ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" липня 2012 р. Справа № 41/141пн
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоМачульського Г.М.,
суддів:Волковицької Н.О., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємця ОСОБА_1
на постановувід 25.01.12 Донецького апеляційного господарського суду
у справі№41/141пн
господарського судуДонецької області
за позовомДонецької міської ради
доПриватного підприємця ОСОБА_1
прозобов'язання звільнити та привести у придатний для використання стан самовільно зайняту земельну ділянку
за участю представників сторін
від позивача:Бренець Д.О., дов.
від відповідача:у засідання не прибули
ВСТАНОВИВ:
Донецька міська рада звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання звільнити та привести у придатний для використання стан самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0275 га із земель житлової та громадської забудови по АДРЕСА_1, яка використовується для розміщення будівлі кафе та торгівельних павільйонів, шляхом демонтажу будівель і споруд, а також повернення її позивачу.
Рішенням від 29.11.11 господарського суду Донецької області (суддя Гончаров С.А.), яке залишено без змін постановою від 25.01.12 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Малашкевича С.А. -головуючого, Азарової О.В., Кододової О.В.), позовні вимоги задоволено з підстав їх доведеності.
Ухвалою від 22.06.12 Вищий господарський суд України прийняв до провадження касаційну скаргу відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних рішення і постанови.
Касаційна скарга мотивована посиланням на обставини розгляду даної справи за відсутності відповідача без належного повідомлення його про дату та час судового засідання. Також касатор посилається на обставини розгляду в судовому порядку спору щодо його права спадкування на майно, розташоване на спірній земельній ділянці на підставі договору оренди, укладеного між спадкодавцем та Донецькою міською радою, в зв'язку з чим висновки судів про самовільне зайняття спірної ділянки вважає безпідставними.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, начальником відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель Управління земельних ресурсів Донецької міської ради обстежено земельну ділянку площею 0,0275 га по АДРЕСА_1, результати чого зафіксовані в акті обстеження від 19.07.11.
У ході обстеження встановлено самовільне зайняття Приватним підприємцем ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки площею 0,0275 га для розміщення будівлі кафе та торгівельних павільйонів; документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою або право власності на неї відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України, не надані.
За результатами перевірки відповідачу 19.07.11 видано припис з вимогою усунути виявлені порушення вимог земельного законодавства України, про що повідомити Управління земельних ресурсів Донецької міської ради у строк до 21.07.11.
У зв'язку з такими обставинами Донецька міська рада звернулась до господарського суду з позовом у даній справі про зобов'язання ПП ОСОБА_1 звільнити та привести у придатний для використання стан самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0275 га із земель житлової та громадської забудови по АДРЕСА_1, яка використовується для розміщення будівлі кафе та торгівельних павільйонів, шляхом демонтажу будівель і споруд, а також повернення її позивачу.
Такий спосіб захисту прав передбачений ст. 212 ЗК України, відповідно до ч.ч. 1, 3 якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Поняття самовільного зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (в редакції на момент вирішення спору) як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Задовольняючи позов у справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з положень ст.ст. 116, 123, 125, 126 ЗК України та встановлення обставин відсутності рішення позивача про передачу відповідачу у власність спірної земельної ділянки або надання її в користування (оренду), а також вчиненого правочину щодо спірної земельної ділянки.
При цьому суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на обставини виконання усіх зобов'язань за договором оренди землі від 13.10.98, оскільки цей договір був укладений між Донецькою міською радою з Приватним підприємцем ОСОБА_2 (матір'ю відповідача), а не з ПП ОСОБА_1; названий договір оренди і, відповідно, право користування земельною ділянкою припинилося через смерть орендаря, оскільки відповідно до ст. 1219 ЦК України права сторони договору та орендаря до спадщини не належать, а відтак у відповідача не виникло жодних прав на спірну земельну ділянку.
При цьому суд залишив поза увагою положення ст.ст. 7, 31 Закону України "Про оренду землі" та не з'ясував обставини щодо оформлення ОСОБА_1 спадкових прав на спірну земельну ділянку.
Одночасно стосовно розгляду в Калінінському районному суді м. Донецька цивільної справи про визнання за відповідачем права власності на будівлю в порядку спадкування за законом суд апеляційної інстанції зауважив, що такі обставини не будуть мати значення для вирішення даного спору, предметом якого є незаконне використання відповідачем земельної ділянки, що передається у користування або у власність у встановленому законом порядку.
Однак колегія суддів касаційної інстанції з таким висновком суду не погоджується, оскільки він не заснований на правильному застосування ст. 212 ЗК України, згідно з ч. 2 якої приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Тобто для правильного вирішення спору про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки суттєвим є встановлення особи, що здійснює відповідне порушення земельного законодавства шляхом зайняття цієї ділянки.
Дійшовши висновку про самовільне зайняття спірної земельної ділянки саме ПП ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій послались лише на встановлення обставин використання нею цієї ділянки для розміщення будівлі кафе та торгівельних павільйонів вищевказаною перевіркою.
Але зобов'язавши ПП ОСОБА_1 здійснити демонтаж будівель і споруд (будівлі кафе та торгівельних павільйонів), суди не з'ясували наявність у цієї особи певних прав та обов'язків щодо названого майна. Зокрема, суд апеляційної інстанції безпідставно залишив поза увагою відомості про наявність спору, який розглядається в судовому порядку, щодо набуття відповідачем права власності на відповідні будівлі в порядку спадкування, оскільки набуття права власності на це майно відповідачем або іншою особою має суттєве значення для вирішення питання щодо наявності підстав для задоволення позову, заявленого до ПП ОСОБА_1, а також з'ясування усіх осіб, прав і обов'язків яких стосується даний спір.
При цьому необхідним є також з'ясування обставин щодо належності розташованих на спірній земельній ділянці об'єктів до рухомого чи нерухомого майна, а відтак наявності підстав для застосування положень ст.ст. 376, 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України тощо.
Проте суди як першої, так апеляційної інстанцій вказані обставини не дослідили. Відтак судова колегія дійшла висновку, що суди не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.01.12 та рішення господарського суду Донецької області від 29.11.11 у справі №41/141пн скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Г.Мачульський
Судді Н.Волковицька
А.Уліцький