ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2012 р. Справа № 2а/0470/5508/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛозицької І.О.
при секретаріВасиленко К.Е.
за участю:
представника позивача представника відповідача Сипало М.А. Черненко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товарства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду, надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, з проханням стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз»на користь позивача адміністративно-господарські санкції та пеню, в сумі 1 872 820,99 грн.
В обґрунтування позову, зазначено, що відповідач не виконав вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", щодо працевлаштування інвалідів, внаслідок чого, до нього були застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 872 446,50 грн. та які, відповідач, не сплатив до 15.04.2012 року. Крім того, за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій, застосовано пеню в розмірі 374,49 грн., яка також, відповідачем, не сплачена.
Відповідач, згідно наданих заперечень, зазначив, що підприємство вжило всіх заходів щодо влаштування на роботу інваліда, а саме, проінформувало центр зайнятості про потребу у працевлаштуванні інвалідів, шляхом подання щомісячних звітів по формі 3-ПН (щомісячно). Вжиті заходи, не дали результатів у вигляді працевлаштування інвалідів.
Представник позивача, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз», покладено обов'язок щорічно подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів.
Відповідно до Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011р., форма 10-ПІ від 29.02.2012р., відповідач за 62 робочих місць, призначених для працевлаштування на підприємстві інвалідів і не зайнятих ними, повинен був самостійно сплатити до 15.04.2012р. суму адміністративно-господарських санкцій, у розмірі 1 872 446,50 грн.
Згідно розрахунку суми позову, заборгованість відповідача, складає 1 872 820,99 грн., з яких сума адміністративно-господарських санкцій -1 872 446,50 грн., пеня -374,49 грн.
В судовому засіданні, представник відповідача, зазначив, що на протязі 2009-2011 років відповідачем неодноразово надавалися звіти форми №3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, однак, інваліди самостійно не зверталися та не були направлені органами зайнятості для працевлаштування на підприємстві.
Під час розгляду справи, встановлено, що на протязі 2011 року, до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз», самостійно звернулись та були працевлаштовані 8 інвалідів ( 1 - Магдалинівське УЕГГ, 1 - Нікопольське УЕГГД - Жовтоводське УЕГГ, 2 - Верхньодніпровське УЕГГ, 1 - Першотравенське УЕГГ, 1 - Апарат управління, 1 - Новомосковське УЕГГ), що підтверджується списком працюючих інвалідів - штатних працівників, які були зайняті на підприємстві ПАТ „Дніпропетровськгаз", у 2011 році.
Проте, суд зазначає, що згідно копії наданих звітів форми №3-ПН, відповідач у рядку 15 не зазначав залишку нормативно визначеної кількості інвалідів в кількості 62 особи, оскільки, кількість інвалідів, які відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", повинні працювати у відповідача, складає 240 осіб.
Однак, фактично у відповідача працевлаштовано лише 178 осіб, замість 240, що підтверджується списком працюючих інвалідів -штатних працівників, які були зайняті на підприємстві у 2011 році.
В судовому засіданні, судом було встановлено, що на протязі 2011 року, відповідач звітував про наявність місць інвалідів від 1 до 3 осіб.
Крім того, в судовому засіданні, представник відповідача, підтвердив той факт, що 62 особи інваліда у зазначений період, не були працевлаштовані.
Відповідно до Положення «Про Фонд соціального захисту інвалідів», затвердженого Постановою КМУ від 26 вересня 2002 року № 1434, із внесеними змінами від 15.11.2006р. №1602, Фонд соціального захисту інвалідів, є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України та підпорядковується йому.
Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, є контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі, підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ від 21.03.1991р. Фонд соціального захисту інвалідів, має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів. Суми адміністративно-господарських санкцій, використовуються на фінансування заходів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування, тощо, з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Частинами 1 та 3 ст. 18 Закону України № 875-ХІІ, визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі, з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі, спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів, не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.
Згідно з ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі, підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі "чотирьох" відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі, підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких, визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, тягне за собою нарахування пені.
Відповідно до п. 1 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, який визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі, підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості. Частина 1 пункту 2 Порядку, встановлює, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів, роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Таким чином, позивачем правомірно застосовані адміністративно-господарські санкції та пеня за порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Статтею 19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів, при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, при цьому, суд при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи, визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 8 КАС України).
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах, здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно з ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Статтею 86 КАС України, передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю, або частково.
З огляду на сукупність викладених обставин, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2-10,11, 12, 69, 70, 71, 86, 122, 159-163, 167 КАС України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити повністю.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» на користь Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 872 446, 50 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» на користь Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 374, 49 грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також, прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду, обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили, відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 31.05.2012 року.
Суддя І.О. Лозицька