донецький апеляційний господарський суд
вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40
УХВАЛА
Іменем України
07.11.2006 р. справа №31/468а
Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого: | Калантай М.В. |
суддів | Запорощенка М.Д. |
Старовойтової Г.Я. |
при секретарі: Абдулазізовій О.Д. |
Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Державної податкової інспекції у м. Маріуполі |
на постанову господарського суду | Донецької області |
від | 16.08.2006 року |
у справі | 31/468а |
за позовом | Орендного підприємства “Азовське морське пароплавство” м. Маріуполь |
до | Державної податкової інспекції у м. Маріуполі |
про | визнання недійсним податкового повідомлення-рішення |
за участю представників сторін: |
від позивача: | Михайлова Г.О. –дов. від 06.11.06. |
від відповідача: | Сафошин О.І. –дов. від 26.12.05., Рузаєва І.О. –дов. від 06.11.06. |
Постановою господарського суду Донецької області від 16.08.2006 року у справі №31/468а (суддя Ханова Р.Ф.) частково задоволено позов Орендного підприємства “Азовське морське пароплавство” м. Маріуполь до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06.05.2004 року №0000262330/3 щодо визначення податку на прибуток в сумі 1030991,70 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в 1030991,70 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення визнане частково недійсним в частині визначення податку на прибуток в сумі 478148,27 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 754569,99 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постанова господарського суду мотивована тим, що відповідачем не доведений склад правопорушення, який став підставою для застосування податковим органом до позивача штрафних (фінансових) санкцій у відповідності до приписів підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Відповідач, Державна податкова інспекція у м. Маріуполі, не погоджуючись з постановою господарського суду, звернувся з апеляційною скаргою про її скасування, так як вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права. Просить у задоволенні позову відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі заявник вказує на те, що господарським судом порушені приписи підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Позивач, Орендне підприємство “Азовське морське пароплавство” м. Маріуполь, проти доводів, викладених у скарзі заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим та підтверджує відсутність підстав для його скасування.
Розглянувши наявні у матеріалах справи документи та вислухавши представників сторін, судова колегія встановила наступне.
Орендне підприємство “Азовське морське пароплавство” м. Маріуполь є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 21 червня 1993 року, включене до ЄДРПОУ за номером 01125732, знаходиться на податковому обліку Державної податкової інспекції у м. Маріуполі з 16 серпня 1999 року. Визнане банкрутом, знаходиться у стадії ліквідації, ліквідаційна процедура продовжена до 1 січня 2007 року (том 1 арк. 76, том 5 арк. 4-14, 20).
Податковий орган протягом вересня–листопада 2003 року здійснив планову документальна перевірка позивача за період з 01.10.2001 року по 01.07.2003 року, за результатами якої був складений акт перевірки від 14.11.2003 року №17/23-111/01125732 (том 1 арк.34-54).
Вказаний акт перевірки став підставою для прийняття відповідачем згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181 і за наслідками адміністративного апеляційного оскарження (том 1 арк.58-75) податкового повідомлення-рішення від 06.05.2004 року № 0000262330/3 (том 1 арк.16), яким визначені податкові зобов’язання з податку на прибуток у сумі 1922500 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 2181850 грн.
Предметом розгляду даної справи є правомірність визначення відповідачем податкового зобов’язання з податку на прибуток за другий квартал 2002 року у сумі 1031000 грн. (без урахування округлень певна сума складає 1030991,70 грн.), (том 5 арк. 23), на підставі підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та застосування штрафних (фінансових) санкцій у такій же сумі відповідно до приписів підпунктів 17.1.3 та 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
У підпункті 2.1.1 акту перевірки вказано, що в порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до валових доходів 2 кварталу 2002 року позивачем не включені доходи з інших джерел та позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді сум простроченої кредиторської заборгованості в сумі 3436600 грн. Зазначена заборгованість рахується по інофірмі Jurimex Kommerz Tranzit Gmbh з 1995 року і складається із невиконаних зобов’язань за контрактами №218, 28, 2 у сумі 1842811,43 грн. та 1593827,57 грн. визнані відсотки позивачем за несвоєчасну оплату по вищезазначеним контрактам за пальне.
Судова колегія вважає, що господарський суд при розгляді спірної господарської операції правомірно застосував приписи підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону України від 18.07.1997 року №639/97-ВР.
У відповідності до вказаного підпункту цього Закону серед інших визначені доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, до яких, у тому числі, належать суми безповоротної фінансової допомоги. Пунктом 1.22 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції яка діяла на час формування податкових зобов’язань 2 кварталу 2002 року), безповоротна фінансова допомога –це, у тому числі, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давнини.
Пунктом статті 3.1 даного Закону встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Згідно до пункту 4.1 даного Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Аналізуючи наведені приписи, слід зробити висновок про те, що предметом такого виду доходу є заборгованість за отримані раніше товари, яка залишилась нестягнутою після закінчення строку позовної давнини. У спірних відносинах відповідачем до складу валових доходів віднесена як заборгованість за пальне у сумі 1842811,43 грн., так і визнані ним відсотки за несвоєчасну сплату пального у сумі 1593827,57 грн., які, як правильно зазначено судом першої інстанції, не відповідають ознакам заборгованості в розумінні норм вказаного підпункту.
Як встановлено в ході судового слідства, позивач факт списання заборгованості за товари у сумі 1842811,43 грн. за даними бухгалтерського обліку визнав, але доказів включення даної заборгованості до складу доходів у податковому обліку не надав. Декларацією про прибуток підприємства за півріччя 2002 року (рядок 4 декларації та додаток “Г” (том 1 арк.121-122,124) посвідчується включення до складу валових доходів у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів лише у сумі 20900 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що визначені податковим органом у акті перевірки суми співпадають із сумами зазначеними у аудиторському висновку станом на 30.04.2002 року (том 2 арк.84-112), яке здійснене Товариством з обмеженою відповідальністю “УкрВостокАудит”, а саме у пункті 3 розділу “аналіз кредиторської заборгованості неотфактурованих поставок пального” вказано, що перед іноземним партнером з 1995 року рахуються зобов’язання позивача за контрактами № 218, 2, 28 у сумі 1842811,43 грн. та визнані відсотки у сумі 1593827,57 грн. (том 2 арк. 109). За висновками аудитора зазначені суми повинні бути враховані у балансі підприємства станом на 1 травня 2002 року.
Частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
З огляду на те, що аудиторський висновок містить в собі інформацію щодо предмету доказування, то він правомірно визнаний судом першої інстанції належним доказом.
Беручи до уваги зазначає, судова колегія погоджується із висновком господарського суду стосовно того, що до складу валових доходів у податковому обліку повинна бути віднесеною заборгованість за пальне у сумі 1842811,43 грн. Підстав віднесення визнаних відсотків за його несвоєчасну сплату Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” не передбачає. В розумінні норм, що аналізуються це є доходом для сторони яка їх отримує, а не сплачує чи повинна сплатити.
Таким чином, податок визначений відповідачем спірним податковим повідомленням-рішенням у розмірі 552843,43 грн. на суму заборгованості 1842811,43 грн. є правомірним (том 5 арк.23).
Правомірність визначення податку у сумі 552843,43 грн. обумовлює правомірність застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 276421,71 грн. відповідно до підпункту 17.1 3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181 (далі Закон №2181).
Безпідставно податковий орган визначив позивачу податок в розмірі 478148,27 грн. на суму відсотків в розмірі 1593827,57 грн.
Безпідставність донарахування податку у сумі 478148,27 грн. внаслідок невключення до складу валового доходу сум відсотків за несвоєчасну оплату палива обумовлює неправомірність застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у сумі 239074,14 грн. відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181.
Застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у сумі 515495,85 грн.є безпідставним з огляду на наступне.
Вказаним підпунктом Закону №2181 передбачається обов’язок платника податків сплатити штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати у разі, коли платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування.
Об’єкт оподаткування з податку на прибуток визначається пунктом 3.1 статті 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме, це є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Декларування валових доходів та валових витрат позивачем як платником податків за 2 квартал 2002 року здійснювалося відповідно до Порядку складання декларації про прибуток підприємства, який був затверджений наказом Державної податкової адміністрації України №214 від 08.07.1997 року (зареєстрованого Міністерством юстиції України 14 серпня 1997 року за № 313/2117) (з наступними змінами та доповненнями), а саме, шляхом запису у декларації в рядках 1-33.
Судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що застосування штрафів, визначених підпунктом 17.1.6. пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 можливе тільки у тому випадку, коли платником податку задекларовані операції з продажу товарів (робіт, послуг) та їх придбання, тобто їх суми віднесені до складу валових доходів та валових витрат, але перевіркою встановлено, що ці суми не відповідають дійсним сумам таких господарських операцій (відбулася переоцінка або недооцінка), що призвело до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах. Будь-яке недекларування об’єктів оподаткування, або декларування з порушенням інших норм або порядку не може бути підставою для застосування до платника податку штрафів визначених підпунктом 17.1.6. пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону.
Податковим органом не було визначено та документально підтверджено, що позивачем віднесені суми по операціям з продажу товарів (робіт, послуг) або їх придбанню, які не відповідають дійсності. Відповідачем не наведені ні самі операції, які він вважає переоціненими або недооціненими, ні їх дійсна та задекларована сума, ні документи з яких така невідповідність випливає.
А відтак, суд першої інстанції правильно вказав на відсутність складу правопорушення позивача, який став підставою для застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій у відповідності до приписів підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Доводи заявника апеляційної скарги не прийняті судовою колегією з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги все вищенаведене, податковою службою не доведена правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення в частині визначення позивачу податку на прибуток у сумі 478148,27 грн. внаслідок невключення у валовий дохід сум визнаних позивачем відсотків за несвоєчасну оплату пального, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 239074,14 грн. відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону, а також у сумі 515495,85 грн. відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 цього Закону.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що господарський суд правомірно задовольнив позов частково та визнав спірне податкове повідомлення-рішення частково недійсним.
З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку, що господарський суд обґрунтовано виніс постанову, яка відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству, а мотиви, з яких надана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для її скасування.
Керуючись статтями 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Маріуполі на постанову господарського суду Донецької області від 16.08.2006 року у справі №31/468а залишити без задоволення.
Постанову від 16.08.2006 року господарського суду Донецької області у справі №31/468а залишити без змін.
У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.
Повний текст ухвали складений та підписаний 10.11.2006 року.
Головуючий: М.В. Калантай
Судді: М.Д. Запорощенко
Г.Я. Старовойтова
Надруковано 6 примірників:
1 –у справу; 2 –сторонам;
1 –ГС Донецької області;
2 –ДАГС.