Справа №2-8246/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2011 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого -судді Шевцової Т.В.

при секретарі -Бунякіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсиббанк», про визнання договорів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить визнати недійсними кредитний договір №11346532000 укладений між позивачем та відповідачем та іпотечний договір №11346532000/11346580000/1.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 15.05.2008 між позивачкою та відповідачем було підписано кредитний договір, за яким відповідач надав позивачеві кредит в розмірі 145 500 доларів США для придбання нерухомого майна, а саме квартири. В рамках підписаного кредитного договору між позивачем та відповідачем було підписано договір застави майна, а саме квартири. На її думку означені договори були укладені між сторонами під впливом обману.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені в ньому, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що при укладенні договору сторонами було досягнуто згоди щодо умов договорів, а відтак вони є укладеними. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

15 травня 2008 року між позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк»було укладено договір про надання споживчого кредиту №11346532000. Відповідно до умов договору відповідач надає позивачеві кредит в розмірі 145000 (сто сорок п'ять тисяч) доларів США, зі строком повернення коштів не пізніше 15.05.2029 року. Відповідно п. 2.1 договору у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за даним договором банком приймається у заставу нерухоме майно, а саме квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1. У рамках договору про надання споживчого кредиту між сторонами було укладено догові іпотеки №11346532000/11346580000/1, відповідно до якого позивач передав в іпотеку, а відповідач прийняв нерухоме майно, а саме 2-х кімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Даний договір підписано сторонами та посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстраційним номером 7219.

Відповідно, суд, визначаючи межі розгляду цієї справи, виходить з того, що правочин може бути визнаний судом недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, з яких звернувся позивач до суду, на що звертав увагу судів Пленум Верховного Суду України в п.п. 1, 4, 7 постанови № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Позивач, як на підставу недійсності договору згідно з ст. 230 ЦК України у цій справі, посилається на вади його волі на вчинення договору з валютою зобовязання в доларах США, що викликано діями відповідача у формі нечесної підприємницької практики за ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Дійсно, за ст. 524 ЦК України і ст.ст. 3, 7 Декрету КМ України № 15-93 від 19.02.1993 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»на території України між резидентами дозволяється оплата будь-яких вимог та зобов'язань без обмежень єдиним законним засобом платежу, національною валютою гривнею, а згідно з ст.ст.178 ч. 3, 193, 533 ч. 3 ЦК України іноземна валюта відноситься до обмежено оборотоздатних речей, які дозволяється використовувати при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. До спірних відносин правила п. «в»ч. 4 ст. 5 зазначеного Декрету КМ України №15-93 від 19.02.1993 не застосовуються для обмеження оборотоздатності іноземної валюти за оспорюваним договором кредиту, через що за наявності у відповідача генеральної ліцензії у формі дозволу НБУ такий договір не порушує публічний порядок.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»несправедливість положень договору тягне його недійсність, якщо тільки умови такого договору всупереч принципу добросовісності призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Такий істотний дисбаланс має наслідком приховану «кабальність»правочину, що тягне недійсність всього правочину відповідно до ст. 233 ЦК України, а не з підстав обману, через що в межах судового розгляду судом не обговорюється.

Добросовісний боржник у зобов'язанні має розраховувати на те, що він за ст.ст. 617, 625 ЦК України несе відповідальність за порушення зобов'язання внаслідок відсутності коштів і неможливості їх отримати в необхідній сумі для покриття боргу. Відповідно до ст. 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначені ризики, які має нести банк, і для запобігання яким він має вживати всіх можливих заходів, але серед цих ризиків відсутні ризики позичальника (боржника), пов'язані з девальвацією національної валюти. Згідно з ст.ст. 12, 627 ЦК України позивач укладає договір на свій розсуд, страх і ризик. Звідси, ризик знецінення національної валюти поза волею сторін договору з огляду на обов'язок позичальника за ст. 1046 ЦК України повернути таку ж кількість речей, якими ст.193 ЦК України визнає й іноземну валюту, має нести саме боржник.

З огляду на це посилання позивача на приєднання до типової форми і неприйнятність умов договору про валюту виконання, можуть відноситися до підстав вимог про зміну по суду умов дійсного договору кредиту відповідно до ст. 634 ЦК України, але, у всякому випадку, обману не утворюють і недійсності правочину з цих підстав не тягнуть.

Таким чином, у з'ясованих обставинах не встановлені дії відповідача з введення позивача в оману, в тому числі не встановлено підтримання діями відповідача в свідомості позивача його добросовісної помилки, а тому презумпція правомірності договору кредиту в межах заявлених у цій справі вимог не спростована, і, розв'язуючи спір, суд виходить з наявного конфлікту майнових інтересів, за якого позивач через свою неплатоспроможність намагається уникнути виконання зобов'язань зі сплати відповідачу обумовленої плати за користування кредитом, а тому його права не порушені, що за ст.ст. 15, 215 ЦК України виключає підстави для задоволення позову згідно з ст. 230 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88, 169, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.

Судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя Шевцова Т.В.