Справа № 2-6731/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"09" квітня 2012 р.Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бірси О.В.

при секретарі - Бушура Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину удаваним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 24 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, на підставі якого відповідач отримав у власність кошти в сумі 150000 доларів США, що еквівалентно 727455 гривням за офіційним курсом НБУ на день підписання договору. Відповідно до умов договору відповідач ОСОБА_2 зобов'язався повернути позивачу ОСОБА_1 в строк та на умовах передбачених договором, суму наданих коштів. Кошти були надані відповідачу ОСОБА_2 для цільового використання, а саме: будівництва для продажу приватного будинку у с. Лісники, Києво-Святошинського району, Київської області на земельній ділянці площею 0,1036 га, кадастровий № 3222484501:003:0067, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в термін до 24 вересня 2008 року. В якості винагороди за договором відповідач ОСОБА_2 зобов'язався передати у власність позивачу ОСОБА_1 майно, а саме 50% земельної ділянки площею 0,1036 га, кадастровий № 3222484501:003:0067, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Відповідач ОСОБА_2 зобов'язався оформити та отримати Державний акт на право власності на земельну ділянку та передати зазначений державний акт позивачу в термін до 24 вересня 2008 року. Однак відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання не виконав. Тому він звернувся до суду та просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь суму заборгованості у розмірі 1196055 гривень, три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 256850 гривень 45 копійок, суму інфляції у розмірі 88770 гривень 22 копійки та понесені ним судові витрати.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 в інтересах відповідача ОСОБА_5 заявила клопотання при прийняття зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину удаваним посилаючись на те, що спір між позивачем і відповідачем є наслідком спільного бізнес-проекту, щодо якого між ними була досягнута усна домовленість у березні 2008 року. Суть спільного проекту полягала у придбанні земельної ділянки, будівництві на ній житлового будинку та продажі цієї нерухомості з метою отримання прибутку. Вважає, що договір позики від 24 червня 2008 року є удаваним правочином, вчиненим для приховання договору купівлі -продажу Ѕ частини земельної ділянки та договору простого товариства щодо будівництва житлового будинку для подальшого продажу з метою отримання прибутку. Оскільки договір позики від 24 червня 2008 року не був спрямованим на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним як саме правовідносинами позики, а фактично приховував інші правочини з іншими правовідносинами та правовими наслідками, він повинен бути визнаний недійсним. Тому представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_4 просила визнати договір позики від 24 червня 2008 року удаваним та недійсним.

12 березня 2012 року Дніпровський районний суд м. Києва прийняв зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину удаваним до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, об'єднавши їх в одне провадження.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 позовні вимоги щодо стягнення заборгованості підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину удаваним не визнала, надала письмові заперечення.

Відповідач ОСОБА_2, представники відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_7, ОСОБА_8 вимоги про стягнення заборгованості не визнали, надали письмові заперечення та підтримали позовні вимоги щодо визнання правочину удаваним та зазначили, що зміст договору позики від 24 червня 2008 року не відповідає визначенню ч. 1 ст. 1046 ЦК України, оскільки його умови покладають на сторони зобов'язання, характерні для договорів купівлі-продажу та простого товариства.

Вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_7, ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як вбачається матеріалів, справи 24 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець ОСОБА_1 передав позичальнику ОСОБА_2 у власність кошти в сумі 150000 доларів США, що еквівалентно 727455 гривням за офіційним курсом НБУ на день підписання договору. Зазначену суму позичальник зобов'язався повернути в строк до 24 квітня 2009 року. Кошти в сумі 150000 доларів США були передані відповідачу ОСОБА_2 для цільового використання, а саме: будівництва для продажу приватного будинку у с. Лісники, Києво-Святошинського району, Київської області на земельній ділянці площею 0,1036 га, кадастровий № 3222484501:003:0067, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Під будівництвом мається на увазі увесь комплекс робіт пов'язаних з будівництвом, введенням у експлуатацію будинку. В термін до 24 вересня 2008 року в якості винагороди за договором відповідач ОСОБА_2 зобов'язався передати у власність позивачу ОСОБА_1 майно, а саме 50% земельної ділянки площею 0,1036 га, кадастровий № 3222484501:003:0067, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та посвідченого 21 березня 2008 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрованого в реєстрі за № 892. Відповідач ОСОБА_2 зобов'язався оформити та отримати Державний акт на право власності на земельну ділянку та передати зазначений державний акт позивачу в термін до 24 вересня 2008 року.

Звертаючись до суду ОСОБА_2 просив визнати договір позики від 24 червня 2008 року удаваним та недійсним.

Відповідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 06.11.2009 року за удаваним правочином (стаття 235 ЦК ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК , можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Однак, будь-яких належних, в розумінні ст. 58 ЦПК України, доказів на підтвердження позовних вимог щодо визнання договору позики від 24 червня 2008 року удаваним та недійсним на підставі ст.ст. 203, 235 ЦК України, ні відповідачем ОСОБА_2 ні його представниками суду не надано.

А, відтак, підстави для задоволення таких вимог відсутні.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процент не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З договору позики від 24 червня 2008 року вбачається, що строк повернення боргу настав 24 квітня 2009 року.

Доказів про повернення зазначеної суми відповідачем ОСОБА_2 та представниками відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_7, ОСОБА_8 суду не надано.

З таких обстави, суд вважає за можливе стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 1196055 гривень, три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 256850 гривень 45 копійок, суму інфляції у розмірі 88770 гривень 22 копійки.

Таким чином з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача суму заборгованості, три відсотки річних від простроченої суми, суму інфляції у загальному розмірі 1541675 гривень 67 копійок.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тобто, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700 гривень та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 235, 526, 530, 533, 611, 612, 625, 1046, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 58, 60, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості -задовольнити.

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 1196055 гривень, три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 256850 гривень 45 копійок, суму інфляції у розмірі 88770 гривень 22 копійки, сплачений судовий збір в розмірі 1700 гривень, 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 1543495 (один мільйон п'ятсот сорок три тисячі чотириста дев'яносто п'ять) гривень 67 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: