ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД |
У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"31" жовтня 2006 р. | Справа № 6/179-06-4748А |
м. Одеса
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Журавльова О.О.,
суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.
(розпорядженням першого заступника голови суду Бандури Л.І. від 23.08.2006р. №93, справу №6/179-06-4748А передано на розгляд даної судової колегії)
при секретарі судового засідання Друзенко К.В.
за участю представників сторін
від позивача: Громадський Т.В. за довіреністю від 17.05.2006р. б/н
від відповідача: Яковлев Д.Л. за довіреністю від 05.10.2006р. №14/18
розглянувши апеляційну скаргу Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів
на постанову господарського суду Одеської області від 19 липня 2006 року
у справі №6/179-06-4748А
за позовом Приватної фірми „Мустанг”
до відповідача Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів
про визнання неправомірними дій Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів, що дістали вияв у проведенні перевірки позивача та складення Акту №00007392 перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 14.03.2006р., визнання неправомірною та скасування Постанови №277 від 20.03.2006р. , -
В С Т А Н О В И В:
ПФ „Мустанг” звернулась до господарського суду Одеської області з адміністративним позовом, в якому заявлені вимоги визнати неправомірними дії Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів, що дістали вияв у проведенні перевірки ПФ „Мустанг” та складенні Акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 14.03.2006р. №00007397, а також вимоги визнати неправомірною та скасувати Постанову „Про накладення стягнень передбачених ст.23 Закону України „Про захист прав споживачів” від 20.03.2006р.
У зв’язку з неправильним зазначенням номеру акту перевірки у позовній заяві, а саме, замість правильного номеру акту перевірки 00007392, помилково зазначений номер акту перевірки 00007397, ПФ „Мустанг” заявою №11 від 26.06.2006р. змінила позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів щодо номеру Акту перевірки.
Постановою господарського суду Одеської області від 19 липня 2006 року у справі №6/179-06-4748А (суддя Демешин О.А.) позов ПФ „Мустанг” задоволений частково. Визнана неправомірною постанова Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів „Про накладення стягнень передбачених ст.23 Закону України „Про захист прав споживачів” від 20.03.2006р. в частині застосування до ПФ „Мустанг” штрафу в розмірі 12497,52 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не допустив порушень чинного законодавства при здійсненні перевірки дотримання позивачем вимог Закону України „Про захист прав споживачів”, а тому у позовних вимогах в частині визнання неправомірними дій Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів слід відмовити. Щодо позовних вимог в частині визнання неправомірною і скасування постанови про накладення стягнень, то суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно нарахував позивачу штрафні санкції в розмірі 30% від вартості нафтопродуктів, що знаходилися на зберіганні у позивача і не належали останньому на праві власності.
Відповідач із постановленим судом першої інстанції рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині визнання незаконною постанови Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів „Про накладення стягнень передбачених ст.23 Закону України „Про захист прав споживачів” і прийняти нову постанову, якою відмовити ПФ „Мустанг” у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
При цьому відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не врахував низку відповідних доказів і вимог законодавства, що певною мірою позначилося на прийнятті постанови. За доводами відповідача, суд першої інстанції не дослідив Акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 14.03.2006р. №00007392, в якому зазначено, що для перевірки якості нафтопродуктів відібраний зразок дизельного палива для проведення лабораторного дослідження на відповідність вимогам ДСТУ 3868-99 „Паливо дизельне. Технічні умови”. Зразок відібраний з резервуару №1 від партії 5901,40 л з ПРК №1, за ДСТУ 2517-85 „Нафта та нафтопродукти. Методи відбору проб”, через 15 хвилин після проведення інспекційної перевірки та через 25 хвилин після відпуску споживачеві, що передбачено п.4.1.7.14 „Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України”, затвердженої наказом Держнафтогазпрому, Мінекономіки, Мінтрансу, Держстандарту та Держкомстату від 02.04.98р. Зазначений акт було складено за порушення вимог ст.15 Закону України „Про захист прав споживачів” та п.п.7,8,9,24 „Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997р. №1442. Відповідно до п.27 „Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами”, приймання нафтопродуктів провадиться суб’єктом господарської діяльності лише за наявності супровідних документів (товарно-транспортна накладна, рахунок-фактура, прибутково-видаткова накладна, документи, що засвідчують належну якість та безпеку товарів, тощо). Сума штрафу була нарахована із вартості всього отриманого дизельного пального на зберігання. Суд належним чином не дослідив Таблицю 1 до Акту перевірки від 14.03.2006р. №00007392 (складену у відповідності форми №1 наказу Держспоживстандарту України 26.11.2002р. №17), в якій зазначено, що перевіркою встановлено реалізацію товарів, якість яких не відповідає вимогам нормативних документів або/та які реалізовувалися з порушенням законодавства про захист прав споживачів, у якій вказано, що перевірено залишок дизельного палива, а саме 5901,40 л, що також вбачається із змісту акту. Судом не досліджено, що представник ПФ „Мустанг” з актом ознайомився і ніяких заперечень щодо розміру палива, а саме 5901,40 л не мав.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі щодо скасування оскаржуваної судової постанови, а також пояснив, що зміст укладеного позивачем договору надає можливість вважати, що саме 12578 літрів дизельного пального позивач отримав для реалізації.
Позивач з апеляційною скаргою відповідача не згодний, просить залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, з посиланням при цьому на те, що для реалізації позивач отримав саме 538 літрів дизельного пального, що підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною, а 12578 літрів позивач прийняв на зберігання, що підтверджується наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі. До того ж, позивач посилається на те, що відповідач самостійно тлумачить зміст договору, який укладений між позивачем і ТОВ „Свікон” , а відповідно до вимог ст.213 ЦК України право тлумачити зміст правочину надане сторонам цього правочину та суду на вимогу однієї або обох сторін правочину.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України, у судовому засіданні 31.10.2006р. оголошена вступна та резолютивна частина ухвали, а складання повного тексту відкладене до 03.11.2006р.
Дослідивши обставини та матеріали справи, перевіривши правильність застування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на таке:
Відповідно до Положення про обласні, Головне Київське та Севастопольське міські управління у справах захисту прав споживачів, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 09.10.2003р. №169 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.10.2003р. за №972/8293, Головне Одеське обласне управління у справах захисту прав споживачів є територіальним органом Держспоживстандарту України і в межах своїх повноважень здійснює державний захист прав споживачів і має право відбирати в установленому порядку в суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці виробництва, відвантаження тощо або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертиз) за рахунок суб’єктів господарської діяльності, що перевіряються; проводити в установленому законом порядку контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовані товари та надані послуги. Аналогічні положення щодо прав Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів містяться і у п.п.3,4 ст.26 Закону України „Про захист прав споживачів” в редакції Закону від 01.12.2005р.
Як встановлено матеріалами справи, 14.03.2006р. Головним Одеським обласним управлінням у справах захисту прав споживачів (Управління, відповідач) проведено перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів Приватною фірмою „Мустанг” (ПФ „Мустанг”, позивач), про що складений відповідний акт №00007392.
При цьому, як свідчить цей акт, перевірка проведена відповідачем згідно плану роботи Управління, а відповідно до Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики „Про підвищення ефективної роботи державних органів у справах захисту прав споживачів при здійсненні перевірок суб’єктів господарської діяльності” від 14.03.2003р. №42, державні органи у справах захисту прав споживачів проводять планові перевірки додержання суб'єктами господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якості товарів (робіт, послуг), додержання обов'язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг), а також додержання правил торгівлі та надання послуг на підставі затвердженого начальником управління щоквартального плану проведення перевірок.
У матеріалах справи наявний план роботи Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів на І квартал 2006р., затверджений начальником Управління і погоджений з першим заступником голови Одеської облдержадміністрації 10.01.2006р., згідно з яким, у І-му кварталі 2006 року відповідачем проводяться тематичні перевірки суб’єктів господарювання з питань дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів щодо якості та безпеки при реалізації нафтопродуктів, які реалізуються через мережу автозаправних станцій, та додержання законодавства щодо захисту прав споживачів під час їх реалізації (а.с.34-42).
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що перевірка проведена відповідачем з дотриманням вимог діючого законодавства України, а отже і правомірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірними дій Управління.
Посилання позивача на те, що відповідач письмово не повідомив позивача про проведення планової перевірки, а тому порушив вимоги Указу Президента України „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23.07.1998р. №817/98 не заслуговують на увагу, оскільки положення цього указу Президента стосуються контролюючих органів, які уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, Між тим, відповідно до вимог Положення про обласні, Головне Київське та Севастопольське міські управління у справах захисту прав споживачів, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 09.10.2003р. №169 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.10.2003р. за №972/8293, вимог Закону України „Про захист прав споживачів” в редакції Закону від 01.12.2005р., вимог Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики „Про підвищення ефективної роботи державних органів у справах захисту прав споживачів при здійсненні перевірок суб’єктів господарської діяльності” від 14.03.2003р. №42, перевірка фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності не входить до повноважень відповідача.
Одночасно акт перевірки №00007392 від 14.03.2006р. свідчить, що Управлінням здійснено контрольну перевірку правильності розрахунків позивача із споживачами за реалізовані товари, про що складений відповідний акт; здійснений відбір проб для перевірки якості пального, яке реалізується позивачем, про що також складений відповідний акт; а також встановлено, що „в порушення ст.15 Закону України „Про захист прав споживачів”, п.п.7,8,9,27 „Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами”, затвердженими ПКМУ від 20.12.1997р. №1442 на в’їзді на АЗС на інформаційному табло та біля чергового оператора відсутня інформація про марку дизельного палива, що було у продажу, чим відмовлено споживачам у наданні необхідної, достовірної та своєчасної інформації про товар, його марку, сорт; на фасаді АЗС і торговельного приміщення відсутня вивіска із зазначенням назви суб’єкта господарської діяльності (ПФ „Мустанг” орендує приміщення у ТОВ „Свікон”); відсутня табличка із зазначенням ПІБ чергового оператора; відсутня інформація про місцезнаходження найближчих АЗС; біля оператора відсутнє інформаційне табло із зазначенням нафтопродуктів, що були у продажу, їх марки, сорту, роздрібної ціни за одиниці ємності або одиниці ваги; прибуткові документи та ТТН не надані. Надан сертифікат відповідності заступником директора ПФ „Мустанг” Погорняц С.В. на дизельне паливо (ЕН-590) сорт F №КА8.Р-72.01.12808-05, паспорт №2303.”
Таким чином, встановлені в акті обставини свідчать, що позивачем порушені вимоги ч.1 ст.15 Закону України „Про захист прав споживачів” в редакції Закону від 01.12.2005р., згідно з якою, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.
Між тим, за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію вимогами п.4 ч.1 ст.23 Закону України „Про захист прав споживачів” передбачена відповідальність у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, відповідно до вимог п.13 ч.1 ст.26 Закону України „Про захист прав споживачів” в редакції Закону від 01.12.2005р., відповідач має право накладати на суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені ст.23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
У Положенні про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, що затверджене постановою КМУ від 17.08.2002р. №1177 передбачено, що рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб’єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов’язаних з цією перевіркою, за наявністю порушень, зазначених у пункті 2 цього Положення, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Держстандартом. У п.2 цього Положення встановлено, що на суб’єктів господарської діяльності накладається стягнення у вигляді штрафу за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.
Як встановлено матеріалами справи, за результатами проведеної перевірки відповідач на підставі ст.ст.23,26 Закону України „Про захист прав споживачів” застосував до позивача штраф у розмірі 13055,96 грн., про що 20.03.2006р. прийняв відповідну постанову №277 „Про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України „Про захист прав споживачів”.
Згідно з цією постановою, штраф застосований до позивача за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про марку дизельного палива, що було у продажу, товар отриманий для реалізації згідно договору комісії №35 від 18.04.2005р. та акту приймання-передачі від 30.01.2006р. на суму 43519,88 грн.
Між тим, виходячи з вимог п.4 ч.1 ст.23 Закону України „Про захист прав споживачів” в редакції Закону від 01.12.2005р., апеляційний господарський суд вважає, що встановлення вартості партії товару, яку позивач отримав саме для реалізації є основополагаючим моментом у нарахуванні штрафних санкцій.
Як свідчить постанова відповідача „Про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України „Про захист прав споживачів”, вартість отриманої позивачем для реалізації партії товару встановлена відповідачем на підставі договору комісії №35 від 18.04.2005р. та акту приймання-передачі від 30.01.2006р. Означені документи, а також видаткову накладну №СВ-315 від 13.03.2006р. і інші документи позивач надав відповідачу 17.03.2006р. (а.с.12).
Але, за умовами договору комісії №35 від 18.04.2005р., який укладений позивачем з ТОВ „Свікон”, останнє проводить поставку нафтопродуктів позивачу на відповідальне зберігання до моменту їх реалізації покупцям (п.2.1. договору); термін зберігання нафтопродуктів –до моменту їх реалізації покупцям, однак не більше як до 31.12.2004р. (п.4.5. договору); датою реалізації нафтопродуктів через мережу автозаправних станції є дата відпуску нафтопродуктів з автозаправної станції, що підтверджується відповідними документами (чеком, платіжною відомістю. та інш.) (п.6.2. договору).
При цьому, виходячи із умов розділу 3-го цього договору, спочатку позивач приймає нафтопродукти на відповідальне зберігання, а потім сторони здійснюють приймання нафтопродуктів на комісійну реалізацію, про що складають Акт прийому-передачі нафтопродуктів. Одночасно умовами розділу 7-го договору встановлений порядок повернення позивачем нафтопродуктів ТОВ „Свікон”.
Наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі на зберігання від 30.01.2006р. свідчить, що 12578 літрів дизельного палива прийнято позивачем від ТОВ „Свікон” саме на зберігання, а за поясненнями представника позивача у судовому засіданні приймання нафтопродуктів на комісійну реалізацію позивач не здійснював і Акт прийому-передачі нафтопродуктів на комісійну реалізацію позивач і ТОВ „Свікон” не підписували.
Відповідно до п.1.24. ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідальне зберігання - господарська операція платника податку, що передбачає передання згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій особі без права їх використання у господарському обороті такої фізичної чи юридичної особи, з подальшим поверненням цих матеріальних активів платнику податку без зміни їх якісних або кількісних характеристик.
Отже, встановлені обставини свідчать про відсутність у позивача правових підстав для розпорядження нафтопродуктами, які знаходилися у нього на зберіганні згідно з актом приймання-передачі на зберігання від 30.01.2006р. та договором комісії №35 від 18.04.2005р.
Таким чином висновок суду першої інстанції про те, що штрафні санкції в розмірі 30% нараховані відповідачем від вартості нафтопродуктів, які одержані позивачем на зберігання, а не для реалізації відповідає обставинам справи і одночасно свідчить про неправомірність прийнятої відповідачем постанови „Про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України „Про захист прав споживачів” саме в частині розміру нарахованого позивачу штрафу.
Оскільки сам позивач разом із договором комісії №35 від 18.04.2005р. та актом приймання-передачі дизельного палива на зберігання від 30.01.2006р. надав відповідачу видаткову накладну №СВ-315 від 13.03.2006р., згідно з якою, позивач у ТОВ „Свікон” придбав 538 літрів дизельного палива ЕН-590/сорт F за на суму 1861,48 грн., то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме ця партія дизельного палива отримана позивачем для реалізації, а отже і розмір штрафу, який відповідач повинний був застосувати до позивача становить 558,44 грн.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що партія отриманого позивачем для реалізації дизельного палива становить 5901,40 літрів. Але такі посилання відповідача не відповідають дійсності, оскільки відповідно до акту відбору зразків товарів №00003021 від 14.03.2006р., 5901,40 літрів дизельного палива є залишком дизельного пального у резервуарі №1, з якого відповідач відібрав зразки пального на перевірку його якості.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його зміни або скасування відсутні.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд, -
У Х В А Л И В:
Постанову господарського суду Одеської області від 19 липня 2006 року у справі №6/179-06-4748А залишити без змін, а апеляційну скаргу Головного Одеського обласного управління у справах захисту прав споживачів –без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали у повному обсязі, тобто з 03.11.2006р.
Суддя-доповідач | О.О. Журавльов |
Судді | В.М. Тофан |
М.В. Михайлов |