Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Леванчука А.О., Матвєєвої О.А.,Макарчука М.А., Писаної Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2011 року ОСОБА_6 звернулась до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у відповідача існує заборгованість по сплаті аліментів, що стягуються на утримання дитини сторін у справі на підставі відповідного рішення суду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2012 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 неустойку за час прострочення виплати аліментів за період з 19 лютого 2010 року по 31 травня 2011 року у сумі 626,34. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить вказані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В наданих до суду запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_7 зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, в процесі розгляду справи судами не порушені норми матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач має перед позивачем заборгованість по сплаті аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_8 за період із 19 лютого 2010 року по 01 вересня 2011 року. Оскільки за цей період відповідач прострочував виплату аліментів періодами, а саме: з 19 лютого 2010 року по 28 лютого 2010 року, у березні 2010 року, у квітні 2010 року, у вересні 2010 року, у грудні 2010 року, у січні 2011 року, у квітні 2011 року, у травні 2011 року, то суд саме за ці місяці здійснив нарахування неустойки у розмірі одного відсотку за кожен день прострочення у межах кількості днів в календарному місяці за який існує заборгованість.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це підтверджено матеріалами справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2006 року по березень 2008 року, мають доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з позивачкою.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя відповідача зобов'язано виплачувати аліменти на користь ОСОБА_6 на утримання доньки ОСОБА_8 у розмір ј частки з усіх видів заробітку (доходу).

Згідно довідки № 9/162-11 від 31 жовтня 2011 року, виданої Орджонікідзевським ВДВС Маріупольського МУЮ, у ОСОБА_7 існує заборгованість по сплаті аліментів відповідно до виконавчого листа № 2-3273 від 10 жовтня 2007 року, виданого Жовтневим районним судом міста Маріуполя, за період з 19 лютого 2010 року по 01 вересня 2011 року в розмірі 1311,84 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Крім того, Пленум Верховного Суду України в постанові від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у п. 22 роз'яснив, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Таким чином, оскільки аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісяця, тому за змістом наведеної норми права пеня нараховується не на всю суму заборгованості, а її нарахування обмежується лише сумою несплачених аліментів за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається за наступні, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того, скільки днів прострочено до сплати певної суми заборгованості.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції здійснив невірний розрахунок пені, оскільки обмежив її нарахування у часі місяцем, в якому виникла заборгованість та не врахував, що неустойка нараховується на щомісячну заборгованість від суми несплачених аліментів за кожен день за весь час прострочення по день добровільного погашення боргу або на момент стягнення.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.П. Пшонка

Судді: А.О. Леванчук

М.А. Макарчук

О.А. Матвєєва

Т.О. Писана