу кредиторів, ОСОБА_2 належні їй до виплати кошти не отримала.
За загальним правилом особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України, або у випадках, передбачених нормами ЦК, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) школи»можливість відшкодування такої шкоди має бути прямо передбачена нормами відповідного матеріального закону, на підставі якого суд вирішує справу.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно роз'яснень, які містяться в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При цьому до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк (ст.233 КЗпП). До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності не застосовуються (п.16 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Також підлягають з'ясуванню, чим підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода
Встановлено, що відповідач ОСОБА_4. до грудня 1991 р. був директором державного підприємства «Львівський м'ясокомбінат», з грудня 1991 р. по квітень 1998 р. займав посаду керівника КМП «Прикарпаття», а з квітня 1998 р. по 29.03.1999 р. посаду генерального директора ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат.
Відтак, на час звільнення позивачки з роботи та невиплати їй грошових коштів, які належали їй у зв'язку із звільненням з роботи та виключенням із співзасновників підприємства, керівником підприємства працював відповідач ОСОБА_4.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21.03.2000 р. за позовом ОСОБА_2 з ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат»на її користь вже було стягнуто 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Закон Української РСР «Про власність», на який посилався суд як на підставу задоволення вимог позивачки, не передбачав відшкодування моральної шкоди, а на час винесення 21.03.2000 р. Шевченківським районним судом м. Львова рішення та його примусового виконання ОСОБА_4 керівником підприємства не працював.
Відтак у районного суду не було підстав для задоволення вимог позивачки щодо стягнення з ОСОБА_4. моральної шкоди.
Встановлено, що ОСОБА_3 з квітня 1999 року працював генеральним директором ЗАТ «Львівський м'ясокомбінат»та те, що на час виконання виконавчого листа щодо виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21.03.2000 р., виконавчий лист був об'єднаний у зведене виконавче провадження по якому були арештовані кошти та майно підприємства.
За таких підстав, з урахуванням і вищенаведеного, у діях відповідача ОСОБА_3 відсутні протиправність діяння та вина в заподіянні моральної шкоди. А тому правових підстав для задоволення вимог позивачки щодо стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди немає.
Відтак рішення районного суду в частині визнання дії та бездіяльність ОСОБА_4. та ОСОБА_3 неправомірними та стягнення з них на користь позивачки ОСОБА_2 по 10 000 грн. з кожного у відшкодування моральної шкоди підлягає до скасування з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вимог.
Керуючись ст.ст.303, 305, п.2 ч.1 ст.307, п.п.1, 4 ст.309, ч.2 ст. 314, ст.ст.313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2011 року в частині визнання дії та бездіяльність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 неправомірними та стягнення з них на користь позивачки ОСОБА_2 по 10 000 грн. з кожного у відшкодування моральної шкоди скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволені вимог ОСОБА_2 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий Бакус В.Я.
Судді Мацей М.М.
Монастирецький Д.І.