Ухвала

іменем україни

20 червня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Пшонки М.П.,

Суддів: Леванчука А.О., Макарчука М.А., Матвєєвої О.А., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог: Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання договору дарування недійсним,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 9 листопада 2011 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2010 року позивачка звернулася із даним позовом до відповідача. Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що у 2004 році померла її мати ОСОБА_6, яка мешкала у належній їй квартирі АДРЕСА_1. У лютому 2005 року вона подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. За свідоцтвом про право на спадщину звернулася у лютому 2010 року, проте їй було відмовлено,оскільки перед смертю мати подарувала свою квартиру відповідачу, який є рідним братом позивачки. Посилаючись на те, що її мати страждала на психічне захворювання й не могла розуміти значення своїх дій при укладанні договору дарування, позивачка просила визнати договір дарування недійсним.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 1 липня 2011 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 8 квітня 2004 року та зареєстрований в реєстрі за № 1757.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 3226 грн. 24 коп.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 9 листопада 2011 року, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 1 липня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права та на неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив із того, що на момент укладання спірного договору дарування, дарувальник ОСОБА_6 не могла мати необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки страждала на психічну хворобу, яка обмежила її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, розуміти їх наслідки.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про відмову у позові апеляційний суд виходив із того, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, відсутність в особи на момент вчинення правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності є підставою для недійсності такого правочину.

Згідно ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово - психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України.

Згідно Акту посмертної експертизи № 201 від 1 березня 2011 року, складеного у Київському міському центрі судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_6 страждала «Органическим поражением головного мозга сосудистого генеза с выраженным интелектуально - амнестическим снижением и галлюцинаторно - параноидным синдромом», вказана хвороба носила хронічний та стійкий характер та за своїм психічним станом в період підписання договору дарування ( 8 квітня 2004 року) ОСОБА_6 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Судами встановлено, що ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір'ю позивача та відповідача у справі.

Місцевим судом встановлено, що 8 квітня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (відповідачем) на бланку серії ВВВ № 899828 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1.

Вказаний договір було підписано сторонами у присутності та посвідчено приватним нотаріусом КМНО Донською Т.О. і зареєстровано в реєстрі за № 1757.

За таких обставин, місцевий суд встановивши на підставі доказів, яким було дано належну оцінку приходить до висновку про наявність та доведеність підстав для визнання договору квартири АДРЕСА_1 від 8 квітня 2004 року недійсним, а отже позовні вимоги є обґрунтованими, а сам позов таким, що підлягає задоволенню.

Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 315 ЦПК України встановлені місцевим судом факти, в тому числі щодо пропуску позивачкою строку позовної давності, не спростував і не встановивши жодних порушень норм процесуального права при дослідженні доказів у справі, не досліджуючи нових доказів вдався до переоцінки тих самих доказів і дійшов помилкового висновку про те, що позивачка пропустила строк позовної давності.

Таким чином, місцевий суд, повно та всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 9 листопада 2011 року скасувати, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 1 липня 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Пшонка М.П.

Судді: Леванчук А.О.

Макарчук М.А.

Матвєєва О.А.

Писана Т.О.