ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601 м.Київ, вул. К. Каменєва, 8, корп. 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Київ

27 червня 2012 року Справа №2а-2367/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючої судді:Пісоцької О.В.,

суддів:Катющенка В.П.,

Шейко Т.І.,

розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у порядку письмового провадження справу

за позовною заявою ОСОБА_4

доКабінету Міністрів України

провизнання бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (далі -ОСОБА_4, позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі -відповідач), в якому просить:

- визнати бездіяльність останнього у контролі за діяльністю кредитної спілки «Християнська злагода»(далі -КС «Християнська злагода»),

- зобов'язати відповідача видати розпорядження, яким відшкодувати суму коштів в розмірі 1500грн., внесених на депозит у КС «Християнська злагода»резервного фонду Державного бюджету України.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначила, що вона є вкладником КС «Християнська злагода», на рахунок якої позивачем внесено 1500грн. вкладу. Зазначала, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, яка завдана бездіяльністю органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На думку позивача, відповідачем протиправно не виноситься розпорядження про відшкодування понесених нею матеріальних збитків, які були завдані злочинною діяльністю керівників КС «Християнська злагода». Оскільки, на думку позивача, порядок використання бюджетних коштів визначається Кабінетом Міністрів України і останнім не видано відповідне розпорядження про повернення коштів, ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом для захисту своїх прав та інтересів.

Відповідач стосовно задоволення заявленого ОСОБА_4 позову заперечує, посилаючись на відсутність будь-яких підстав вважати, що Кабінетом Міністрів України було допущено протиправну бездіяльність щодо контролю за діяльністю КС «Християнська злагода». У письмових поясненнях (запереченнях) звертав увагу суду на те, що здійснення державного регулювання та нагляду за діяльністю кредитних спілок належить до повноважень уповноваженого органу згідно з законодавством України про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг. Вказував на те, що відповідно статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 21 червня 2012 року за клопотаннями сторін розгляд справи продовжено до 27 червня 2012 року у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази судом встановлено наступне.

ОСОБА_4 є вкладником КС «Християнська злагода», на рахунки якої позивачем внесено 1500грн., про що свідчить копія розрахункової книжки НОМЕР_1 вкладника-позивача.

З обґрунтувань вимог позивача та доданої фотокопії листа слідчого управління УМВС України в Івано-Франківській області №8/8567 від 01 грудня 2010 року вбачається, що в листопаді 2008 року порушено кримінальну справу по обвинуваченню голови правління КС «Християнська злагода»в злочинах, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 209, частиною 2 та частиною 3 статті 358, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, у якій ОСОБА_4 визнано цивільним позивачем. На даний час вказана кримінальна справа розглядається у Галицькому районному суді міста Львова.

12 грудня 2011 року позивач звернулась до Кабінету Міністрів України та Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України з заявою про можливість досудового врегулювання питання про відшкодування збитків, завданих злочином, згідно зі статтями 113, 116, 117 Конституції України.

30 грудня 2011 року Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України позивачу направлено лист №8231/40-12, в якому повідомлено про розроблення законопроектів для вирішення питання захисту вкладів членів кредитних спілок.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо їх задоволення, оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 6 статті 130 Господарського кодексу України статус, порядок організації та здійснення господарської діяльності кредитної спілки визнаються цим Кодексом, законом про кредитні спілки та іншими законами.

У частині 2 статті 2 Закону України «Про кредитні спілки»від 20 грудня 2001 року №2908-III (з урахуванням відповідних змін на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон України №2908) зазначено, що відповідно до принципів діяльності спілки забороняється будь-яке втручання в діяльність кредитної спілки, за винятком випадків, передбачених законом.

Статтею 26 Закону України №2908 передбачено, що державне регулювання і нагляд за діяльністю кредитних спілок здійснює Уповноважений орган згідно з законодавством України про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, а також інші державні органи відповідно до їх компетенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»від 12 липня 2001 року №2664-III (з урахуванням відповідних змін на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон України №2664) кредитна спілка віднесена до фінансової установи.

Згідно зі статтею 21 Закону України №2664 державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо: ринку банківських послуг - Національним банком України; ринків цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів) - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

У частині 2 статті 21 Закону України №2664 передбачено, що державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів України.

Частиною 1 статті 39 Закону України №2664 визначено, що у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону. Статтею 40 даного Закону визначено заходи впливу, які Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті вказаного 23 Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.

При цьому судом досліджено, що ні Закон України №2664, ні Закон України №2908, ні будь-який інший нормативно-правовий акт не передбачають обов'язку Кабінету Міністрів України здійснювати державний контроль за діяльністю кредитних спілок. Його повноваження визначаються статтями 116, 117 Конституції України та статтями 2, 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Отже, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача у контролі за діяльністю КС «Християнська злагода».

Крім того, відповідно до частини 1 статті 1177 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

Водночас, в частині 1 статті 190 Цивільного кодексу України передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Аналізуючи положення частини 1 статті 1177 ЦК України суд дійшов висновку, що особливість даної норми полягає в наявності спеціальних обставин, необхідних для виникнення у держави такого обов'язку:

- відшкодуванню за правилами даної статті підлягає лише майнова шкода, завдана майну фізичної особи;

- майнова шкода має бути завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, а факт злочину встановлений судом;

- потерпілим за нормами даної статті є фізична особа;

- відшкодування шкоди за рахунок держави можливе у випадку, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

Як вище встановлено судом, в листопаді 2008 року порушено кримінальну справу по обвинуваченню голови правління КС «Християнська злагода»ОСОБА_7 в злочинах, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 209, частинами 2, 3 статті 358, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, ОСОБА_8 - в злочинах, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 209, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, ОСОБА_9 -за вчинення злочину, передбаченого частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 209, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України. Розгляд вказаної кримінальної справи триває у Галицькому районному суді міста Львова. ОСОБА_4 є цивільним позивачем у вказаній кримінальній справі.

Водночас, відповідно до пунктів 1, 2, 3 та 7 частини 1 статті 324 Кримінально-процесуального кодексу України, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, зокрема, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений.

Частиною 1 статті 238 Кримінально-процесуального кодексу України передбачено, що постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. Водночас, згідно зі статтею 401 цього Кодексу, затверджено, що вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, якщо його не було оскаржено. У разі подачі апеляційної, касаційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Разом з тим, станом на час звернення до відповідача відсутній вирок суду, що набрав законної сили та яким би було визнано факт вчинення злочину, чітко визначених осіб, які є винними у вчиненні злочину, а позивача визнано цивільним позивачем та його цивільний позов задоволено в повному обсязі.

Водночас, суд зауважує на тому, що сам факт визнання особи цивільним позивачем у справі не є преюдиціальним фактом, та не доводить наявність у позивача права на отримання коштів із осіб, які винні в скоєнні злочину. Доказування підстав та розмірів цивільного позову в кримінальній справі здійснюється за правилами кримінального судочинства. Крім того, позивачем не надано доказів, які б свідчили про неплатоспроможність осіб, які визнані вироком винними у вчиненні злочину.

Відповідно до частини 2 статті 1177 Цивільного кодексу України умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюється законом.

Однак, з чинного на день вирішення даного спору законодавства вбачається, що станом на дату звернення позивача до Кабінету Міністрів України жодного законодавчого акту, який би визначав можливість та порядок реалізації положень частини 2 статті 1177 Цивільного кодексу України, не видано.

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_4 про зобов'язання видати розпорядження, яким відшкодувати останній суму коштів, внесених на депозит у КС «Християнська злагода», з резервного фонду Державного бюджету України суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 24 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року №2456-VI резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №415 затверджено Порядок використання коштів резервного фонду бюджету (далі -Порядок), відповідно до пунктів 8 та 8 якого кошти резервного фонду бюджету можуть використовуватися на здійснення:

а) заходів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного характеру;

а1) заходів, пов'язаних із запобіганням виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію техногенного та природного характеру або пом'якшення її можливих наслідків; та природного характеру або пом'якшення її мо

б) інших непередбачених заходів, які відповідно до законів можуть здійснюватися за рахунок коштів бюджету, але не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету, тобто на момент затвердження бюджету не було визначених актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної ради, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради підстав для проведення таких заходів.

За рахунок коштів резервного фонду бюджету можуть відшкодовуватись витрати на здійснення заходів на суму фактичної кредиторської заборгованості станом на 1 січня поточного бюджетного періоду, щодо фінансування яких прийнято рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету в минулому бюджетному періоді, але платежі з бюджету не були проведені або були проведені частково, про що приймається відповідне рішення.

Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймається тільки в межах призначення на цю мету у відповідному бюджеті і втрачає чинність після закінчення відповідного бюджетного періоду (пункт 9 Порядку).

Відповідно до пункту 12 Порядку звернення про виділення коштів з резервного фонду бюджету подаються: щодо видатків державного бюджету - міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією (далі - заявники) до Кабінету Міністрів України; щодо видатків місцевих бюджетів - підприємствами, установами, організаціями (далі - заявники) до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради.

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева держадміністрація, виконавчий орган відповідної ради не пізніше ніж у триденний термін з дня отримання звернення дає доручення відповідно Мінекономрозвитку, Мінекономіки Автономної Республіки Крим, головному управлінню, управлінню чи відділу економіки місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради (далі - уповноважений місцевий орган) та Мінфіну (місцевому фінансовому органу) для розгляду звернення та підготовки пропозицій для прийняття рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету. До виконання доручення в разі необхідності можуть залучатися інші заінтересовані органи виконавчої влади (пункт 18 Порядку).

Мінекономрозвитку (уповноважений місцевий орган) є відповідальним за підготовку та подання проектів рішень про виділення коштів з резервного фонду бюджету (пункт 22 Порядку).

Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві держадміністрації, виконавчий орган відповідної ради) приймає рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету виключно за наявності висновків Мінекономрозвитку та Мінфіну (уповноваженого місцевого органу та місцевого фінансового органу) (пункт 24 Порядку).

Як вбачається зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду -тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень -ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вищевказана позовна вимога виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачем не наведено доводів, які б визначали обґрунтованість її вимог. Водночас, відповідачем доводи, на які посилалась ОСОБА_4, спростовано.

Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого ОСОБА_4 позову, а тому не вбачає правових підстав для його задоволення.

Керуючись статтями 7-11, 69-72, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 у задоволенні позову до Кабінету Міністрів України відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя(підпис)О.В. Пісоцька

Судді: (підпис)В.П. Катющенко

(підпис)Т.І. Шейко

З оригіналом згідно.