Справа № 2-3929/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"28" березня 2012 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бірси О.В.

при секретарі - Бушура Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є відповідач ПАТ "Сведбанк" був укладений кредитний договір на суму 100000 доларів США під 13 % річних строком до 03 грудня 2027 року (а.с. 12-16, 40-41). Зобов'язання по кредитному договору забезпечується іпотекою нерухомого майна, а саме земельною ділянкою площею 0,250 га, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Процівська сільська рада, с. Проців (а.с.47-50). На ці правовідносини, на думку позивача, у разі виникнення спору поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

З урахуванням того, що за кредитним договором ОСОБА_1 отримав в кредит валюту в сумі 100000 доларів США, то саме в доларах США він зобов'язаний був сплачувати щомісячні платежі по поверненню кредиту. Визначення умовами договору суми договору лише у доларах США, на думку позивача, суперечить актам цивільного законодавства, оскільки єдиним законним платіжним засобом на території України є лише гривня.

Порушення відповідачем вимог чинного законодавства України щодо укладення кредитного договору лише в іноземній валюті є підставою для визнання правочину недійсним у зв'язку з недодержанням в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог цивільного законодавства та моральних принципів суспільства.

Крім того, на момент укладення спірного договору кредиту у відповідача була відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій.

Тому позивач просив визнати кредитний договір, іпотечний договір недійсними та застосувати наслідки недійсності правочину.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві, просила їх задовольнити.

Представник відповідача Григорович Д.Г. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала письмові заперечення.

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, 03 грудня 2007 року між відповідачем та позивачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2615/1207/77-005 про надання кредиту в розмірі 100000 доларів США на строк з 03 грудня 2007 року по 03 грудня 2027 року зі сплатою 13 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. (а.с. 35-41).

З метою забезпечення належного виконання з боку позичальника ОСОБА_1, між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та позивачем ОСОБА_1 укладеного іпотечний договір (а.с.47-50). Предметом іпотеки є земельна ділянка площею 0,250 га, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Процівська сільська рада, с. Проців, яка належить позивачу ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 203 ЦК України під час підписання правочинів 03 грудня 2007 року позивач виявив власне волевиявлення та вільну внутрішню волю, про що свідчить його підпис у договорах.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як зазначено в ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Аналіз приведених норм свідчить про безумовне зобов'язання позивача повернути відповідачу позику - грошові кошти саме в іноземній валюті (доларах США) в розмірі 100000 доларів США з врахуванням відсотків, в строки та на умовах, визначених сторонами в кредитному договорі.

Крім того, за нормою ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

У ст. 2 вищезазначеного закону дається визначення поняття кошти, згідно якого кошти - це гроші у національній, іноземній валюті чи їх еквіваленті.

Судом встановлено, що видача споживчих кредитів банком в іноземній валюті не суперечило законодавству та відбувалося на підставі ліцензії Національного банку України № 38, яка видана АКБ "ТАС-Комерцбанк" 11 жовтня 2001 року (а.с.87) та дозволу з додатком № 38-1 від 11 жовтня 2001 року (а.с.88-90). А також відповідач володіє Генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій № 38, виданою Національним банком України 07 жовтня 2011 року та Банківською ліцензією № 38, виданою Національним банком України 07 жовтня 2011 року.

На заслуговують на увагу посилання представника позивача на ч.1 ст. 192 ЦК України, ч.1 ст. 524 ЦК України, оскільки представник позивача при цьому ігнорує положення інших частин цих статей Цивільного кодексу України, а саме ч.2 ст. 192 ЦК України, згідно з якою іноземна валюта може використовуватися на території України у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ч.2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що і було зроблено сторонами при укладенні кредитного договору.

Згідно з ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо що інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У відповідності до ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлений Законом України «Про банки та банківську діяльність», на підставі якого діяв банк при укладенні кредитного договору.

Під час укладання сторонами у справі кредитного договору інший порядок визначення грошового еквіваленту іноземної валюти встановлений не був.

Таким чином, зазначені вище положення вимог діючого законодавства спростовують твердження представника позивача щодо незаконності визначення у кредитному договорі зобов'язань по валютному кредитному договору лише в іноземній валюті.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, і не спростовано представником позивача, що з часу укладення спірних договорів позивач з січня 2008 року виконував свої зобов'язання за кредитним договором і станом на 19 травня 2011 року сплатив 19840 доларів США, що свідчить, що позивач погоджувався з умовами укладених договорів і не оспорював їх до зміни офіційного курсу долара США по відношенню до національної валюти. Проте, зміна валютного курсу не може бути врахована судом як підстава для визнання кредитного договору та договорів по забезпеченню його належного виконання недійсними.

Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та не вбачає підстав для задоволення даного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 524, 533, 548, 601, 628, 651, 652, 1046, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст. 10, 11, 58, 60, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня оголошення рішення суду в судовому засіданні, а особами. які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення -протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: